Користувач:Oleksandr Tahayev/Пісенька всередині сновидіння

Слухай, їхав я на популярний економічний факультет. Хотілося засвоїти ще невідомі мені галузі людських знань, а заодно і познайомитися з багатьма цікавими людьми: викладачами, студентами, жлобами. По дорозі в електричці було дуже жваво і весело, торгували зернятами, книгами, грибами для сичужного сиру і найкращим в світі бердичівським пивом. Дуже здивувався, що прямо посеред крісел торгують літературою, адже за вікном електрички були розміщені бібліотеки - можна було протягнути крізь скло вікна руку і вибрати собі стиглу книгу, кожна сторінка і обкладинка якої світилися, як рідкокристалічний монітор. При проходженні руки крізь скло відчувався лоскіт, ніби коли торкаєшся спокійної поверхні води зворотнім боком долоні. Книги мали різноманітні запахи: апельсинні, коричні, ананасові, кминні навіть від однієї було чути чимось забороненим. Мені це нагадало старовинні книги в шкіряних палітурках, виритої у мене в саду бібліотеки, коли я з подивом виявив там свою прабабусю, яка померла кілька років тому. Я їй приносив у підземелля поїсти і промінчик світла, а вона мені натомість простягала крізь грати дзвінкі гармошки все нових і нових книг з пломеніючими як в кіно ієрогліфами. Ієрогліфи були ніби в просторі позаду окремо розглянутого при денному світлі листа, просвічувались крізь нього. Край листа починав згортатися в трубочку, і згорали ті ієрогліфи, які були на шляху згину. Мені й тоді у вагоні ще не все було зрозуміло з походженням цієї старовинної бібліотеки в моєму саду, але тим дивніше було спостерігати ці повні книг стелажі за вікном електрички, яка рухалася на повній швидкості. Можливо вони були прикріплені спеціальними жорсткими фіксаторами до вагону, або рухалися в повітрі зі швидкістю, що дорівнювала швидкості вагона. Тим часом між кріслами жваво йшла торгівля грибами для сичужного сиру. Якийсь хлопчик в упряжці з неправильним наголосом продавав погризені щурицями зошенята: "кому тради потрірУ бля? Кому те тради потрірУ бля? .." Але кам'яні обличчя, вбиті зі змошкуватих усміхнених подружніх простирадел києм світанкового променя в лузи залізних вагонів, були байдужі.

Після прибуття, як людина бувала, відразу почав обстежувати ландшафт гуртожитку. Кімнати були тісні, тож шість ліжок стояли поруч одна біля одної (два ряди по три ліжка). Це можна було назвати простором сну, оскільки для іншої життєдіяльності місця вже не залишалося і жодних інших меблів не передбачалося. Було незручно спати поруч з іншими людьми, бо був я за своєю природою людиною сором'язливою, повним самітником. Тим більше, що селили в одній кімнаті і хлопців і дівчат. Це було добре з демографічної точки зору, але досить спірно - з моральної. Я вирішив, що поступово звикну, і так воно згодом сталося, оскільки моє ліжко стояло саме поруч з ліжком дівчини - єдиної серед нас, п'ятьох хлопців. Я довго не міг дізнатися, як її звуть, вона мала довгі білі кучеряві коси, які вранці довго розчісувала, сидячи на краю крайнього ліжка і дивлячись в маленьке дзеркальце.

