Користувач:Ostafiy/Чернетка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
47-й піхотний Український полк
47-й пѣхотный Украинскій полкъ
На службі 1798 – 1918
Країна  Російська імперія (1798–1917)
 Російська республіка (1917–1918)
Вид Російська імператорська армія,
Революційна армія вільної Росії
Тип Піхота
Чисельність Полк
У складі 12-та піхотна дивізія (12 АК)
Гарнізон/Штаб Кам'янець-Подільський[Прим. 1] [1]
Прізвиська Українці
Війни/битви
Командування
Визначні
командувачі		 Григорій Берг,
Федір Назимов,
Михайло Баклановський,
Володимир Олександрович

47-й піхотний Український полк (рос. дореф. 47-й пѣхотный Украинскій полкъ) — військове формування Російської імператорської армії, Революційної армії вільної Росії, що існувало в 1798—1918 роках. Протягом свого існування брало участь в 10 війнах. Припинило своє існування навесні 1918 року внаслідок перетворення на полк збройних сил Української Держави.

Старшинство: 20 серпня 1798 року

Полкове свято: 29 липня (Св. апостолів Петра та Павла)

Назви[ред. | ред. код]

  • (1798 – 1800) — Мушкетерський генерал-майора Берга полк
  • (1800 – 1801) — Мушкетерський генерал-майора Бакланова полк
  • (1801 – 1811) — Український мушкетерський полк
  • (1811 – 1833) — Український піхотний полк
  • (1833 – 1856) — Український єгерський полк
  • (1856 – 1864) — Український піхотний полк
  • (1864 – 1877) — 47-й піхотний Український полк
  • (1877 – 1909) — 47-й піхотний Український Його Імператорської Високості Великого Князя Володимира Олександровича полк
  • (1909 – 1918) — 47-й піхотний Український полк [2]

Місця дислокації[ред. | ред. код]

Кострома (1798–1804), Москва (1804–1806), Бобруйськ (1813), Новгород-Сіверський (1814–1815), Миколаїв (1820)[3], Вадалуй-Ісака (1828), Сквирський повіт (1830–1836)самар, Варшава (1836–1839)[4], Дубно (1839–1849)самар,Угорщина (1849), Янів (1852-1853)самар

Дубно (1849–1853)нч, Дунайські князівства (1853–1854)нч, Крим (1854–1856)Ъ, Острогозьк (1856–1863)[5], Полтава (1864)[5], Балта (1864)[5], Могилів-Подільський (1864–1866)[5], Кам'янець-Подільський (1866)[5], Сквира (1866–1868)[5], Київ (1868–1870)[5], Сквира (1870–1871)[5], Старокостянтинів (1871–1872)[5], Кам'янець-Подільський (1872–1873)[5], Проскурів (1873–1875)[5], Кам'янець-Подільський (1875–1877)[5], Болгарія (1877–1879),н.ч Кам'янець-Подільський (1879–1880)[6], Браїлів (1880–1884)[7], Вінниця (1884–1910)[7][8][9], Кам'янець-Подільський (1910–1914)[10]

Історія[ред. | ред. код]

Ранні роки (1798—1805)[ред. | ред. код]

Полк у складі двох мушкетерських батальйонів (кожний з яких складався з однієї гренадерської і 5 мушкетерських рот) був сформований 20 серпня 1798 року в Костромі з числа рекрутів і названий за іменем свого шефа Мушкетерським генерал-майора Берга полком. 22 лютого 1799 року полк отримав власні символи у вигляді 10 (за кількістю мушкетерських рот) бойових прапорів зразка 1797 року.

7 лютого 1800 року в зв'язку зі зміною полкового шефа полк було названо Мушкетерським генерал-майора Баклановського полком.

29 березня 1801 року в зв'язку з скасуванням Олександром І найменування полків за прізвищами шефів, полк було названо Українським мушкетерським полком. 30 квітня 1802 року полк почав складатися з трьох батальйонів (один гренадерський та два мушкетерських). В травні 1803 року полк виділив одну роту на формування Галицького мушкетерського полку. В жовтні 1804 року полк було переведено з Костроми до Москви. В вересні 1805 року полк виділив три роти на формування Пензенського та Естляндського мушкетерських полків.

Російсько-турецька (1806-1812) і російсько-пруссько-французька (1806-1807) війни[ред. | ред. код]

В 1806 році полк у складі 9-ї дивізії генерал-лейтенанта Волконського виступив у Турецький похід і був розквартований на околицях Києва. 13 - 15 листопада полк брав участь в облозі та занятті Хотина.

В грудні 1806 року Український мушкетерський полк був відкликаний з Молдови і направлений проти французьких військ в Пруссію. В ході бойових дій полк брав участь в битві при Остроленці під час якої був поранений шеф полку Цизарєв. Вже осінню 1807 року полк повернувся до Молдови для участі у війні з Туреччиною.

По прибутті до Молдови полк приєднаний до 12-ї дивізії, що розташовувалася в Фокшанах. 2-й батальйон полку було виділено в резервний корпус генерал-лейтенанта Ессена і до 1811 року складав частину гарнізону Кам'янець-Подільської фортеці. 8-20 квітня 1808 року 1 і 3 батальйони полку брали участь в облозі й невдалому штурмі фортеці Браїлів. 31 липня - 1 серпня 1808 року полк у складі корпусу Засса брав участь у занятті фортець Ісакча та Тульча. 29—30 серпня полк у складі корпусу Платова брав участь у занятті фортеці Кюстенджі. 3-4 вересня полк брав участь в битві при укріпленні Россевата. З 11 вересня полк у складі військ генерала Багратіона брав участь в облозі фортеці Сілістрія.10 жовтня 1809 року 1 і 3 батальйони полку брали участь в битві у Татариці. 12 жовтня полк повернувся до військ, що облягали Силістрію, а вже 15 жовтня отримавши наказ про відступ, відступив до Чернаводен,++далі три тижні простояв поблизу Троянового валу звідки перейшов в гірис і наприкінці грудня переправився на лівий берег Дунаю де провів зиму при 12 дивізії розмістившись на квартирах в Фокшанах.

