Користувач:Oleksandr Tahayev/Вірус імунодефіциту людини (з російської)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Вирус иммунодефицита человека
Біологічна класифікація редагувати
Бракує шаблону таксономії (створити): Oleksandr Tahayev/Вірус імунодефіциту людини
Вікісховище: Category:HIV

Вірус імунодефіциту людини — ретровірус з роду лентивірусів, що викликає захворювання з повільним розвитком[1] — ВІЛ-інфекцію[2][3].

Вірус вражає клітини імунної системи, що мають на своїй поверхні рецептори CD4: Т-хелпери, моноцити, макрофаги, клітини Лангерганса[4], дендритні клітини, клітини мікроглії[5]. Внаслідок цього робота імунної системи пригнічується і розвивається синдром набутого імунного дефіциту (СНІД), організм хворого втрачає можливість захищатися від інфекцій та пухлин, виникають вторинні опортуністичні захворювання, які не характерні для людей з нормальним імунним статусом[6][7][8][9][10][11]. Без лікарського втручання опортуністичні захворювання викликають смерть пацієнта в середньому через 9-11 років після зараження (в залежності від підтипу вірусу). Якщо проводити антиретровірусну терапію, то тривалість життя пацієнта можна продовжити до 70-80 років[12][13][14].

На 2017 рік вакцини против ВИЧ[en] не існує[15]. До 2019 року розроблено вакцину, що «навчає» імунну систему організму руйнувати оболонку вірусу. Її тестування триває[16].

Відкриття ВІЛ[ред. | ред. код]

Зображення віріонів, отримане за допомогою трансмісійного електронного мікроскопа. Видно будову віріонів, всередині яких є конусоподібна серцевина[17]

1981 року з'явилися перші три наукові статті про незвичайні випадки розвитку пневмоцистної пневмонії та саркоми Капоші у гомосексуальних чоловіків[18][19]. Перед тим обидва захворювання траплялися рідко й були характерні для різних груп пацієнтів: на саркому Капоші переважно хворіли літні чоловіки середземноморського походження, а пневмоцистну пневмонію — пацієнти з лейкозом після інтенсивної хіміотерапії. Появу цих захворювань, що свідчать про тяжкий імунодефіцитний стан, у молодих людей, що не належать до відповідних груп ризику, спостерігали вперше. Потім виявили такі ж симптоми серед наркоспоживачів, хворих на гемофілію A[20], і гаїтян[21][22]. Найбільш значущим було виявлення зниження співвідношення CD4+/CD8+-клітин внаслідок відносного і/або абсолютного зменшення кількості CD4+-лімфоцитів у поєднанні зі збільшенням кількості CD8+-лімфоцитів[23][24].

У липні 1982 року для позначення цього стану запропоновано термін синдром набутого імунного дефіциту (СНІД, AIDS)[25]. У вересні 1982 року СНІДу дали повноцінне визначення як нозологічній формі на підставі спостереження низки опортуністичних інфекцій у чотирьох груп пацієнтів, зазначених вище[19][26].

У період з 1981 по 1984 рік вийшло кілька робіт, що пов'язували ймовірність розвитку СНІДу з анальним сексом або з впливом наркотиків[27][28][29][30][31][32]. Паралельно йшли роботи над гіпотезою про можливу інфекційну природу СНІДу.

Вірус імунодефіциту людини незалежно відкрили 1983 року в двох лабораторіях: у Інституті Пастера у Франції під керівництвом Люка Монтаньє і в Національному інституті раку в США під керівництвом Роберта Галло. Результати досліджень, у яких із тканин пацієнтів з симптомами СНІДу вперше вдалося виділити новий ретровірус, опубліковано 20 травня 1983 року в журналі Science[33][34]. У цих же роботах виділений з хворих на Снід вірус був вперше успішно розмножили у культивованих Т-лімфоцитах. Французька група дослідників показала, що серологічно цей вірус відрізняється від HTLV-I, і назвала його LAV («вірус, асоційований з лімфаденопатією»), а американська група назвала його HTLV-III, помилково віднісши до групи HTLV-вірусів. Дослідники висунули припущення, що вірус може викликати синдром набутого імунного дефіциту[19].

