Користувач:Xkbz/Річки

Реєстр річок і прикмет

Реєстр річок і прикмет, які лишаються з обох боків річки Дніпра, починаючи від міста Переволочної

Прислано у військову генеральну канцелярію від Полтавського полковника 24 листопада 1697 року.

Спершу по цьому боці, що від Переволочної

1. Річка Ворскло, яка впадає в Дніпро.

Річка Орель. Річка Чаплинка(річка).

Річка Протовч.

Річка Самар.

Річка Ворона (притока Дніпра).

Річки Осокорівки, одна нижче Пісковатого, а друга проти острова Дубового.

Річка Таволжна.

Річки Вільних, вище Татарської голови.

Річка Кічкаська.

Річка Московка.

Річка Кінська.

Річка Анчакрак.

Річка Карачакрак.

Балка Маячка.

Річка Аталікова.

Річка Білозірка.

Річка Чорна.

Річка Тарасівська.

Річка Грушівка.

Річка Томаківка.

Річка Кам’янка.

Річка Кам’янка друга.

Річка Лиса Гірка.

Річка Микитин Ріг.

Річка Чортомлик.

1757 Ревучий (Ревун) — камінь на порогах Дніпра біля острова Ревун.

1758 Річок Вільнянок є дві: одна між Таволжною та Кічкасом, друга — права притока Самари.

1759 Голова — початок, край (річки, границі). Це речення треба читати так: «Річки Вільнянки вище початку Татарки».

1760 Йдеться про річку Будилку — праву притоку Дніпра.

1761 Тобто над Вільним порогом.

По тому боці річки Дніпра і прикмети, почавши від Переволочної або від Мішуриного Рогу

1. Річка Омельник.

Балка Свідковська, нижче Ревучого.

Річка Свинківка.

Річка Домонткан.

Річка Савоткан.

Балка Щурівська.

Балка Романківська.

Балка Котівка.

Балка Тарамська.

Балка Станова.

Балка Сажавка.

Річка Сура.

Балка Звінська.

Річки Вовніжки.

Річок Будилок Радом.

Балка Таволжанка.

Балка Лична.

Річка Вільна.

Балка Хортицька.

Річка Біла.

Острів Великий Личний.

Острів Дубовий, над Вільним.

Острів Хортицький.

Острів Белеїв.

Острів Білій.

Острів Тарасівський.

Острів Томаківський.

Сулимовий, вище Товстих Пісок.

Острів Скарбний, до самої Січі.

ОСТРОВИ ПО ДНІПРУ ВІД ПЕРЕВОЛОЧНОЇ

ПОРОГИ ДНІПРОВІ, ПО ЯКИХ ВСЕ КОЗАЦЬКЕ ГОРОДОВЕ УКРАЇНСЬКЕ ТА НИЗОВЕ ВІЙСЬКО, ЩО ПО ДНІПРУ МЕШКАЄ, ЗАПОРОЗЬКИМ ВІЙСЬКОМ НАЗИВАЄТЬСЯ.

Острів Поперечний.

Острів Хурсин.

Острів Великий, над Чорною лукою.

Острів Гречаного.

Острів Монастирський.

Острів Гринев.

Острів Становий.

Острів Кодачок.

Острів Сурський.

Острів Княгинин.

Острів Козлів.

Острів Дубович, над Волнігом 1763.

Острів Таволжний.

Перший поріг Кодак, Волошинова Забора.

Поріг Сурський.

Поріг Лоханій 1762.

Поріг Стрільчий.

Поріг Звонець.

Поріг Княгинин.

Поріг Ненаситець.

Поріг Вовніги.

Поріг Будило.

Поріг Таволжний.

Поріг Личний Вільний

1762 Поріг Лоханський.

1763 Тобто за порогом Вовніги.

1764 Два пороги: Лишній та Вільний.

1765 Карайтабень Бистра — лівий рукав Дніпра між річками Сирицею та Білозіркою.

1766 Вітка Євпатиха.

1767 Каїр — рукав Дніпра, йдеться про його горішній відрізок. Сам Каїр має три вітки: Узур-Каїр, Мечеть-Каїр і Бююк-Каїр. У Величка подаються їхні українські назви: Кінська, Грушівка, Келеївка.

1768 Плавля — плавня.

ОСТРОВИ, РІЧКИ, ВІТКИ ТА ІНШІ ПРИКМЕТИ ПОНАД РІКОЮ ДНІПРОМ, ЩО Є ПО КРИМСЬКОМУ БОЦІ, ЯКІ ПОЧАТОК СВІЙ МАЮТЬ ВІД СКАРБНОГО І ТАК НАЗИВАЮТЬСЯ: Перша вітка Лободиха, а там-таки є і острів Лободиський.

Вітка Метлиха.

Вітка Заплавна.

Річка Кінська.

Сі вітки Лободиського острова і річка Кінська скінчилися в Карайтабені в Бистрої 1765.

Вітка Татарка Підпільна.

Вітка Басанка.