19 травня 1810 полк у складі авангарду корпуса Засса з боєм переправився через Дунай у Туртукая. 15 червня полк був призначений на правий фланг блокадної лінії фортеці Рущук. 5 липня полк брав участь у невдалому вечірньому штурмі бастіону фортеці. 9 липня полк призначили охороняти міст через Дунай, що розташовувався нижче фортеці, а 22 липня у складі правого флангу блокадної лінії українці брали участь у невдалому загальному штурмі. Після невдач у Рущука, полк з 2 серпня по 15 вересня 1810 року знаходився в складі військ, що облягали фортецю Журжа. Після здачі Журжі полк був приєднаний до 9-ї дивізії та розташувався на зимових квартирах біля с. Мала Слабодзея

На початку 1811 року полк призначений у гарнізон фортеці Сілістрія. 22 лютого 1811 року у зв'язку з___ полк отримав нову назву — Український піхотний полк. 27 березня полк приєднаний до складу 1-ї бригади 8-ї дивізії. У середині квітня 1-й батальйон був відправлений до Галаца для охорони нижньої течії Дунаю, а 3-й батальйон залишився в Сілістрії де брав участь в руйнуванні укріплень фортеці, після чого увійшов до складу екіпажів Дунайської флотилії. В цей же час 2-й батальйон, що стояв з 1810 року в Камянець-Подільському перейшов до Аккерману. У червні 1811 року 1-й та 2-й батальйони з'єдналися в м. Табак, де увійшли до складу загону генерал-майора Денісова. 22 червня 3-й батальйон брав участь у битві під Рущуком, після якої повернувся на кораблі Дунайської флотилії.1 грудня 1-й та 2-й батальйони полку перейшли на зимові квартири в Коливас, а 3-й батальйон залишився в екіпажі Дунайської флотилії, що розташовувалася поблизу Журжі.

19 листопада 1811 року в склад Українського мушкетерського полку було додано 4-й резервний батальйон

Три батальйони Українського полку, що перебували в складі Молдавській армії, залишалися до закінчення війни на околицях Бухареста.

Французько-російська війна (1812)[ред. | ред. код]

На початку війни полк в складі 8-ї дивізії знаходився в молдові. 1-й і 3-й батальйони в складі корпусу Ессена 19 липня 1812 року вирушили з місць

2-й запасний батальйон залишився на кораблях Дунайської флотилії для охорони кордону.

11 вересня український полк у складі корпусу Ессена разом з військами Дунайської армії перейшов на лівий берег Стиря у Хрінника

12 вересня український полк підійшов до володимира волинського. 17 вересня українці в складі корпуса Ессена

брав участь в вигнанні наполеонівський військ з території Волинської губернії

Полк брав участь в боях біля Любомлі і брест литовська (25 липня), а потім у складі корпуса Остен-Сакена бився при Бяле, Горностаєвичах, Волковиські. В складі загону Чернишова брав участь в Чернишовському рейді в Герцогство Варшавське.

В жовтні полк брав участь в сутичках з французами поблизу: Локачів (3 жовтня), Клейнік (клейніки) (8 жовтня) й Порозова (31 жовтня)

В листопаді полк брав участь в Волковиській битві (2 — 4 листопада) і сутичках поблизу Шерешова (8 листопада) й Мухавця (9 листопада)

полк брав участь в битві на Березині

В місяці в зв'язку з значними втратами особового складу 1-й та 2-й батальйони полку були обєднані в один і до кінця війни розташовувалися в Бобруйську.

4-й резервний батальйон, в складі корпусу Тучкова брав участь в пересліді корпусів Шварценберга і Реньє, після чого був розділений для поповнення і укомплектування інших полків

складі корпусу генерал-лейтенанта Ф. В. Остен-Сакена.[11]

19 липня полк у складі МОЛД армії виступив з молдови. в середині серпня полк разом з частинами молдовської армії прибув до Волинської губернії з метою боротьби з корпусами Реньї і Шварценберга.

на територію Волинської Губернії

Війна шостої коаліції (1813-1814)[ред. | ред. код]

1813[ред. | ред. код]

На момент початку бойових дій Український полк знаходився в Бобруйську і входив до складу 4-го корпусу Ессена. Від українського полку, що знаходився в складі Резервної армії для участі у війні було виділено 1-й батальйон.

11 травня 1813 року 1-й батальйон полку в складі резервних частин 8-ї дивизії прибув до Слуцька, а вже 13-го травня виступив до Варшави, звідки був направлений на посилення полків 26-ї дивізії генерала Паскевича, що облягали фортецю Модлинь. Діставшись в кінці червня до Модліна український батальйон був приєднаний до Ладозького полку. Після нетривалого перебування під Модліним, український батальйон 23-го липня в складі Польської армії виступив у закордонний похід.

27 серпня український батальйон у складі (++) дивізії переправився через річку Одер. Зупиняючись на короткострокові стоянки поблизу Вроцлава, Цетау, Лейтмериці й Аусігу, батальйон 17 вересня розташувався біваком на лівому березі Білини. Там батальйон перебував до 22 вересня, після чого у складі корпуса генерала Дохтурова виступив до Кульма де до 25 вересня охороняв тіснини в Рудних горах.

27 вересня український батальйон брав участь в сутичнці з французми при Доннах, а з 28-го вересня по 2-ге жовтня в битві при Дрездені.