1986 року виявлено, що віруси, відкриті 1983-го французькими та американськими дослідниками, генетично ідентичні. Початкові назви вірусів скасовано і запропоновано одну спільну назву — вірус імунодефіциту людини[35]. 2008 року Люк Монтаньє і Франсуаза Барр-Сінуссі удостоєні Нобелівської премії в області фізіології або медицини «за відкриття вірусу імунодефіциту людини»[36].


Походження[ред. | ред. код]

Філогенетичне дерево вірусів:
HIV — вірус імунодефіциту людини
SIV — вірус імунодефіциту мавп

Методом молекулярної філогенії показано, що вірус імунодефіциту людини утворився наприкінці XIX або на початку XX століття[37][38][39][40][41], найімовірніше в 1920-х роках[42].

Обидва типи вірусу імунодефіциту людини ВІЛ-1 і ВІЛ-2 виникли в Західній і Центральній Африці південніше Сахари і передалися від мавп до людей. ВІЛ-1, що виник на півдні Камеруну внаслідок еволюції ендемічного вірусу імунодефіциту мавп SIV-cpz, який заражає чорномордих шимпанзе (Pan troglodytes troglodytes)[43][44]. ВІЛ-1, як вважають, перейшов видовий бар'єр, принаймні, тричі і породив три групи вірусів: M, N і О.

ВІЛ-2 виник на території Західної Африки (від південного Сенегалу до заходу Берега Слонової Кістки) внаслідок еволюції вірусу імунодефіциту мавп SIV-smm, який заражає темно-коричневих мангабеїв (Cercocebus atys) і вузьконосих мавп[45].

Існує доказ того, що мисливці на диких тварин (мавп) або постачальники м'яса в Західній і Центральній Африці заражаються вірусом імунодефіциту мавп, причому ймовірність зараження корелює з частотою взаємодії з мавпами і їх м'ясом[46]. Однак вірус імунодефіциту мавп — слабкий вірус, і зазвичай його пригнічує імунна системою людини протягом тижня після зараження. Вважають, що потрібно кілька передач вірусу від людини до людини в швидкій послідовності, щоб вірусу вистачило часу мутувати у ВІЛ[47]. Хоча передавання вірусу імунодефіциту мавп від людини до людини відбувається рідко, певні соціальні чинники можуть суттєво впливати на частоту заражень. Припускають, що умови для поширення вірусу були несприятливі в Африці до XX століття. Зіставлення періодів прискореної еволюції ВІЛ з соціо-економічними змінами дозволяє робити припущення про природу чинників, що прискорили поширення ВІО і ВІЛ.

Генетичні дослідження показують, що останній спільний предок ВІЛ-1 групи М існував близько 1910 року. Прихильники цієї дати пов'язують поширення ВІЛ з розвитком колоніалізму в Африці і зростанням великих міст. Ці фактори призвели до соціальних змін у суспільстві, як-от збільшення частоти безладних статевих зв'язків, поширення проституції та захворювань, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ)[48]. ЗПСШ, наприклад, сифіліс, можуть супроводжуватися генітальними виразками. Дослідження показують, що ймовірність передачі ВІЛ під час вагінального статевого акту, досить низька за звичайних умов, може збільшитись у десятки, якщо не сотні разів, коли один з партнерів потерпає від генітальних виразок. Про ступінь поширеності ЗПСШ у колоніальних містах на початку 1900-х можна судити з таких цифр: 1928 року щонайменше 45 % мешканок східного Леопольдвіля (нині — Кіншаса, ранній центр поширення ВІЛ групи М) були повіями, а 1933 року близько 15 % усіх мешканців цього ж міста були заражені однією з форм сифілісу. Ретроспективний аналіз показав, що початок епідемії ВІЛ-інфекції в Кіншасі збігся з піком епідемії генітальних виразок у середині 1930-х років.

Згідно з альтернативним поглядом, основним чинником, що сприяв адаптації ВІЛ до людей і його поширенню, була небезпечна медична практика в Африці в роки після Другої світової війни, як-от використання нестерильних багаторазових шприців під час масових вакцинацій, ін'єкції антибіотиків і протималярійних засобів[49][50][51].

В результаті ретроанализу зразків крові, взятих після Другої світової війни, зафіксовано найбільш ранній документальний випадок наявності ВІЛ в організмі людини, кров у якої взяли 1959 року[52]. Вірус, можливо, був присутній у Сполучених Штатах вже 1966 року[53], але переважну більшість випадків зараження ВІЛ, ідентифікованих за межами тропічної Африки, можна простежити до однієї невстановленої особи, яка заразилась ВІЛ на Гаїті, а потім перенесла цю інфекцію в США близько 1969 року[54].


Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Санітарні правила СП 3.1.5.2826-10 Профілактика ВІЛ-інфекції
  • Методичні рекомендації МР 3.1.0087-14 Профілактика зараження ВІЛ
  • Леви Д. Э. {{{Заголовок}}}. — Перевод 3-го издания. — М. : Научный Мир, 2010. — 736 с. — ISBN 978-5-91522-198-6.
  • Малый В. П. {{{Заголовок}}}. — М. : Эксмо, 2009. — 672 с. — ISBN 978-5-699-31017-3.
  • Покровский В.В. (редактор). {{{Заголовок}}}. — М. : ГЭОТАР-Медиа, 2013. — 608 с. — ISBN 978-5-9704-2442-1.

[[Категорія:ВІЛ/СНІД]] [[Категорія:Ретровіруси]] [[Категорія:Вікіпедія:Статті з іншим значенням на Вікіданих]] [[Категорія:Сторінки із неперевіреними перекладами]]

  1. ↑ Медпортал. ВИЧ-инфекция и СПИД
  2. ↑ Weiss R.A.  // Science. — 1993. — Vol. 260, no. 5112 (5). — P. 1273—1279. — Bibcode:1993Sci...260.1273W. — DOI:10.1126/science.8493571. — PMID 8493571 .
  3. ↑ Douek D.C., Roederer M., Koup R.A.  // Annu. Rev. Med. : journal. — 2009. — Vol. 60. — P. 471—484. — DOI:10.1146/annurev.med.60.041807.123549. — PMID 18947296 .
  4. ↑ PMID 16226431 (PMID 16226431)
    Бібліографічний опис з'явиться автоматично через деякий час. Ви можете підставити цитату власноруч або використовуючи бота.
  5. ↑ PMID 15885841 (PMID 15885841)
    Бібліографічний опис з'явиться автоматично через деякий час. Ви можете підставити цитату власноруч або використовуючи бота.
  6. ↑ NIAID/NIH: The Relationship Between the Human Immunodeficiency Virus and the Acquired Immunodeficiency Syndrome
  7. ↑ Alimonti J.B., Ball T.B., Fowke K.R.  // Journal of General Virology[en] : journal. — Microbiology Society[en], 2003. — No. 7. — P. 1649—1661.
  8. ↑ UNAIDS, WHO (2007-12). 2007 AIDS epidemic update (PDF) (англ.). с. 10. Процитовано 12 березня 2008.
  9. ↑ Holmes C.B., Losina E., Walensky R.P., Yazdanpanah Y., Freedberg K.A.  // Clin. Infect. Dis. : journal. — 2003. — No. 5. — P. 656‐662.
  10. ↑ Guss D.A.  // J. Emerg. Med. : journal. — 1994. — No. 3. — P. 375—384.
  11. ↑ Guss D.A.  // J. Emerg. Med. : journal. — 1994. — No. 4. — P. 491—497.
  12. ↑ aidsmap. Ожидаемая продолжительность жизни для некоторых групп ВИЧ-инфицированных лиц в США теперь значительно превосходит её средний показатель. Архів оригіналу за 7 березня 2015. Процитовано 26 січня 2015.
  13. ↑ Антиретровирусная терапия online. Продолжительность жизни людей с ВИЧ, получающих АРВТ в развитых странах
  14. ↑ US National Library of Medicine National Institutes of Health. Closing the Gap: Increases in Life Expectancy among Treated HIV-Positive Individuals in the United States and Canada
  15. ↑ Джон Мур, Рогир Сандерс и Иэн Уилсон Ахиллесова пята ВИЧ // В мире науки. — 2017. — № 1/2. — С. 106—113.
  16. ↑ Шевцов, Никита. Помилка: не задано параметр |назва= в шаблоні {{публікація}}. — Naked Science. — 2019. — № 44 (23 липня).
  17. ↑ Department of Health and Human Services. Centers for Disease Control and Prevention’s Public Health Image Library (PHIL), image #948.Проверено 27 июля 2012.
  18. ↑ PMID 6265753 (PMID 6265753)
    Бібліографічний опис з'явиться автоматично через деякий час. Ви можете підставити цитату власноруч або використовуючи бота.
  19. ↑ а б в History of AIDS Up to 1986 (англ.). AVERT. Процитовано 21 липня 2014.
  20. ↑  // MMWR Morb. Mortal. Wkly. Rep. : journal. — 1982. — No. 27 (7). — P. 365—367.