Вітка Поперечна Татарка.

Вітка Царівська і острів Царівський, де сторожа бувала низового війська від городків в немирові часи.

Вітка Чаплинка і остров Чаплинський.

Вітка Єпатих 1766 а там-таки й острів Євпатиський.

Ці вітки та острови, почавшись від Татарки й Басанки, кінчаються біля Євпатихи.

Вища голова Каїрі 1767.

Перша вітка Кінська, від вищої голови іде понад полем.

Вітка Грушівка біля того-таки острова Каїрського.

Вітка Келеївка вища.

Друга Келеївка нижча.

Вітка Перевал і Барабашева плавля 1768.

Вітка Котовка.

Вітка Гниловод.

Вітка Гребениха.

Вітка Волошка. З тієї вітки Волошки вітка Жовта, впадає у Волошинове озеро.

1769 Статки — худоба, коні.

1770 В оригіналі: Радкові.

Вітка Губська вища.

Вітка Губська нижча.

Вітка Шавулиха.

Вітка, названа Крутій.

Вітка Чаплинка, там-таки, нижче Крутих.

Вітка Гниловодець Малий, впада у Волошинове озеро.

Вітка Волошинові Гирла.

Вітка Костирська Перебойна.

Вітка, названа Дурицька, і острів Дурицький.

Вітка, названа Кривій.

Ці всі вітки, почавшись од вищої голови Каїра, впадають у Дніпро під Аслам-городком.

Таванського острова вища голова від Аслам-городка на низ.

Вітка Кінська Вища Голова.

Вітка Біле озеро в тому ж крузі.

Вітка Розкопанка, нижче Таванського озера.

Таванський острів зі своїми вітками скінчився біля Голої пристані. Ота Гола пристань так називається, бо татари, кочуючи в полі, там свої статки 1769 напували.

Острів Британський, нижче Голої пристані і річище Британське.

Вітка Британ.

Вітка Кінська Гнила.

Вітка Хрулова, а з тієї Хрулової вітки річище, там-таки є три острова, що їх звуть Хрулові.

Озеро Лиман Хруловий, на нижчій голові Хруловій.

Вітка, названа Кринки.

Вітка Кінська, іде з Хрулового озера під полем.

Вітка Турська.

Озеро Тягинське, може називатися Лиманом.

Озеро Гирло Глухе вище.

Озеро Гирло Глухе нижче.

Корнійків затон і Корнійкова коса.

Урочище Барабашеві Гатки.

Плавля, названа Вчорашнє.

Вітка Кінська, нижче Вчорашньої, іде під полем у Великий Лиман.

Розкопанка Олексієва.

Вітка Голубів Прогній.

Бугор Вищий Олексіїв.

Бугор Нижчий Олексіїв.

Вітка Прогній Кардашинський, впадає в Кардашинський-таки лиман.

Вітка Олексієва Перебійна.

Вітка Маслова Перебійна.

Вітка Борщева Перебійна.

Коса над Кардашинським лиманом Борсунка.

Вітка Боброва.

Острівці Боброві, нижче Бобрової.

Вітка Калинівка, а при ній і Солонецький острів.

Острів Солонецький.

Вітка, названа Радкова 1770.

Вітка Солонецька.

Гирло Солонецьке, впадає в Солонецькі озера.

Дніприще Сухе — вітка, котра впадає в лиман, злучившись із Кінською.

Плавля Краснякова.

Коса Нетеребська.

Вітка Середина.

Коса Зборовська.

Куджулова Переволока, впала у Зборовський Кут.

Вітка Прогній Зборовський.

Грекова пристань.

Грекові Ольхи.

Пристань Сагайдачного.

Садки.

Ярошів острів.

Вербова Сага.

Бузовий Прогній.

Середній Прогній.

Росоховатий Прогній.

Солоні озера.

Васильків Прогній.

Перевіз Татарський, де кримська орда на білогородський бік, а білогородська на кримський перевозяться.

Вежа в Стрілиці навпроти Очакова. Острів Тендра, де недалеко й море починається.

острови, річки, вітки та інші прикмети з чигринського боку, які є понад річкою дніпром, списані 1697 року, почавши від скарбного, так називаються:

1771 Тобто початок ріки Носаківки, правої притоки Дармалівки, що впадає у Дніпро.

1772 Затон — розлив, затоплені місця.

Острів Козулин і вітка Козулина.

Дві вітки Темні, а нижче тих віток вітка Перевал Темний.

Старий Дніпро, над яким є острів.

Вітка, названа Бучки, а з тих Бучків виходять Поперечні Бучки.

Вітка Тихенька, там-таки вітка Білороботчиха.

Вітка, названа Юсківська, де і острів Юсківський зветься.

Вітка Підпільна.

Вітка Боровицька.

Річка з поля нижча голова Базавлука.

Вітка Заплавна.

Вітка, названа Млинки.

Річка Польова Грушівка.

Річка Тернівка, нижче.

Вітка Кислівка, там-таки Шаховка-вітка-таки.

