Користувач:RajatonRakkaus/Ешелонування артилерії

Ешелонування артилерії — поділ артилерії відповідно до підпорядкування артилерійських підрозділів у рамках організаційно-штатної структури війська. Ешелонування передбачає, що різні артилерійські системи виконують різні задачі на полі бою та мають ранжування: що більш вони більш далекобійні та потужні, то в вищих за ієрархією підрозділах вони знаходяться.

Наприклад, батальйонна артилерія знаходиться в розпорядженні батальйона та рішення про її застосування приймає командування батальйона, а рішення про застосування дивізійної артилерії приймає командування дивізії.

Загальний опис

Ешелонування артилерії може відрізнятись в різних країнах, самі класи потужності можуть мати різні назви. Наприклад, в СРСР поділ називався відповідно до підрозділу, на рівні якого застосовувалась відповідна система: полкова гармата, дивізійна, корпусна тощо. Радянські гармати до 1950-х часто мали в назвах позначення рівня підпорядкування (якщо гармата не мала спеціалізованого призначення, як зенітні та протитанкові гармати): наприклад, 85-мм дивізійна гармата Д-44.

Загалом в контексті ешелонування розрізняються поняття «артилерія» та «гармата»: наприклад, поняття дивізійної артилерії означає вогневі засоби, що призначені для виконання задач дивізії; натомість, дивізійна гармата — це тип гармати, що створена для задач дивізійної артилерії.

Ротна та батальйонна артилерія

Ротна та батальйонна артилерія належить до штату роти та батальйону відповідно, рішення про застосування віддаються командуванням відповідного підрозділу.

СРСР

На початок Другої світової ротна артилерія була представлена 50-мм мінометами, але з 1943 вони не виготовлялись, а 1944 року зникли зі штату.

Батальйонна артилерія СРСР періоду ДСВ багаторазово змінювалась. Станом на 1940 рік стрілецький батальйон містив мінометну роту з шістьма 82-мм мінометами та протитанковий взвод з двома 45-мм гарматами. У липні 1941 кількість мінометів у батальйоні скоротилась до двох, а ПТ-гармати виключили. Після ще кількох змін, станом на 1944 рік, стрілецький батальйон мав роту з дев'яти 82-мм мінометів та протитанкову батарею, що мала дві 37-мм та дві 45-мм ПТ-гармати. В мотострілецьких батальйонах механізованих, танкових та мотострілецьких бригад містились рота з шести 82-мм мінометів та батарея з чотирьох 45-мм гармат.

Україна

В Україні нішу ротних мінометів займають 82-мм міномети типу 2Б14 «Піднос» та подібні, а батальйонними є 120-мм 2Б11 «Сані» та 82-мм автоматичний міномет 2Б9 «Васильок».

Полкова та бригадна артилерія

Полкова та бригадна артилерія належить до штату полка та бригади відповідно, рішення про застосування віддаються командуванням відповідного підрозділу. Типово така артилерія належить до артилерійського дивізіона бригади.

Полкова та бригадна артилерія зазвичай дешева, проста в експлуатації та має великий ресурс ствола, але відносно невелику дальність (близько 15 км звичайними снарядами). Така артилерія працює переважно звичайними снарядами для ураження цілей на передньому краю та підтримки атакуючих військ на оперативну глибину до 10 км.

СРСР

Як і батальйонна, полкова артилерія СРСР періоду ДСВ багаторазово змінювалась: з 1941 року кількість та потужність артилерії в полках суттєво знизилась, але поступово підвищувалась наприкінці війни. Наприклад, стрілецький полк мав перед німецько-радянською війною шість 76-мм полкових гармат, шість 45-мм протитанкових гармат та чотири 120-мм міномети. 1941 кількість скоротилась до чотирьох 76-мм, шести 45-мм та двох 120-мм; з кінця 1941 до червня 1942 120-мм міномети взагалі належали до бригадної артилерії, але потім їх повернули до штату полків. В загальних рисах полкова артилерія СРСР цього періоду була представлена 76-мм полковими гарматами (в гірських підрозділах 76-мм гірськими гарматами), 45-мм (рідше 57-мм) протитанковими гарматами, 120-мм або 82-мм мінометами. Бригадна артилерія зазвичай була представлена полковими та дивізійними гарматами в дивізіонах.