2 жовтня українці, у складі 26-ї дивізії, рушили до Лейпцигу. В ніч з 3 на 4 жовтня, українці, разом з військами Польської армії, прийшли до Вальдгейма, що розташовувався за 60 верст від Лейпцига. Через сильні дощі 3,4,5 жовтня український батальйон не брав участь в Лейпцигзькій битві.

5 і 6 жовтня український батальйон брав участь у взятті Лейпцига. Після цього українці, у складі дивізії Паскевича, були призначені на підтримку кавалерійського загону генерала Крейца, посланого переслідувати французів

З 27 жовтня по 27 листопада український батальйон брав участь в облозі Магденбурга. 28 листопада батальйон у складі 26-ї дивізії виступив до Гамбурга з завданням взяти в облогу цю фортецю. Діставшись до Гамбурга 12 грудня, український батальон в складі армії Беннінгсена брав участь в облозі цієї фортеці до кінця січня, після чого увійшов до складу загону, висланого з частин блокадного корпусу для приєднання до військ, що знаходилися в Франції.

1814[ред. | ред. код]

17 лютого 1814 року український батальйон перейшов через Рейн і потрапив до східних областей Франції. Знаходячись в цих областях українці 15 березня брали участь в сутичці з французами у Сенг-Ліеля, а 16 і 17 березня переслідували відступаючі війська Наполеона в околицях фортеці Верден.

На околицях фортеці Верден, український батальйон простояв до травня місяця, коли був укладений Паризький мир з Францією, після чого приєднавшись до 8-ї дивізії виступив у зворотний похід до Росії.

Пройшовши Німеччину,Богемію, Сілезію і герцогство Варшавське полк вступивши у межі Росії, попрямував на призначені для нього постійні квартири в Новгород-Сіверському, куди прибув у вересні місяці.

Війна сьомої коаліції (1815)[ред. | ред. код]

В квітні 1815 року Український піхотний полк у складі двох батальйонів виступив на придушення виступу Наполеона.

16 червня, український полк, в складі 8-ї дивізії під командуванням генерала Ессена переправився через Рейн у Маннгайма і отримав наказ про блокаду французьких фортець, гарнізони яких продовжували опиратися. На території Франції полк відзначився участю в облозі фортеці Мец. Облога тривала з 25 червня до 12 липня, після її закінчення український полк 15-го липня розташувався на околицях Нансі. Тут полк простояв до 15 вересня 1815 року, після чого виступив у зворотний похід до Росії, куди дістався наприкінці листопада.

Російсько-турецька війна (1828—1829)[ред. | ред. код]

На початку бойових дій полк знаходився в складі 19-ї дивізії 7-го армійського корпусу

25 квітня полк перейшов Прут після чого 29 квітня приєднався до військ, що облягали фортецю Браїлів. 3-го червня полк брав участь в невдалому штурмі Браїліва. Однак вже 7-го червня побоюючись нового штурму гарнізон фортеці здався.

Наприкінці червня українці, у складі свого корпусу, прибули з Браїлова до Добрича. Після прибуття в Добрич, полк разом з іншими частинами корпусу, брав участь в смотрі перед Миколою І.

4 липня полк виступив з Добрича до Шумена. 7 липня

8 липня український полк брав участь в битві при Баланлиці, ввечері того ж дня полк приєднався до військ, що облягали фортецю Шумла.

25 липня український полк в складі загону генералу Рідигера виступив з-під обложеної Шумли і вирушив до Эски-Стамбулу з завданням протидіяти турецьким військам, що рухалися на допомогу гарнізону Шумли, в цей же день відбулась короткочасна сутичка з турками.

26 липня український полк в числі інших військ Рідигера направився в Кіотеш для спостереження за турецькими військами, що охороняли шляхи постачання Шумлинського гарнізону. Поблизу Кіотеша відбулося декілька незначних сутичок з турками в результаті яких турки були розбиті але через нечисельність загону Рідигера їх не переслідували.

27 липня загін Рідигера повернулися до табору росіян під Шумлою. В ніч на 31 липня Рідигер з більшими військами знову вирушив до Ески стамбулу. На світанку 31 липня ці війська прибули в Чифлик, там Український полк був приєднаний до загону генерала Іванова івана дмитровича.

В складі загону Іванова український полк захопив Трушу з метою контролю переправи через Камчию і разом з усім івановським загоном, складав резерв військ Рідигера. 3 серпня українскький полк в складі загону Іванова був надісланий на підкріплення військ Рідигера, але під атаками турків відійшов до Чифлика. З цього дня український полк залишався в Чифлиці перебуваючи в складі загону генерала Дурново.

28 серпня українці відбили турецьку атаку у селища Касапли і контратакою розбили ворога. Український полк був призначений конвоювати графа Дібіча, під час його шляху з Шумену до Варни, і 13-го вересня знаходячись в дорозі до цієї фортеці, отримав наказ приєднатися до загону Сухозанета, що розташовувався в Гебедлш.

15 вересня український полк в складі загону генерала Беллінгзгаузена в ході бою проти турків захопив один ворожий бойовий прапор.

18 вересня український полк в складі колони під командуванням генерала сухозанета брав участь в атаці на Куртепе

український полк в складі загону євгенія вюртембурзького брав участь в погоні за військами Омера паші

3-го жовтня український полк відбив турецьку атаку і відкинув супротивника на лівий берег Камчию. Після цього українці перейшли на зимові квартири на околицях Варни, де простояли до 25 лютого 1829 року після чого пересіли на кораблі і вирушили до Созополя.