Вітка Дмитраківка.

Вітка Друга Дмитраківка.

Вітка Хвенна, там-таки вітка Шевчиха.

Вітка Чаплинка.

Вітка Шабельна.

Вітка Микільська, там-таки вітка, названа Перевал.

Ті всі пом’януті вітки впадають у Велику Воду, а з Великої Води гирла впадають біля самої Січі в ріку Дніпро.

Острів Скалозубів і річище Скалозубове посеред Дніпра.

Острів навпроти долини, названий Дурний, де і річище зветься Дурне.

Вища голова Носаківського |771, там-таки є вітка Дармалівка, що йде під полем.

Вітка друга Дармалівка, нижче тієї.

Вітка третя Дармалівка суха, нижче тих двох, через Носаківський острів.

Дніприще Криве, там-таки є вітка, названа Заплавна, взялася з Кривого Дніприща.

Там-таки, з того Кривого Дніприща, взялася вітка, названа Жучиха.

А з того ж Кривого Дніприща взялася вітка Клочиха.

Вітка, названа Боброва, а взялася вона з Дніпра і впадає в Криве Дніприще через острів.

Вітка нижче Бобрової Яретиковий Перевал, впадає в Носаківськии затон 1772.

Всі вітки, почавшись від Скалозубового острова, впадають у Носаківський затон, а з Носаківського затону гирло знову йде в Дніпро.

Острів, названий Омеловий, нижче Носаківського, вище котрого і вітка іде Омелова, а там-таки з поля впадає річка Омелова.

Острів нижче Омелового, названий від тієї Кам’янки, що нижче городків є за три милі, там-таки є балка і городище Пропастне.

Острів Космацький, вище голова Космахи, вітка Космаха, з якої взялася Космашка.

Вітка Підпільна.

Вітка Яремівка.

Ці вітки три — Космаха, Космашка і Яремівка — повпадали в Космацький затон, що є під Казикерменом, а річка Дримайлівка впадає в той-таки Космацький затон з поля.

Острова Козацького вища голова, минувши Казикермен.

Річище, назване Козацьке, в яке впадає з поля Кам’янка.

Вітка Річище Криве, впадає в Козацькі озера.

Вітка Гниловод, впадає в Гниловодські озера.

Річище, назване середнє Козацьке, котре взялося з Козацьких таки озер.

І те річище Козацьке впало в Дніпро нижче гори Богруна, де кінчається й острів Козацький.

Острів Тягинський і річище Тягинське, вища голова Інгульського, там-таки і вітка Інгульська, де впадає з поля Інгулець.

Острівці Сомоки.

А той острів Інгульський кінчиться біля Городища, на вищій голові Перевізькій.

Вища голова Верьовчиної Западі.

Вища голова Кошового острова.

А там-таки острови, названі Виноградне і Точкове.

Вітка там-таки, зветься Кошове.

Річище Ольхове, нижче Кошового.

Вітка Маслова, нижче Ольхового.

Острівці Кривоглійні.

Гирло впадає в Дніпро з Маслових озер.

Вітка Корабельне, вища голова нижче Кошового, взялася вона з Дніпра.

Вітка Борщівка Вища, котра взялася з Дніпра, нижче Корабельного.

Вітка Друга Борщівка поперечна.

Вітка Третя Борщівка Підпільна, впадає в лиман під Козій Ріг, нижче Корабельного.

Вітка Четверта Борщівка, названа Середня, впадає в лиман.

Ольхове річище, впадає в лиман нижче Борщівки.

А біля Ольхового на лимані два острівці є, названі Ольховії.

Острів Ольховий і Бубликова вітка, там-таки в тому острові, з того острова та вітка Бубликова впала в лиман.

Коса Бубликова, з того-таки острова Бубликового входить в лиман разом з Дніпром.

РІЧКИ, БАЛКИ ТА ІНШІ ПРИКМЕТИ ПОЛЬОВІ З ЧИГРИНСЬКОГО БОКУ, ЯКІ Є ПОНАД РІКОЮ ДНІПРОМ, ПОЧИНАЮЧИ ВІД СІЧІ ДО РІКИ БОГУ, А ВІД БОГУ ДО САМОГО ОЧАКОВА ТАК НАЗИВАЮТЬСЯ:

Перша річка Базавлук, впадає в Колотовське і у Велику Воду.

А в Базавлук, нижче Січі на півмилі, з лівого боку впадає в нього Солона Росош, а з правого боку Польова Кам’янка.

Річка Сокорівочка менша, впадає у Велику Воду.

Річка Осокорівка Велика, впадає в ту ж таки Велику Воду.

Річка Золота, впадає в Дніпро навпроти Скалозубового острова.

Річка, названа Дурна, впадає в Дніпро навпроти Поперечної Татарки.

Річка Носаківка Вища впадає навпроти острова Носаківського в Дримайлівку.

1773 Ріг — мис.

Річка Друга Носаківка, впадає у ту ж таки Дримайлівку.