Як людина, що бувала в бувальцях, я передбачав академічний перелік предметів, які мене чекають при навчанні, тому завів собі влітку конспект на кожен з них. Але в поспіху і через неуважність забув ці конспекти вдома. На першій же лекції вирішив заснути, і, не прокидаючись, відповів лектору причину свого сну. Я сказав, що лекція, по суті, не має для мене жодного значення, бо вголос я не готовий сприймати ці знання, а конспект вести немає жодної потреби. Продовжуючи спати, попри стійку реакцію лектора, купив квиток на електричку додому, проїхався на ній, а кілька кілометрів, що залишались до будинку, пролетів над землею, при цьому усвідомлюючи, що сплю на лекції. Повітря над землею було ще синє, досвітнє. Мені здавалося, що я прорізаю в ньому якийсь тунель, як смішний чоловічок прорізає собі шлях в старовинній комп'ютерній грі Boulder Dash. І на стінках цього тунелю було щось схоже на слід від списаної пасти на внутрішній поверхні заряду кулькової ручки. Внизу, під плащем, що розвивався, розкинулися мухомори на дитячих майданчиках, ніби заздалегідь готуючи дітей до майбутнього психоделічного життя. Поруч з мухоморами, точними копіями кам'яних коробок, служили в пісочницях маленькі будиночки, засніжені на початку болотистої осені. Мені вартувало багатьох зусиль, плавно знижуючись на великій швидкості, маневруючи між багатоповерхівками, прямувати до свого балкону. Це все я зробив з єдиною метою - відкрити конспект на сторінці, що збігається зі словами лектора. Коли лектор продовжив розповідати, я паралельно вдивлявся у відповідний текст домашнього конспекту, а місцями розповідав лектору зміст самого цього сну, який полягав у синхронному прочитанні тексту в цей момент. І взагалі, вчив його методу такого проведення часу, запозиченому мною з давньоіндійських духовних практик. Ще я чув, як вдома, в сусідній кімнаті, в пластмасовому ящику, якийсь чоловік доводив, що: "Нехай дохнуть риби в Москві - річці, адже все одно ще є величезний Індійський Океан, в якому потім можна буде відмивати нафтові чоботи".

Коли пролунав дзвінок на обід у кафедральній їдальні, я вилетів у вікно квартири на електричку і по дорозі, їдучи електричкою, прагнув прочитати якомога більше книг з бібліотеки, яка була за вікном. Це прискорення темпу досягалося завдяки різній природі часу неспання і часу всередині сновидінь. Також і в різних бібліотеках час тече зовсім по-різному. У сучасніших або зовсім незнайомих бібліотеках час сповільнюється. Але все-одно пройшло цілих п'ять хвилин реального часу, перш ніж я прочитав п'ять томів Енциклопедії Брокгауз і тоді події мого сну синхронізувалися з подіями мого реального перебування в інституті на лекції. Я прокинувся. Оскільки зміст сну збігався з реальним моїм вступом в інститут, то я вирішив, що перебуваю тепер всередині сну вищого рівня. Ці рівні співвідносилися між собою так, як сон співвідноситься з реальністю в житті простого смертного.

Я вирішив, користуючись привілеями усвідомлення собою несправжності простору свого перебування, більш детально досліджувати смак їжі всередині сну. В аудиторії, минаючи кілька поверхів, доносився уже зверху запах макаронів по-флотськи. Не витримав і погладив тигра, який лежав на підвіконні, і тому потрібно було перед обідом помити руки. Швидко пробігав простори інституту в пошуках умивальника. По дорозі, чомусь, зустрів графоманку, яка тривалий час була поеткою на сайті стихи.ру. В реальному житті я не зустрічав її й зовсім уявляв собі інакшою до цього. Поговорили про різні речі, про стан російської поезії, точніше, про відсутність такого.

Зазвичай умивальники розташовувалися в туалетах, але тут я ніде не бачив цих атрибутів цивілізації. Потім раптом помітив, що на четвертому поверсі кабінки туалетів розташовуються прямо посеред коридору і туди постійно заходять люди. Поспостерігав кілька хвилин за кабінками і забіг в ту, в якій як мені здавалося нікого немає. Там дійсно нікого не було. Двері кабінок ніяк не прикріплювалися і бовталися туди сюди як молочні зуби. У сусідніх кабінках були люди, по одну сторону - студент, а по іншу - студентка. Той шланг, який призначався для надходження води в бачок, був відірваний і вода лилася прямо на підлогу. Я взяв шланг в зуби і з вільного кінця полив собі водою на руки. Тепер можна було далі скакати сходами наверх у пошуках їдальні з макаронами по-флотськи. Бувши на сходовому майданчику подивився вгору і побачив, що наступний поверх розташований далеко під стелею, через сотню сходинок. Звідкись зверху звучала дивовижна музика і багато разів повторювався один і той самий куплет:

Наши карты как наши опасности

Напоминают нам аккуратности

Наши карты как Чау Бамбина

Напоминают нам Арлекина.

Разів зо двадцять напевно його прослухав, оскільки знав, що вже прокидаюся, і що це пробудження буде черговою сходинкою в низці різнорівневих снів всередині один одного, і мені дуже потрібно було запам'ятати цей власний чотиривірш, складений всередині сновидіння.

(Жовтень - листопад 2004 року з пізнішими незначними вставками)

Переклад з російської мови 05.04.2017