1 березня прибувши до Созополя, полк увійшов до складу гарнізону цієї фортеці. Час перебування в гарнізоні позначився відбиттям турецького штурму 28 березня і епідемією чуми, що з'явилася на початку червня. В липні український полк був замінений 1-ю бригадою 12-ї дивізії, після чого виступив з Созополя і 27 липня зупинився поблизу Айтоса. Звідти полк продовжив свій марш і 29 липня прибув до Драгоданово де залишався до 31 липня.

На початку серпня полк дістався Ямболя, де залишався до 12 жовтня 1829 року, після чого перейшов на околиці Слівно. Тут український полк(моливо в якості кого) залишався до 15 квітня 1830 року, після чого перейшов Балканські гори і 3 травня дістався Варни де приєднався до військ генерала логін Рота.

18 вересня український піхотний полк виступив з Варни і 5 жовтня переправившись через Дунай у Ісакчі прибув у межі Російської імперії.

Війна за незалежність Угорщини (1849)[ред. | ред. код]

6 травня 1849 року чотири батальйони Українського єгерського полку[Прим. 2]  в складі 12-ї піхотної дивізії перейшли кордон імперії і рушили че

р 6 Мая, четыре батальона Украинскаго егерскаго полка, подъ командой своего полковаго коман�дира г.- м. Септухова, войдя въ составъ лѣвой колонны подъ началь�ствомъ генералъ-лейтенанта Бушена, перешли границу ум. Радзивил�лова, направляясь далѣе черезъ Львовъ на Змигродъ

5 червня український єгерський полк виступив з околиць Змігрода, і зупинившись на ніч в Грабі, наступного дня перейшов Карпати і дістався Смільно

Великі втрати були від холери

21-го червня український полк разом з загоном прибув до Дебречина


12-го Іюля, , украинцы, въ составѣ главныхъ силъ Чеодаева, выступили изъ с. Абраны и, соединив�шись у м. Ваты съ авангардомъ, двинулись къ Мишкольцу

1849 полк виступив для приєднана до російських військ, що знаходилися в Угорщині, як допоміжний корпус, проти угорських заколотників.

Чотирьох батальйонний укр жїєг полк в складі 12-ї піхотної дивізії перейшов

Перейшовши кордон у м. Радзівілова, полк 6 травня вступив у межі Австрії, перебуваючи в колоні під начальством генерал-лейтенанта Ушена;

5-го червня полк перейшов Карпати у м. Грабь; 12-го Червня брав участь в занятті м. Кошау; а з 14-го по 16-те у русі загону генерала Чеодаєва від м. Кошау до р. Токаю; 16-го у справі при цьому місті; 21-го під час заняття м. Дебречина військами генерала Чеодаєва;

з - 3 4 - 24-го по 8-е Липня в русі загону від Дебречина до 'Мезоко-Везду';

з 10-го по 13-те липня в русі до Мішкольця, причому 12-го брав участь у справі при Мішкольді і 13-го при с. Золча проти військ бунтівників, що знаходилися під начальством Гергея,

з 17-го по 21-е в рухи армії від Тисса-Фюреста до Дебречіна, а 21-го брав участь у битві при с. Місто;

з 26-го липня по 2-е серпня у на марші від Дебрецена до Вардейну,

18-го серпня український полк, перебуваючи у складі головних сил армії, виступив у зворотний похід до Росії куди дістався 14-го вересня перейшовши кордон у Радзивиліва.

Кримська війна (1854—1856)[ред. | ред. код]

Олександр Бельгард — командир полку, що загинув у битві на Чорній річці

26 травня полк виступив з Дубно

24-го червня український єгерський полк у складі правої колони перейшов Прут

10.03.1854 р. - сформовані 7-й та 8-й батальйони

украинцы прошли разстояніе отъ Одессы до Севастополя, всего болѣе 500 верстъ, въ 9 дней, считая тѵтъ и задержки на переправахъ черезъ Бугъ и Днѣстрѣ

28 жовтня 3-й і 4-й батальйони. В Бухаресті залишилися 1-й та 2-й батальйони однак вже 2 листопада до них повернулися 3-й і 4-й батальйони

22-го Декабря украинцы выступили изъ Бухареста и двипулпсь къ Краіово, а оттуда направились въ м. Быйлешти, куда прибыли и присоединились къ отряду 5-го Января 1854 года


9-го жовтня український єгерський полк подошелъ къ Севастополю и присоединился къ войскамъ, располон;ениымъ у села Чоргунъ 3 ).

13 жовтня 1854 року полк брав участь в Балаклавській битві

24 жовтня 1854 року полк брав участь в Інкерманській битві.

Після 24-го жотвня і до 25-го листопада діючі батальйони Українського єгерського полку знаходилися в складі Чоргунського загону. 25-го листопада діючі батальйони були переведені з складу чоргунського загону на Інкерманські висоти.

З 28 жовтня 1854 року і до 16 березня 1855 року полк знаходився в оборонній лінії Севастополя

18 лютого, 5-й і 6-й резервні батальйони полку, що знаходилися на Північній стороні Севастополя, були перевезені на кораблях через рейд на міську сторону. 9-го березня вони отримали наказ укомплектувати діючі батальйони Українського єгерського полку, що стояли на Інкерманських висотах, після чого виступили в кадровому складі до Одеси, для нового формування.

Поповнившись людьми з резервних баталіонових, баталіої полки, що діють, отримали наказ перейти 16-го Березня в Камчатський люнет

З 16 березня по 28 травня полк обороняв Камчатський люнет.

Після 28-го травня український полк був переведений на міську сторону, а 20-го червня виведений з Севастополя на Інкерманські висоти, де був приєднаний до 12-ї дивізії. Там полк простояв залишок червня і весь липень.

4 серпня 1855 року Український єгерський полк брав участь у битві на Чорній річці. В цій битві загинув командир полку полковник Олександр Бельгард, а сам полк втратив убитими та пораненими дві третини особового складу.