Основними полковими/бригадними системами пізнього СРСР були 122-мм гаубиці Д-30 та 2С1 «Гвоздика».

Для заміни Д-30 та 2С1 та переходу на уніфікований калібр 152-мм розроблялись 2А61 «Пат-Б» та 2С18 «Пат-С», але на озброєння їх не прийняли.

НАТО

Основними полковими/бригадними системами країн НАТО були 105-мм гармати. Після розпаду СРСР полкову 105-мм артилерію було переважно виведено в резерв, а артилерійські дивізіони бригад отримали 155-мм гаубиці.

Україна

До 2022 року основою полкової/бригадної артилерії були Д-30 та 2С1. На момент 2014 року українські бригади мали за основні засоби наземної розвідки ПРП-4, СНАР-10 та акустичну розвідку, які могли забезпечити розвідку на глибину 4—10 км, дещо пізніше з'явились БПЛА, які збільшили цю дальність до 10—15 км. Тому велика дальність ведення вогню була непотрібна бригадам.

Дивізійна артилерія

Основними задачами дивізійної артилерії є вогнева підтримка полків і бригад дивізії, контрбатарейна боротьба, артилерійська заборона висування військ супротивника й артпідготовка наступу на оперативну глибину до 18 км.

Типово така артилерія належить до артилерійського полку дивізії. Але в Україні, де відсутні дивізії, артилерія такого класу міститься в артилерійських дивізіонах бригад.

СРСР

Як батальйонна та полкова, дивізійна артилерія СРСР періоду ДСВ багаторазово змінювалась. На 1939 рік стрілецька дивізія мала два артилерійських полки: легкий артилерійський полк (дивізіон з трьома батареями 76-мм гармат, два змішаних дивізіони: по дві батареї 122-мм гаубиць та по одній 76-мм гармат) та гаубичний полк (дивізіон 122-мм гаубиць та дивізіон 152-мм гаубиць, кожен по 12 гармат у трьох батареях); також були протитанковий (18 45-мм гармат у трьох батареях) та зенітно-артилерійський дивізіони (батарея 76-мм зенітних гармат і дві батареї 37-мм гармат). В липні 1941 виключили ПТ-дивізіон і гаубичний полк, але вже у грудні того року ввели знов ПТ-дивізіон (12 57-мм гармат ЗІС-2), окремий мінометний дивізіон (18 120-мм мінометів) та реактивно-мінометний дивізіон (8 БМ-8 або БМ-13). У грудні 1944 було затверджено стандартну структуру стрілецької дивізії з трьома артилерійськими полками (кожен мав 5 батарей по чотири гармати): легкий артилерійський полк з 76-мм гарматами, гаубичний полк з 122-мм гаубицями та мінометний полк з 120-мм мінометами. Також дивізія мала винищувальний протитанковий дивізіон з 12 57-мм або 76-мм гарматами та зенітно-артилерійський дивізіон з 12 37-мм гарматами. Гірські дивізії мали 107-мм міномети, а моторизовані, мотострілецькі та танкові дивізії мали 152-мм гаубиці.

Основними дивізійними системами пізнього СРСР були 152-мм гармати-гаубиці Д-20 та 2С3 «Акація».

В кінці 1980-х планувалось перевести артилерійські полки дивізій на потужніші 2А65 «Мста-Б» та 2С19 «Мста-С», але розпад СРСР завадив цим планам.

Україна

Після відмови від дивізійної структури 2С3М опинились у складі дивізіонів бригад (тобто, стали бригадною артилерією) поряд з Д-30 та 2С1. Д-20 було виведено в резерв, звідки їх почали знімати з початком Війни на сході України у 2014 році.