Річка Третя Носаківка, впадає в ту ж таки Дримайлівку.

Річка Четверта Носаківка, впадає в ту ж таки Дримайлівку.

Річка Омелове Річище, навпроти Омелового острова.

Річка Кам’янка нижче Казикермена, впадає навпроти свого Кам’янського острова і навпроти Гребенихи.

А нижче тієї Кам’янки балка і городище Пропастне над самим Дніпром.

Річка Дримайлівка вище Казикермена, впадає в Космацький затон. Тут Казикермен при березі Дніпра.

Річка Кам’янка, впадає нижче Казикермена в Козацьке річище.

Річка Боргунка Вища впадає в Козацьке-таки річище.

Річка Боргунка Нижча, впадає в те ж таки Козацьке річище.

Скеля Боргуй, проти Хрулового острова, на якому є старовинне городище.

Річка Тягинка, впадає в річище Тягинське, де й городище Тягинське.

Річка Тернівка, впадає в Інгульське з поля.

Річка Малий Інгулець, впадає в те ж таки Інгульське, а з Інгульського — в Дніпро навпроти Вчорашніх.

Річка Верьовкіна — з поля.

Річка Білозірка, впадає в Білозірський лиман.

Урочище Козій Ріг — в гирлі Дніпра, де Корабельне впадає в лиман і Борщівку.

Річка Малий Солонець, впадає в лиман. Ріг 1773 Станіславів.

Річка Солонець Великий, нижче Станіслава. Семенів Ріг, нижче Солонця Великого,— до ріки Богу.

Берег Руська Коса — біля самого гирла ріки Богу, де Буг впадає в лиман.

Гора Оджикчол — перейшовши ріку Буг над лиманом; Царі Комиші — над тим-таки лиманом, під самим Очаковом.

РІЧКИ, БАЛКИ ТА ІНШІ ПРИКМЕТИ ПОЛЬОВІ, З КРИМСЬКОГО БОКУ, ЯКІ Є ПОНАД РІКОЮ ДНІПРОМ, ЙДУТЬ ВІД СІЧІ ДО САМОЇ ВЕЖІ І ТАК НАЗИВАЮТЬСЯ:

Перша річка Мамайсирка, впадає в Кінську нижче Лободихи.

Гора Карайтабень — навпроти Старого Дніпра.

Гора Баба й Бабина балка є там-таки.

Річка Рогачик, впадає в плавлю свою Рогачицьку.

Річка Євпатиха, впадає навпроти Дніприща Кривого в Дніпро.

Річка Мечетна Каїрка, там-таки впадає в Кінську і в Каїр.

Річка Друга Каїрка, там-таки впадає в Кінську і в Каїр.

Річка Третя Каїрка, там-таки впадає в Каїрський луг.

Річка Четверта Каїрка Західна, там-таки в Кінську впадає.

Річка П’ята Каїрка — навпроти вітки Дурицької.

Річка Вуливало — навпроти Кривих впадає в Кінську.

Річка Суммомова — навпроти Кривих, впадає в Кінську.

Річка Олешки, впадає в острові навпроти Вчорашніх, і луг там є під назвою також Олешки.

Луг, названий Жоловецький, з прогноями.

Ольхи Великі, з прогноями.

Пристань Борщова.

Луг Зборовський — над лиманом.

Грекова пристань і Греків луг — навпроти Зборовської коси над лиманом.

Сагайдачного пристань і луг Сагайдачного — там-таки над лиманом.

Урочище Садки, нижче Сагайдачного, над лиманом.

Острів під назвою Янушовий, там-таки і річка є, названа Янушова, над лиманом.

1774 Сага — річкова затока.

1775 Гони — синонім стадії (185— 192 м), великі гони мали 256 м, малі гони — 128 м.

1776 Ступені рівнялися величині кроку.

1777 Українські милі розрізнялися: велика (12057 м) й мала (8958 м).

1778 Пропуск в тексті.

Сага 1774 Вербова і пристань Вербова — над лиманом.

Сага Бузова і пристань Бузова — над лиманом.

Могила Сторожова, нижче Середнього Прогною — над лиманом.

Прогній Середній — над лиманом.

Прогній Росоховатий — над лиманом.

Прогній Васильків — над лиманом.

Пристань і перевіз, де перевозиться кримська орда на білогородський бік, а білогородська на кримський бік до Очакова, а від пристані й перевозу до вежі чверть милі.

Острів Стреличний втягається в саме Чорне море нижче вежі.

Вище тієї вежі є острів під назвою Тендра, на Чорному морі, на якому на нижній голові того острова є сім тополь, а під тими тополями є вода, звана солодкою, і той-таки острів Тендра на нижній голові в ширину є на гони 1775, а в інших місцях він — на три ступені 1776, а подекуди на чотири, на п’ять і на шість, на десять і на дванадцять, а подекуди й більше.

А того згаданого острова розташування може бути на сім миль 1777.