5-го серпня полк повернувся до Севастополя, де і знаходився під час п'ятого (5-8 серпня) і шостого (24-26 серпня) посиленого бомбардуваннь, а в день штурму (27-го серпня) був переведений з північної сторони міста на Миколаївську батарею, де і перебував під час останніх відчайдушних спроб заволодіти Малаховим курганом.

5-й і 6-й батальйони в березні перейшли в Одесу, де були призначені в гарнізон фортеці Кінбурн.

17 жовтня 1855 року 5-й резервний батальйон Українського єгерського полку брав участь в обороні фортеці Кінбурн.

В грудні 1855 року українці, що знаходилися у складі Євпаторійського загону, були переміщені із села Такіль до аулу Ілес. Тут вони залишалися до 20 березня 1856 року, коли було отримано повідомлення про укладання Паризького миру. Під час стоянки біля аулу Ілес, Український полк був приведений до чотирьох-батальйонного складу. На початку квітня полк виступив на свої постійні квартири, призначені йому в Острогозьку, куди і прибув у липні.

6 жовтня 1855 року за дорученням командуючого Південною армією генерал-адьютанта Лідерса, слабке укріплення в Очакові було підірване, а 7-й і 8-й запасні батальйони Українського полку, що входили до складу його гарнізону, були переведені до Миколаєва. В жовтні 1855 року ці батальйони відправили частину свого особового складу до Криму для поповнення двох діючих батальйонів Українського полку. В Миколаєві 7-й і 8-й батальйони залишалися до початку січня 1856 року, а потім повернулися в своєму кадровому складі до Чернігівської губернії.

Загалом за час війни Український полк втратив убитими 1764 особи.

Після Кримської війни[ред. | ред. код]

23-го квітня 1856 року в зв'язку з скасуванням Олександром ІІ єгерів у Російській імператорській армії, полку було повернуто його стару назву — Український піхотний полк.

23-го серпня 1856 року 4-й діючий батальйон був перейменований на 4-й резервний та відрахований у резервні війська де увійшов до складу 4-ї резервної піхотної дивізії, під назвою 47-го резервного батальйону Українського піхотного полку. В цей же час 5-8 батальйони були розформовані, а їх особовий склад частково направлений на поповнення існуючих батальйонів Українського піхотного полку, а частково переведений в категорію безстрово-відпускних військовослужбовців.

25.03.1864 р. — отримана назва 47-й піхотний Український полк.

Російсько-турецька війна (1877—1878)[ред. | ред. код]

23 квітня 1877 - полк[12] брав участь у смотрі перед Александром ІІ,цесаревичем Александром,Мілютін,Ігнатьєвим,головнокомандувачем Миколою старшим та ін.

17 липня полк був відкликаний з своїх позицій в село трестин і склав корпусний резерв[13]

24 липня (стар стиль ) полк

22.09.1877 - 3.02.1878 — Полк діє на території Болгарії поблизу села Тристеник. Відзначився в бойових діях проти турків 7,14 і 30 листопада 1877 р. Перебуваючи в селі Тристеник полк дізнався про закінчення війни.

З____ по___ командувачем(примітка) полку був Гессе

внаслідок заслуг полк отримав в якості шефа великого князя Володимира Олександровича який на той момент був командиром армійського корпусу в складі якого перебував Україн

3.12.1877 г. — отримана назва 47-й піхотний Український Його Імператорського Високості Великого Князя Володимира Олександровича полк.

Перша світова війна (1914—1918)[ред. | ред. код]

Станом на початок війни полк складався з 4 батальйонів

16.07.1914 г. - полк в составе 12-й пехотной дивизии , в составе XII-го армейского корпуса, подчинен Главнокомандующему 8-й армии (Юго-Западный фронт).[1]

10.11.1914 - в рамках Галицької битви, в бою біля Мисцова загинув командир полку полковник Володимир Кончевський.[14]

Тарнопільська катастрофа У складі операції: Червневий наступ або «настання Керенського» 24.07.1917 - 24.07.1917

1-а Ковельська битва У складі операції: Брусилівський прорив 15.07.1916 - 03.08.1916

2-а Ковельська битва У складі операції: Брусилівський прорив 26.07.1916 - 29.07.1916

Серпнева операція російського Південно-Західного фронту У складі операції: Брусилівський прорив 31.08.1916 - 03.09.1916

Взяття російськими військами Львова У складі операції: Галицька операція 03.09.1914 - 03.09.1914

Галич-Львівська операція У складі операції: Галицька операція 01.09.1914 - 15.09.1914

Ковельська битва російського Південно-Західного фронту У складі операції: Брусилівський прорив 16.09.1916 - 30.09.1916


С 21 по 25.09.1914 г. - корпус выделен на усилении Блокадной армии. (СОч.2 г.4)

04.02.1915 г. - XII-й армейский корпус передан в сотав 3-й армии (Юго-Западный фронт). (ПЮЗф236)

С 03.05.1915 г. - корпус вновь возвращен в 8-ю армию (Юго-Западный фронт). (СОч.4 г.2)

В июле 1915 г. - корпус передан в 9-ю армию (Юго-Западный фронт). (ПЮЗф)

С января 1916 г. - корпус опять в составе 8-й армии (Юго-Западный фронт). (Пр. 8-й армии)

С 26.06.1916 г. - 12-я пехотная дивизия выведена из состава корпуса, который передан в 9-ю армию. (СОч.6 г.3)

К декабрю 1916 г. - дивизия вошла в состав XI-го армейского корпуса (Юго-Западный фронт).

С 25.07.1917 г. - 8-я армия вошла в состав Румынского фронта.