Корпусна та армійська артилерія

Корпусна артилерія призначена для ведення вогню на великі дальності (до 30 км) або спеціальними боєприпасами (зокрема, ядерними).

Типово така артилерія належить до артилерійської бригади корпусу чи армії.

СРСР

Після розформування в 1941 стрілецьких корпусів, корпусна артилерія залишилась лише у гвардійських стрілецьких корпусах, представлена 107-мм, 122-мм або 152-мм гарматами або гарматами-гаубицями. З 1945 артилерійські полки починають об'єднувати в корпусні артилерійські бригади. Армійська артилерія з'явилась 1943 року, представлена аналогічними системами.

В пізньому СРСР основними зразками корпусної артилерії мали стати 2А36 «Гіацинт-Б» та 2С5 «Гіацинт-С», але розпад СРСР завадив повному втіленню цих планів.

НАТО

В 21 столітті з'явилась тенденція щодо створення колісних САУ корпусного рівня, як-от CAESAR, ATMOS 2000 та 2С22 «Богдана».

Україна

До 2022 року основними представниками корпусної артилерії були «Мста» 2А65 (38 ОАБр, 40 ОАБр ім. Великого князя Вітовта, 44 ОАБр ім. Данила Апостола, 45 ОАБр, 55 ОАБр «Запорізька Січ»), та 2С19 (26 АБр ім. Романа Дашкевича) і «Гіацинт» 2А36 (38 ОАБр, 40 ОАБр, 44 ОАБр, 45 ОАБр, 55 ОАБр) та 2С5 (26 АБр). Вони зведені в артилерійські бригади, що підпорядковуються відповідним оперативним командуванням, оскільки загальновійськових корпусів Україна не має.

Артилерія великої та особливої потужності

Артилерія великої та особливої потужності — системи великого калібру (наприклад, 180 та 203 мм), що здатні вести вогонь на значні дистанції. Переважно ствольна артилерія такого класу виведена з експлуатації у світі та залишається в основному на озброєнні Росії та країн, що зазнали російської агресії: Україна, Грузія, Азербайджан та Сирія.

СРСР

Під час ДСВ радянська артилерія великої та особливої потужності належала до артилерії резерву Верхновного Головнокомандування (РГК). До артилерії РГК належали важкі 122-мм, 152-мм та 203-мм гармати, об'єднані в артилерійські бригади, дивізії або корпуси, що також могли містити артилерію менших калібрів у своїх підрозділах. Окремі бригади або дивізіони могли бути озброєні гарматами особливої потужності калібру від 210 міліметрів.

В пізньому СРСР основною такою ствольною системою була 203-мм гармата 2С7 «Піон».

НАТО

У країнах НАТО основною такою ствольною системою була 203-мм гармата M110.

Україна

Українські 2С7 були виведені в резерв майже одразу після розпаду СРСР. З початком російської агресії 2014 року було сформовано артилерійську бригаду центрального підпорядкування (43 ОАБр ім. Тараса Трясила), що отримала ці гармати.

Див. також

• Позначення артилерії Росії та СРСР
• Батальонное орудие
• Полковое орудие
• Дивизионная артиллерия
• Корпусная артиллерия
• Тяжёлая артиллерия особого назначения
• Артиллерия резерва Верховного Главнокомандования
• Артиллерия большой и особой мощности

Джерела

• https://mil.in.ua/uk/blogs/eshelonuvannya-stvolnoyi-artyleriyi-vidminnosti-i-osnovni-zadachi/
• http://armor.kiev.ua/lib/artilery/
• Широкорад, А. Б. (2000). Энциклопедия отечественной артиллерии (російською) . Мінськ: Харвест. ISBN 985-433-703-0.
• Іванов, А. (2003). Артиллерия СССР во Второй мировой войне (російською) . Санкт-Петербург: Нева.