Після тих щасливих вищеописаних дволітніх російських та козацьких перемог над Казикерменом та Азовом російський Марс заохотився був піти війною на бусурманські житла під Тягинню або під Очаків, і для того гетьман Мазепа, відшукавши з Полтавського полку кількох козаків, котрі добре знали поле та шляхи до Азова та Білогородщини, звелів їх про те докладно розпитати у військовій канцелярії. Вони на опиті сказали, що тракт від Мішуриного Рогу біля Переволочної до ріки Богу та Піщаного Броду іде гребенем до самого Інгульця, поминаючи і з правої, і з лівої руки річки, які там є.

Пішовши від Дніпра, перший стан на вершині Омельника, де будуть і дрова, і вода.

Другий стан на річці Кам’яночці, де також дрова з терня і досить буде води; на тій Кам’яночці будуть для табору броди, а будуть і трудні місця, де треба робити переправи.

Третій одпочивок на Інгульці, де води і дров буде досить, там є такий брід, що ним може йти табором кільканадцять лав, а інші місця чи плесовий, чи перегнійний, чи крутобережний будуть, і там не можна робити переправи, а кінноті можна перейти і вище, і нижче.

Четвертий стан на річці Бешці, яку треба переходити, і там дров і води буде досить, є там такі місця, що можна пройти табором без утруднень, а є і такі, що треба робити переправи.

П’ятий відпочивок на річці [...] 1778, котра з правої руки йде від Чорного лісу, а котить в Інгул, на якій лози і терня є, і вода плесами, треба йти понад нею, не переходячи до Інгула.

Шостий відпочивок на річці Інгулі, де теж буде досить дров, на ній знайдуться два шляхові броди, якими здавна ходять по рибу. Оцими бродами можна іти табором у три і в чотири лави, коли вода мала, а, опріч тих бродів, на інших місцях переправу робити трудно через численні плеса й круті береги.

Сьомий відпочивок біля Сугаклії та Сугаклайчика, де будуть дрова й води досить, а перехід важкий, хіба буде треба робити переправу. На оце місце ішло під Чигрин і турецьке військо; а не доходячи Сугаклії, буде на шляху грузька балка, через яку табору нелегкий перевіз.

Восьмий відпочивок над Мертвоводом, від якого до Сугаклії треба, [щоб] днювати, добре йти, там і вода, і дрова будуть.

Дев’ятий відпочивок теж над Мертвоводом, де й переходити Мертвовод, до якого треба цілий день іти понад тим-таки Мертвоводом; на тій річці є брід, котрим можна табором іти в десять лав, а по інших місцях можна і по більше лав іти; щодо дров там важкувато.

Десятий відпочинок на річці Гарбузиній, котра іде в Мертвовод, на якій також вода є, а з дровами трудно, перехід же через неї неважкий.

Одинадцятий відпочинок біля річки Бога, коло броду Піщаного, де турки робили міст, там досить дров, а для переходу треба чи пороми мати, чи міст, для таборів треба тяжарів, а на роблення мосту в близьких околицях можна знайти придатного дерева.

Від Богу-ріки пішовши, перша річка Чарталая, на якій для табору треба робити переправи.

Неподалець від того друга річка Чарталая, яка буде неважка до переправи, а на обох тих річках дров нема взагалі.

Третя річка Чакчаклій, на якій води й дров можна добути, тут може бути від Богу третя ночівля.

Четверта ночівля, коли іти до Тягині або до Білогорода, на річці Телингулі, де дров і води буде досить і переправа легка.

П’ята ночівля в Куяльниках, до якого від Телингуля добряче треба йти день; там вода є, а дров мало, зате переправа легка.

Шостий відпочивок на Сухому Куяльнику, де вода буде, дров нема, а переправа легка.

Сьомий відпочивок на третьому Грузькому Куяльнику, на якому з дровами трудно, вода є, а переправа неважка.

А звідти восьма ночівля біля самої річки Дністра, простуючи чи до Чарборі чи до Паланки,— цей перехід треба йти, пильнуючи, з таборами день.

Після того переходу від ріки Богу до Дністра опріч вищеописаних річок, лежать сухі балки, які треба переходити.

А коли під Очаків вести тракт, то, перейшовши вищезгадану річку Чакчалій, повернути ліворуч і мати ночівлю на річці Зуберезані, куди день ходу з пильністю від Чакчалія; вода там є, а дров нема, переправа неважка.

А звідти ночівля на вершині Березані, де вода буде, з дровами трудно, а переправа неважка.

А від Березані до Очакова півдня ходу, на цьому переході є безіменні балки, тільки неважкі для переходу табором; поблизу Очакова дров нема.

А коли б військам переправитись через Дніпро під Орлом, то треба переходити річку Омельник, прямуючи на цей шлях, котрий від Мішуриного Рогу, його вище описано.