  21. ↑  // MMWR Morb. Mortal. Wkly. Rep. : journal. — 1982. — No. 26 (7). — P. 353—354.
  22. ↑ Cohen J.  // Science : journal. — 2006. — No. 5786. — P. 470—473.
  23. ↑ Centers for Disease Control (CDC).  // MMWR Morb Mortal Wkly Rep. : journal. — 1982. — No. 19. — P. 249—251. Процитовано 2011-08-31.
  24. ↑ Barré-Sinoussi F., Chermann J.C., Rey F., Nugeyre M.T., Chamaret S., Gruest J., Dauguet C., Axler-Blin C., Vézinet-Brun F., Rouzioux C., Rozenbaum W., Montagnier L;.  // Science : journal. — 1983. — No. 4599. — P. 868—871. — Bibcode:1983Sci...220..868B.
  25. ↑ The history of AIDS 1981—1986 (англ.). AVERT. Процитовано 21 липня 2014.
  26. ↑ PMID 6815471 (PMID 6815471)
    Бібліографічний опис з'явиться автоматично через деякий час. Ви можете підставити цитату власноруч або використовуючи бота.
  27. ↑ PMID 6272109 (PMID 6272109)
    Бібліографічний опис з'явиться автоматично через деякий час. Ви можете підставити цитату власноруч або використовуючи бота.
  28. ↑ PMID 6272112 (PMID 6272112)
    Бібліографічний опис з'явиться автоматично через деякий час. Ви можете підставити цитату власноруч або використовуючи бота.
  29. ↑ PMID 6121088 (PMID 6121088)
    Бібліографічний опис з'явиться автоматично через деякий час. Ви можете підставити цитату власноруч або використовуючи бота.
  30. ↑ PMID 6603806 (PMID 6603806)
    Бібліографічний опис з'явиться автоматично через деякий час. Ви можете підставити цитату власноруч або використовуючи бота.
  31. ↑ PMID 6143974 (PMID 6143974)
    Бібліографічний опис з'явиться автоматично через деякий час. Ви можете підставити цитату власноруч або використовуючи бота.
  32. ↑ PMID 6150466 (PMID 6150466)
    Бібліографічний опис з'явиться автоматично через деякий час. Ви можете підставити цитату власноруч або використовуючи бота.
  33. ↑ PMID 6189183 (PMID 6189183)
    Бібліографічний опис з'явиться автоматично через деякий час. Ви можете підставити цитату власноруч або використовуючи бота.
  34. ↑ PMID 6601823 (PMID 6601823)
    Бібліографічний опис з'явиться автоматично через деякий час. Ви можете підставити цитату власноруч або використовуючи бота.
  35. ↑ PMID 3010128 (PMID 3010128)
    Бібліографічний опис з'явиться автоматично через деякий час. Ви можете підставити цитату власноруч або використовуючи бота.
  36. ↑ The Nobel Prize in Physiology or Medicine 2008 Press Release (англ.). Процитовано 21 липня 2014. Harald zur Hausen, Françoise Barré-Sinoussi, Luc Montagnier
  37. ↑ Gao F., Bailes E., Robertson D.L., et al.  // Nature : journal. — 1999. — Vol. 397, no. 6718. — P. 436—441. — DOI:10.1038/17130. — PMID 9989410 .
  38. ↑ Worobey M., Gemmel M., Teuwen D.E., et al.  // Nature : journal. — 2008. — Vol. 455, no. 7213 (10). — P. 661—664. — DOI:10.1038/nature07390. — PMID 18833279 . Процитовано 2009-03-31.
  39. ↑ Salemi, M.; Strimmer, K; Hall, WW; Duffy, M; Delaporte, E; Mboup, S; Peeters, M; Vandamme, A.M.  // The FASEB Journal[en] : journal. — Federation of American Societies for Experimental Biology[en], 2000. — Vol. 15, no. 2. — P. 276—278. — DOI:10.1096/fj.00-0449fje. — PMID 11156935 .
