Користувач:Piznajko/Госфильмофонд stuff

• Фільмокопії з українською доріжкою "Госфильмофонд" не зберігав

• Надалі свідоме знищення українського фільмофонду, схоже, стало єдиним осмисленим елементом національної концепції пам’яті аж до 1960-х років. 1938 року з утворенням централізованого Всесоюзного фільмосховища в підмосковних Бєлих Столбах (тепер – Госфільмофонд РФ), студійні фільмофонди мали бути передані в Москву, що й сталося впродовж двох років з фондами українських студій (часом з залученням підрозділів НКВС: працівники студій чинили опір передачі). Спорожнілі фільмосховища донищили в перші роки війни: відступ радянської влади в Києві розпочався зі спалення архівів. Так на Українській студії кінохроніки в липні 1941 року знищили весь негативний фонд. Під кінець війни педантичні німці вивезли залишки українських фільмофондів до Німеччини, звідки вони за реституцією частково повернулись до Москви, а ще через багато років і вже знов частково – до України.
  В 1950-х роках розпочався новий етап нищення українських фільмів: з винайденням триацетатної плівки, всі копії фільмів на легкозаймистій нітратній основі, що використовувалась до середини 1950-х років, були знищені. Їх буквально палили просто неба в діжках, отримуючи в кустарний спосіб зливки срібла з плівки. З 1960-х років було знищено багато підцензурних фільмів; деякі з них (як от «Совість» Володимира Денисенка, «Хто помре сьогодні?» Віктора Греся) лише дивом вціліли по домівках кінематографістів, які ризикнули викрасти їх зі студійних фільмосховищ.
  Досі Госфільмофонд РФ є найбільшим кіноархівом українського кіно: в ньому зберігається понад 800 українських фільмів, відсутніх в Україні.

• У будь-якому разі я вважаю приклад «Госфильмофонда» повчальним для українського уряду: саме так держави в усьому світі опікуються національною кіноспадщиною. Український же уряд дає лише 2,9 млн грн фінансової допомоги українському фільмофонду — Центру Довженка. «Госфильмофонд» має в сотні разів більше фінансування — як основне, так і проектне, як-от, наприклад, з проектом оцифрування. За кошти, якими фінансується Центр Довженка, Україна могла б викупити у «Госфильмофонда» (за оголошеною ціною цифрової копії) лише 22,3 фільма на рік. Відповідно, для повернення всього українського фільмофонду, що зберігається в Москві, нам знадобилося б 100 років!