Після подій Лютневої революції 47-й піхотний Український полк, був українізований. Занепад бойового духу торкнувся і особового складу 47-го піхотного Українського полку, так

в січні-лютому 1918-го року демобілізований у Кам'янці-Подільському.[15]

Українська революція (1918-1919)[ред. | ред. код]

В 1918 році 12-та піхотна дивізія в складі якої перебував 47-й піхотний Український полк, була перетворена на 3-тю пішу дивізію ( 2-й Подільський корпус) армії Української держави.[16]

Український полк став називатися 9-й Вінницький полк УД штаб його знаходився в Вінниці

У травні 1918 р. Український полк почав наново формуватися у Вінниці, з 03.06.1918 називався 11-м пішим Вінницьким, з 18.09.1918 - 9-м пішим Вінницьким. Станом на 28.10.1918 полк мав у своєму складі 45 старшин і урядовців. В грудні 1918 року під час антигетьманського повстання полк у складі 2-го Подільського корпусу перейшов на бік Директорії.

Згідно з наказами головнокомандувача Холмсько-Галицьким фронтом отамана Шаповала від 9-го та 16 січня 1919 р. - 9-й Вінницький полк перевів більшість свого особового складу до 55-го пішого дієвого полку Народного Визволення 20-ї дієвої дивізії і потому продовжив формування у Вінниці.

Полк припинив своє існування у березні 1919 року, коли радянські війська заволоділи Вінницею.

Командир полку: полковник Петровський (заарештований 18.11.1918 прихильниками Директорії), з 18.11.1918 - сотник Урбанський.

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • 06.04.1830 р. — за подвиги в Російсько-турецькій війні (1828-1829) полку наданий "Поход за военное отличие [Прим. 3]" [17]
  • 30.08.1856 р. — за подвиги в Кримській війні 1-му, 2-му, 3-му і 4-му батальйонам полку надані Георгіївські прапори зразка 1856 року з написом — "За Севастополь въ 1854 и 1855 годахъ" [18]
  • 17.04.1878 р. — за подвиги в Російсько-турецькій війні (1877-1878) 1-му, 2-му, 3-му і 4-му батальйонам полку надані відзнаки на головні убори з написом — "За отличiе 7, 14 и 30-го Ноября 1877 года" [17]
  • 20.08.1898 р. — в зв'язку з столітнім ювілеєм, полку надано полковий Георгіївський ювілейний прапор зразка 1883 року з образом Петра і Павла з написами — "1798-1898" і "За Севастополь въ 1854 и 1855 годахъ", з Олександрівською Ювілейною стрічкою (напис на стрічці — "1798.вензель Павла І. Мушкетерскій гепералъ-маіора Берга полкъ") [19]

ПЕрше друге[20]. третє[21] .четверіт .пятери .шестре семери[22]

Полки створені з частин Українського полку[ред. | ред. код]

1) Галицький мушкетерський полк. — 16 травня 1803 року з однієї роти Українського мушкетерського полку.

2) Пензенський мушкетерський полк. — 5 вересня 1805 року з двох рот Українського мушкетерського полку.

3) Естляндський мушкетерський полк. — 5 вересня 1805 року з однієї роти Українського мушкетерського полку.[23]

4) Самарський піхотний полк. — 13 жовтня 1863 року з 4-го резервного батальйону й безстроково-відпускних військовослужбовців 5-го та 6-го батальйонів 47-го піхотного Українского полку. [2]

4) Самарський піхотний полк. — 13 жовтня 1863 року з 47-го резервного батальйону Українського піхотного полку (колишній 4-й резервний батальйон 47-го піхотного Українського полку) й безстроково-відпускних військовослужбовців 5-го та 6-го запасних батальйонів 47-го піхотного Українского полку.

Поховання вояків полку[ред. | ред. код]

Зображення Назва Місцезнаходження
Братська могила вояків 47-го піхотного Українського полку, полеглих у боях з турками по обох берегах річки Лом 19 і 23 серпня, 12 жовтня і 7, 14 і 30 листопада 1877 року Знаходиться на старому цвинтарі на півночі від Тристеника

43°40′12″ пн. ш. 25°51′24″ сх. д. / 43.670108° пн. ш. 25.856570° сх. д. / 43.670108; 25.856570

Надгробок капітана 47-го піхотного Українського полку Митрофана Колесникова Знаходиться у дворі церкви «Святого Вознесіння Господнього» в Шумені

43°16′22″ пн. ш. 26°55′04″ сх. д. / 43.2728681° пн. ш. 26.9178772° сх. д. / 43.2728681; 26.9178772

Шефи[ред. | ред. код]

  • 20.08.1798 – 07.02.1800 — генерал-майор Берг Григорій Максимович
  • 07.02.1800 – 16.08.1804 — генерал-майор Баклановський Михайло Олексійович
  • 16.08.1804 – 19.03.1812 — генерал-майор Цизирєв Павло Олександрович
  • 19.03.1812 – 01.09.1814 — полковник (з 30.08.1814 генерал-майор) Второв Йосип Максимович [24]
  • 03.12.1877 – 11.02.1909 — генерал-лейтенант (з 30.11.1880 генерал від інфантерії) великий князь Володимир Олександрович

Командири[ред. | ред. код]