  40. ↑ Korber, B.; Muldoon, M; Theiler, J; Gao, F; Gupta, R; Lapedes, A; Hahn, BH; Wolinsky, S; Bhattacharya, T.  // Science. — 2000. — Vol. 288, no. 5472. — P. 1789—1796. — Bibcode:2000Sci...288.1789K. — DOI:10.1126/science.288.5472.1789. — PMID 10846155 .
  41. ↑ Worobey M., Gemmel M., Teuwen D.E., et al.  // Nature : journal. — 2008. — Vol. 455, no. 7213 (10). — P. 661—664. — Bibcode:2008Natur.455..661W. — DOI:10.1038/nature07390. — PMID 18833279 .
  42. ↑ Lenta.ru: Наука и техника: Наука: Учёные определили место и время рождения ВИЧ
  43. ↑ Gao F., Bailes E., Robertson D.L., et al.  // Nature : journal. — 1999. — Vol. 397, no. 6718 (2). — P. 436—441. — Bibcode:1999Natur.397..436G. — DOI:10.1038/17130. — PMID 9989410 .
  44. ↑ Keele, B. F., van Heuverswyn, F., Li, Y. Y., Bailes, E., Takehisa, J., Santiago, M. L., Bibollet-Ruche, F., Chen, Y., Wain, L. V., Liegois, F., Loul, S., Mpoudi Ngole, E., Bienvenue, Y., Delaporte, E., Brookfield, J. F. Y., Sharp, P. M., Shaw, G. M., Peeters, M., and Hahn, B. H.  // Science : journal. — 2006. — Vol. 313, no. 5786, (7). — P. 523—526. — Bibcode:2006Sci...313..523K. — DOI:10.1126/science.1126531. — PMID 16728595 .
  45. ↑ Reeves, J. D. and Doms, R. W.  // Journal of General Virology[en]. — Microbiology Society[en], 2002. — Vol. 83, no. Pt 6. — P. 1253—1265. — DOI:10.1099/vir.0.18253-0. — PMID 12029140 .
  46. ↑ Kalish M.L., Wolfe N.D., Ndongmo C.D., McNicholl J., Robbins K.E., et al.  // Emerg Infect Dis : journal. — 2005. — Vol. 11, no. 12. — P. 1928—1930. — PMID 16485481 .
  47. ↑ Marx P.A., Alcabes P.G., Drucker E.  // Philos Trans R Soc Lond B Biol Sci : journal. — 2001. — Vol. 356, no. 1410. — P. 911—920. — DOI:10.1098/rstb.2001.0867. — PMID 11405938 .
  48. ↑ Sousa, João Dinis de; Müller, Viktor; Lemey, Philippe; Vandamme, Anne-Mieke; Vandamme, Anne-Mieke.  / Martin, Darren P. // PLOS One : journal. — Public Library of Science, 2010. — Vol. 5, no. 4. — P. e9936. — DOI:10.1371/journal.pone.0009936. — PMID 20376191 .
  49. ↑ Marx P.A., Alcabes P.G., Drucker E.  // Philos Trans R Soc Lond B Biol Sci : journal. — 2001. — No. 1410. — P. 911—920.
  50. ↑ Chitnis, Amit; Rawls, Diana; Moore, Jim.  // AIDS Research and Human Retroviruses : journal. — 2000. — No. 1. — P. 5—8.
  51. ↑ Donald G. McNeil, Jr. (16 вересня 2010). Precursor to H.I.V. Was in Monkeys for Millennia. New York Times. Процитовано 17 вересня 2010. Dr. Marx believes that the crucial event was the introduction into Africa of millions of inexpensive, mass-produced syringes in the 1950s. ... suspect that the growth of colonial cities is to blame. Before 1910, no Central African town had more than 10,000 people. But urban migration rose, increasing sexual contacts and leading to red-light districts.
  52. ↑ Zhu, T., Korber, B. T., Nahmias, A. J., Hooper, E., Sharp, P. M. and Ho, D. D.  // Nature : journal. — 1998. — No. 6667. — P. 594—597. — Bibcode:1998Natur.391..594Z.
  53. ↑ Kolata, Gina (28 жовтня 1987). Boy's 1969 Death Suggests AIDS Invaded U.S. Several Times. The New York Times. Процитовано 11 лютого 2009.
  54. ↑ The emergence of HIV/AIDS in the Americas and beyond (PDF) (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 28 березня 2012. {{cite web}}: Недійсний |deadlink=404 (довідка)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувач:Oleksandr_Tahayev/Вірус_імунодефіциту_людини_(з_російської)&oldid=27616764