Картки

{{Картка:Ріка

| назва = 
| зображення = 
| зображення_розмір = 
| підпис = 
| довжина = 
| висота_витоку = 
| стік = 
| площа_басейну = 
| витік = 
| гирло = 
| країни_басейну = 
| прирічкові країни =
| притоки =
| мапа = 
| мапа_розмір = 
| мапа_підпис = 
}}

{{Картка:Місто
 | назва               = 
 | місцева_назва       = <!-- не обов'язковий -->
 | зображення          = <!-- не обов'язковий -->
 | зображення_розмір   = <!-- не обов'язковий -->
 | зображення_підпис   = <!-- не обов'язковий -->
 | прапор              = <!-- не обов'язковий -->
 | опис прапора        = <!-- не обов'язковий -->
 | герб                = 
 | опис герба          = <!-- не обов'язковий -->
 | країна              = 
 | регіон              = 
 | район               = <!-- не обов'язковий -->
 | розташування        = <!-- не обов'язковий -->
 | розташування_розмір = <!-- не обов'язковий -->
 | засноване           = <!-- не обов'язковий -->
 | статус              = <!-- не обов'язковий -->
 | магдебурзьке право  = <!-- не обов'язковий -->
 | населення           = 
 | агломерація         = <!-- не обов'язковий -->
 | площа               = <!-- не обов'язковий -->
 | поштові індекси     = <!-- не обов'язковий -->
 | код країни          = 
 | код міста           = 
 | координати          = {{Координати ГМ|??|??|N|??|??|E|scale:100000}}
 | поділ міста         = <!-- не обов'язковий -->
 | міста-побратими     = <!-- не обов'язковий -->
 | день міста          = <!-- не обов'язковий -->
 | адреса              = <!-- не обов'язковий -->
 | веб-сторінка        = <!-- не обов'язковий -->
 | мер                 = <!-- не обов'язковий -->
 }}

{| | valign="top" | * [[Констанца]] * [[Меджидия]] * [[Мангалия]] * [[Наводари]] | valign="top" | * [[Черна вода (град)|Черна вода]] * [[Овидиу]] * [[Хършова]] * [[Басараби]] | valign="top" | * [[Ефорие]] * [[Текиргьол]] * [[Негру Вода]] |}

Топоніми

[1]

УКРАЇНСЬКА ПРОПРІАЛЬНА ЛЕКСИКА / МАТЕРІАЛИ НАУКОВОГО СЕМІНАРУ (Київ, 13 – 14 вересня 2000 р.). – Київ: Кий, 2000. – С. 27-29. В.А.Бушаков (Асканія-Нова) Гідроніми Єгорлик ~ Ягорлик (*Yägörlük) Макс Фасмер пояснює гідроніми Єгорлик ~ Ягорлик (кілька річок басейну оз. Манич на Північному Кавказі) та Ягорлик ~ Єгорлик (ліва притока Дністра) з тюркських мов: азерб., крим.-тат., чагат. ägrilik “кривина”, від ägri “кривий” 1 . Подібне семантичне значення він надає гідроніму Орель (літописна Єрель, “его же Русь зовут Уголъ”), пояснюючи його з тюрк. *äyrili “косий, кривий”, від äyri “косий” 2 , але афікс –li в тюркських мовах утворює прикметники лише від іменників. Етимології М.Фасмера названих гідронімів, до них ще слід додати Ягорлицький (Єгорлицький) лиман Чорного моря, не є переконливими. Вони хибні з фонетичних та морфологічних міркувань. До речі, гідроніми Ірклій (ліва притока Дніпра і права притока Тясмину в Черкаській обл.) можна пояснити як тюрк. *irekli “звивистий”, пор. казах. irek “звивина”. Гідроніми Єгорлик ~ Ягорлик входять до ряду тюркських гідронімів з афіксом –lıq (-lik, -luq, -lük), який утворює іменники із збірним значенням, що означають місця скупчення предметів, мінералів, рослин, тварин тощо, названих вихідним іменником. Цей афікс можна охарактеризувати як топонімоутворюючий. Гідроніми з афіксом –lıq доволі широко представлені на теренах Україні в ареалі тюркської топонімії (в деяких з них відбулася метатеза н ↔ л): Бузулук (buzav “теля”, пор. гідронім Bozau yılğası в Татарстані), Бурлук (bor “крейда”), Кагамлик (qamğaq “перекати- поле”), Кагарлик (qarğa “ворона”, пор. Qarğalı suı в Татарстані), Когильник (kögen “терен”), Куяльник (qoyan “заєць”, пор. Quyanlı yılğa в Татарстані), Омельник (emen “дуб”, пор. İmänläk suı, İmänlä yılğa та İmän yılğası в Татарстані), Тагамлик (пор. tamğa “тамга, родовий знак”), Ташлик (taş “камінь”), Цибульник (çıbın “муха”, пор. назви озера Şıbındı і річки Şıbındısay в Казахстані), Чатирлик (çatır “шатро, намет”), Чемерлик (Ємерлик, Жемерлик) (пор. тат. çiräm трава, галявина), Чечельник (пор. çiçek “квітка”), Чортомлик (çortan “щука”, пор. відгідронімний ойконім Şortandı в Казахстані), Утлюк (ot “трава”); гідронім Чунгулук (Чингул), певне, з цього ряду випадає, пор. кирг. çüñülük çüñgül “казанок” та çüñölök çüñgülök “вузенький і глибокий (про посуд). 3 Гідроніми з афіксом –lıq є характерним компонентом татарської топонімії: Naratlıq üzäne, Naratlıq yılğası (narat “сосна”, üzän “долина, русло”, yılğa “ріка”), Qamışlıq yılğası (qamış “комиш, очерет), Qarlığanlıq suı (qarlığan “смородина”, su “вода; ріка”), Qayınlıq yılğası (qayın “береза”), Tallıq suı, Tallıq yılğası (tal “верба, лоза”), Taşlıq yılğası (taş “камінь”), Zireklek yılğa (zirek “вільха”). 4 Усі гідроніми Єгорлик ~ Ягорлик знаходяться на територіях, де мешкали і дотепер мешкають ногайці - нащадки кипчаків, або половців. Відшукати в словниках ногайської мови апелятив, з котрим можна було б пов`язати гідронім, не вдалося, але в башкирському словнику зафіксовано діалектизм yägür “судак, сула” 5 , котрий в ногайській мові мав би форму yägör. За повідомленням доктора Марії Булгарової (м. Черкеськ), в ногайських діалектах термін yägör “судак, сула” існує, що дає підстави етимологізувати гідроніми Єгорлик ~ Ягорлик, Ягорлицький лиман з ногайської чи навіть половецької мови як