Список командирів полку
  • 21.11.1798 – 09.01.1803 — підполковник (з 01.08.1799 полковник) Назимов, Федір Вікторович [25]
  • 27.03.1803 – 27.01.1808 — підполковник (з 23.04.1806 полковник) Зварикін, Федір Васильович
  • 25.10.1808 – 05.02.1812 — підполковник Харитонов, Іван Іванович
  • 05.02.1812 – 14.11.1814 — підполковник Поливанов, Михайло Петрович
  • 14.11.1814 – 01.06.1815 — полковник Фомін
  • 01.06.1815 – 26.09.1823 — полковник (з 04.09.1823 генерал-майор) Кладищев, Петро Олексійович
  • 17.10.1823 – 19.03.1824 — полковник Сабуров, Іван Іванович
  • 19.03.1824 – 20.01.1826 — полковник Бурцев, Іван Григорович
  • 20.01.1826 – 10.09.1835 — підполковник (з 25.12.1827 полковник) Дровецький, Василь Петрович
  • 17.10.1835 – 17.09.1837 — полковник (з 06.12.1836 генерал-майор) Литвинов, Олександр Наркізович
  • 06.12.1837 – 20.07.1848 — підполковник (з 07.02.1838 полковник, з 06.12.1847 генерал-майор) Жабокритський, Йосип Петрович
  • 20.07.1848 – 02.12.1849 — полковник (з 06.12.1848 генерал-майор) Сентухов, Іван Романович
  • 19.12.1849 – 16.03.1854 — полковник (з 06.12.1853 генерал-майор) Янченко, Йосип Дмитрович [Прим. 4]  [26]
  • 06.04.1854 – 28.11.1854 — полковник Дудицький-Лишин, Дмитро Степанович [Прим. 5] 
  • 28.11.1854 – 06.06.1855 — підполковник (з 13.04.1855 полковник) Павлович, Олександр Миколайович [Прим. 6] 
  • 12.06.1855 – 04.08.1855 — полковник Бельгард, Олександр Олександрович [Прим. 7] 
  • 06.08.1855 – 24.03.1868 — підполковник (з 20.06.1858 полковник) Ельвінг, Федір Андрійович
  • 24.03.1868 – 24.08.1877 — полковник Немира Оттон Йосипович
  • 24.08.1877 – 31.12.1877 — підполковник (з 30.08.1877 полковник) Гессе, Петро Павлович [Прим. 8] 
  • 31.12.1877 – 06.04.1878 — полковник Шафгаузен-Шенберг-Ек-Шауфус, Дмитро Миколайович
  • 06.04.1878 – 17.06.1883 — полковник Гловацький, Петро Тимофійович
  • 17.06.1883 – 26.07.1888 — полковник Обезьянінов, Дмитро Петрович [Прим. 9] 
  • 23.08.1888 – 09.08.1891 — полковник Кащенко, Арсеній Феофанович [27][28]
  • 12.08.1891 – 08.06.1894 — полковник Кутневич, Микола Борисович
  • 13.06.1894 – 05.01.1898 — полковник Клауз, Павло Федорович
  • 04.02.1898 – 04.04.1900 — полковник Редігер, Микола Федорович
  • 14.04.1900 – 06.07.1904 — полковник Зеланд, Олексій Оскарович
  • 06.07.1904 – 22.07.1905 — полковник Валуєв, Аркадій Михайлович
  • 09.09.1905 – 07.06.1910 — полковник Рудаков, Борис Олександрович
  • 15.06.1910 – 13.01.1911 — полковник Кольшмідт, Віктор Брунович
  • 03.02.1911 – 08.10.1913 — полковник Соколовський, Андрій Францович
  • 22.10.1913 – 10.11.1914 — полковник Кончевський, Володимир Карлович [Прим. 10]  [29][30]
  • 04.12.1914 – 03.08.1915 — полковник (з 16.05.1915 генерал-майор) Пархомов, Дмитро Миколайович [31][31]
  • 03.08.1915 – 28.04.1917 — полковник (з 21.10.1916 генерал-майор) Тушин, Аристарх Миколайович [31][32]
  • 06.06.1917 – хх.хх.хххх — полковник Петровський, Олексій Семенович [33]

Відомі люди, що служили в полку[ред. | ред. код]

  • Гаврилов Сергій Іванович
  • Гандзюк Яків Григорович
  • Зумберов Олександр Михайлович
  • Нельговський Василь Олексійович
  • Остапович Густав Вікентійович
  • Савицький Іпполіт Вікторович
  • Тагіров Афзал Мухітдінович
  • Фостіков Петро Павлович
  • Фофанов Олександр Тимофійович
  • Харжевський Володимир Григорович

Див. також[ред. | ред. код]

З'єднання і частини російської імператорської армії (на 1 січня 1914 року)

9-й піший Вінницький полк

47-й піхотний Український полк (Білий Рух)

Примітки[ред. | ред. код]