• Yägörlük “Місце, де багато сули”. Ареал цього виду підтверджує ймовірність

запропонованої етимології: “Корінне місцеперебування цієї риби – басейни Чорного, Азовського, Каспійського і Аральського морів та самі моря, в яких він водиться у великій кількості” 6 . Гідроніми, утворені від назв риб, що живуть у даній ріці чи озері, представлені досить широко в різних мовах і регіонах, і метод семантичної типології також має підтвердити ймовірність походження гідронімів Ягорлик ~ Єгорлик від ногайської назви судака. Page 2 Чимало іхтіологічних термінів відображено в гідронімії України: Балаклійка ~ Баликлей (тюрк. *Balıqlı “Рибна”), В`юнище, В`юнія, В`юнка, Коропець, Короп`я, Линевець, Линів, Линівка, Линовиця, Лящівка, Меньок, Окунь, Плотва, Рибець, Рибин Потік, Чортала ~ Чортали (тюрк. *Çortanlı “Щуча”), Рибна, Рибний, Рибник, Рибниця, Сомиха, Сомівка, Сомова, Сула (пор. башк. hıla, чув. шăла, мар. шыла, угор. süllő, рум. şăleu “судак, сула”), Таранівка, Таранський, Таранька, Угриня, Щучина; Карелії: Агвенламбі (ahven “окунь”, lambi “лісове озерце”), Лагнуоя (lahna “щука”, oja “струмок”), Сярґілагта (särki “плотва”, lahti “затока”) 7

Татарстану

Balıq yılğası, Balıq küle, Balıqlı kül

(balıq “риба”, kül “озеро”), Çögänä kül (çögä “чечуга, стерлядь”); Каракарпакії: Ilaqlı (ılaq “сом”); в башкирських гідронімах басейну ріки Сакмар: Balıqlı yılğası, Balıklıgül (gül “озеро”), Bärðele yılğahı (bärðe “харіус”), Qorbanlı kül (qorban “лящ”), Surtan üðäk, Surtanlı üðäk (surtan “щука”, üðäk “лощина”), Tabanlıgül, Tabanlıq küle (taban “карась”) 8

в гідронімії народів Сибіру і Далекого Сходу: Delīñgnē “Тайменева” (евенк. delī “таймень”), D’ulbutkēn “Миньок” 9

коряк. Асуваям, Ачуваям “Горбушева ріка”, якут.

Баликтах “Рибна”, чукот. Ґачґаґирґиваам “Минева ріка”, коряк., чукот. Кічавваям і чукот. Кисакваам “Харіусова ріка”, евен. Нонґкі “Кижучева”, озеро Суокурґиткін (юкагир. суокур “пижьян”, чукот. гытгын “озеро”), евен. Тоб “Велика мальма”, евен. Тобинджа “Велика риба (струг)”, коряк. Укіїн “Оселедцева”, коряк., алют. Усатаваям “Горбушева ріка”, рос. Чавича ~ коряк. Эв’эчыв’эем “Чавичева ріка” ітельм. Чъучун 10 . 1 Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. – М.: Прогресс, 1987. – Т. 2. – С. 8; Т. 4. – С. 546. 2 Там же. – Т. 3. – С. 151. 3 Див.: Словник гідронімів України. – К.: Наук. думка, 1979. 4 Див.: Ф.Г.Гарипова. Татарстан гидронимнары сузлеге. Икенче китап. – Казан: Татарстан китап нешрияты, 1990. 5 Башкирско-русский словарь. 32 000 слов. – М.: Дигора, Рус. язык, 1996. – С. 248. 6 А.П.Сабанеев. Жизнь и ловля пресноводных рыб. – Киев, 1960. – С. 31. 7 Г.Керт, Н.Мамонтова. Загадки карельской топонимики. – Петрозаводск: Карелия, 1982. – С. 26. 8 Див.: М.Усманова. Имя отчей земли. Историко-лингвистическое исследование топонимии бассейна реки Сакмар. – Уфа: Китап, 1994. 9 Див. : Г.М.Василевич. Эвенкийско-русский словарь. – М., 1958. 10 Див.: В.В.Леонтьев, К.А.Новикова. Топонимический словарь Северо-Востока СССР. – Магадан, 1989.