Коментарі
  1. ↑ станом на 01.04.1914
  2. ↑ Назва отримана в 1833 році у зв'язку з
  3. ↑ Особливий барабанний бій, що виконувався при відданні честі. Надавався військовому формуванню в якості відзнаки за військові здобутки.
  4. ↑ Помер на посаді. Найвищим наказом від 17.05.1854 виключений зі списків померлим.
  5. ↑ Помер на посаді. Найвищим наказом від 20.12.1854 виключений зі списків померлим.
  6. ↑ Помер на посаді. Найвищим наказом від 04.07.1855 виключений зі списків померлим.
  7. ↑ Загинув у битві на Чорній річці. Найвищим наказом від 21.09.1855 виключений зі списків убитим.
  8. ↑ Був командувачем (тобто виконуючим обов'язки командира)
  9. ↑ Помер на посаді. Найвищим наказом від 15.08.1888 виключений зі списків померлим.
  10. ↑ Загинув у бою біля Мисцова. Найвищим наказом від 29.11.1914 виключений зі списків убитим.
Джерела
  1. ↑ Исправленое по сведениям к 1-му марта 1914 г. - 1914, с. 30.
  2. ↑ а б Гренадерские и пехотные полки (Справочная книжка императорской Главной квартиры) / Под ред. В. К. Шенка. — СПб., 1909. — С. 89. runivers.ru. Процитовано 20 серпня 2023.
  3. ↑ Высочайшие приказы о чинах военных c 1 января по 20 августа 1820 г., с. 264.
  4. ↑ Лахтионов, 1898, с. 60.
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м н Ахматов, 1893, с. 60.
  6. ↑ Ахматов, 1893, с. 122-124.
  7. ↑ а б Ахматов, 1893, с. 124.
  8. ↑ Краткое росписание сухопутных войск.Исправлено по 1-е ноября 1884 года, с. 34.
  9. ↑ Общий список офицерским чинам русской императорской армии на 1 января 1910г., с. 236.
  10. ↑ Краткое росписание сухопутных войск.Исправленое по сведениям к 1-му марта 1914 г., с. 30.
  11. ↑ Энциклопедия, 2004, с. 744.
  12. ↑ Назва отримана в 1864 році у зв'язку з ,,,
  13. ↑ Випуск 44,1903,с 69-82
  14. ↑ Журнал военных действий 47-го пехотного Украинского полка с 17 июля по 18 сентября 1914 г. и с 31 декабря 1914 года по 1 мая 1915 года :: Исторические документы :: Первая мировая война. gwar.mil.ru. Процитовано 1 серпня 2023.
  15. ↑ Журнал военных действий 47-го пехотного Украинского полка с 4 марта 1917 года по 30 апреля 1917 года :: Исторические документы :: Первая мировая война. gwar.mil.ru. Процитовано 1 серпня 2023.
  16. ↑ Тинченко Я. Українські збройні сили
  17. ↑ а б Расписание 164 пехотных полков, с показанием старшинства и знаков отличия, которые должны быть им присвоены. runivers.ru. Процитовано 11 серпня 2023.
  18. ↑ Звегинцов, В. В. Знамена и штандарты русской армии XVI век - 1914 и морские флаги. — 2008. — С.91.
  19. ↑ Звегинцов, В. В. Знамена и штандарты русской армии XVI век - 1914 и морские флаги. — 2008. — С.92.
  20. ↑ Журнал военных действий 47-го пехотного Украинского полка с 1 мая по 31 июля 1915 года :: Исторические документы :: Первая мировая война. gwar.mil.ru. Процитовано 2 серпня 2023.
  21. ↑ Журнал военных действий 47-го пехотного Украинского полка :: Исторические документы :: Первая мировая война. gwar.mil.ru. Процитовано 2 серпня 2023.
  22. ↑ Журнал военных действий 47-го пехотного Украинского полка с 1 июля 1917 года по 31 августа 1917 года :: Исторические документы :: Первая мировая война. gwar.mil.ru. Процитовано 2 серпня 2023.
  23. ↑ нижн чин
  24. ↑ Podmazo, Aleksandr Aleksandrovich (1997). Шефы и командиры регулярных полков русской армии (1796-1815): справочное пособие (рос.). Muzeĭ-panorama "Borodinskai͡a bitva".
  25. ↑ Подмазо, А.А. . Командный состав российской регулярной армии (1796-1855). Украинский пехотный полк. Архів оригіналу за 12 жовтня 2020. Процитовано 5 квітня 2023.
  26. ↑ Ахматов М. 1893.— 166 с.
  27. ↑ Волков С. В. Генералитет Российской империи, 2009. — Т. 1 — 756 с.
  28. ↑ Волков С. В. Генералитет Российской империи, 2009. — Т. 2, 830 с.
  29. ↑ Список полковникам по старшинству на 01.03.1914., с. 60.
  30. ↑ Высочайший приказ за 29.11.1914, с. 5.
  31. ↑ а б в Высочайший приказ за ---, с. 5.
  32. ↑ Приказы Временного правительства Армии и Флоту о военных чинах Сухопутного ведомства за 28 апреля 1917 года, с. 41.
  33. ↑ Приказы Временного правительства Армии и Флоту о военных чинах Сухопутного ведомства за Июнь 1917 г., с. 23.

Література[ред. | ред. код]

  • Ахматов М. Ф. История для нижних чинов 47-го пехотного Украинского Е.И.В. великого князя Владимира Александровича полка. — Киев: Тип. Штаба Киевского ВО, 1893. — 166 с.
  • Волков С. В. Генералитет Российской империи: Энциклопедический словарь генералов и адмиралов от Петра I до Николая II — М.: Центрполиграф, 2009. — Т. 1: А—К. — 756 с. — ISBN 978-5-227-02054-3
  • Волков С. В. Генералитет Российской империи: Энциклопедический словарь генералов и адмиралов от Петра I до Николая II — М.: Центрполиграф, 2009. — Т. 2: Л—Я. — 840 с. — ISBN 978-5-952-44167-5
  • Грабовский С. В. Историческая хроника полков 37-й пехотной дивизии 1700-1880 — СПб.: Тип. Кесневеля и Балашева, 1883. — С. 77- 90
  • Лахтионов С. В. История 147-го пехотного Самарского полка. 1798-1898 — СПб.: Тип. Товарищества "Общественная польза", 1898. — 433 с.
  • Отечественная война 1812 года. Энциклопедия / Безотосный В.М. [и др.] – М.: РОССПЭН, 2004. — 878 с. — ISBN 978-5824303247
  • Сборник материалов по русско-турецкой войне 1877-1878 гг. на Балканском полуострове. Выпуск 44. — СПб.: Тип. "Бережливость", 1903. — 474 с.
  • Тинченко Я. Ю. Українські збройні сили, березень 1917 р. – листопад 1918 р. (організація, чисельність, бойові дії) – К.: Темпора, 2009. – 455 с. — ISBN 978-966-8201-80-6
  • Звегинцов В. В. Знамена и штандарты русской армии XVI век - 1914 и морские флаги. — М.: Русский путь, 2008. — 319 с. — ISBN 978-5-85887-279-5
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувач:Ostafiy/Чернетка&oldid=41493323