ГРАНИЦІ ВОЛЬНОСТЕЙ НИЗОВИХ КОЗАКІВ

Дмитро Яворницький

Межі Запоріжжя за Польщі

Границі вольностей запорізьких козаків у різний час і за різних обставин постійно змінювалися. Отож визначити межі землі низових козаків досить важко, а часом, за відсутності будь-яких вказівок про це, взагалі неможливо. Першими вказівниками у цьому питанні є українські літописці; але найдостовірніші й найточніші з них обмежуються надто загальними вказівками з даного питання: «Поляки, прийнявши у свою землю Київ і малоросійські краї 1340 року, через певний час усіх людей, які там жили, обернули в рабство, але ті з цих людей, котрі здавна вважали себе воїнами, котрі навчилися володіти мечем і не визнавали над собою рабського ярма, ті, не знісши гніту й рабства, стали самочинно селитися біля ріки Дніпра, нижче порогів, у пустих місцях і диких полях, живлячись рибальством і звіроловством та морським розбоєм проти бусурманів. Польський король Сигізмунд І (1507-1548) першим дарував козакам у вічне володіння землю біля порогів, угору й униз по обох берегах Дніпра, щоб вони, ставши на чолі (!), не дозволяли татарам і туркам нападати на російсько-польські землі. За Сигізмундом І король Стефан Баторій (1576-1586), крім давнього старовинного складового1 міста Чигирина, дав як пристановище низовим козакам місто Терехтемирів2 з монастирем для постійного проживання у ньому в зимовий час». На жаль, грамота короля Стефана Баторія про надання запорожцям зазначених земель і міст не дійшла до нас в оригіналі, копія ж з неї, загалом дуже сумнівна, не додає нічого до сказаного з цього приводу українським літописцем: «Надає його королівська величність (1576 року, серпня 20 числа) козакам низовим запорізьким вічно місто Терехтемирів з монастирем і перевозом, окрім складового старовинного їх запорізького міста Чигирина, і від того міста Терехтемирова на низ понад Дніпром рікою до самого Чигирина й запорізьких степів, що підходять до земель чигиринських, з усіма на тих землях насадженими містечками, селами, хуторами, рибними по тому березі в Дніпрі ловами та іншими угіддями, а вшир від Дніпра на степ, доки тих містечок, сіл і хуторів землі здавна були».

Межі Запорожжя під протекцією Росії

З такою ж невизначеністю границь вольностей запорізьких козаків зустрічаємося ми й через шістдесят вісім років після смерті польського короля Стефана Баторія, коли запорожці з-під влади Польщі перейшли під протекцію Росії разом із малоросійськими козаками та їх гетьманом Богданом Хмельницьким.

У царській грамоті щодо цього мовиться, що запорізькі козаки будуть користуватися попередніми правами й привілеями, наданими їм польськими королями й великими литовськими князями. Зрештою, наступного 1655 року, 15 січня запорізькі козаки буцімто отримали універсал від гетьмана Богдана Хмельницького, який дійшов до нас також у копії і також загалом дуже сумнівний, який уперше більш чи менш точно визначив границі вольностей запорізьких козаків: «А тепер так само володіти їм старовинним містечком запорізьким, Самарь званим, з перевозом і з землями вгору по Дніпру до річки Орелі, а вниз до самих степів ногайських і кримських, а через Дніпро й лимани Дніпрові й Бугові, як з віків бувало, по очаківські улуси, і вгору ріки Буг по ріку Синюху, від самарських же земель через степ до самої ріки Дону, де ще до гетьмана козацького Предслава Лянцкоронського3 козаки запорізькі свої зимівники мали, й те все щоб непорушно навіки при козаках запорізьких лишилося». Слова наведеної копії гетьманського універсалу підтверджуються лише тотожним показом границі вольностей запорізьких козаків на західному кордоні. За Бучацьким миром, укладеним 18 жовтня 1672 року в Галичині, польський король Михайло Вишневецький віддав турецькому султанові Магомету IV все Поділля й Україну, а прикордонною лінією володінь запорізьких козаків було визначено річку Синюху, що впадає у Буг з лівого боку.

Межі Запорожжя 1681

Такою ж невизначеністю відрізняються свідчення про границі вольностей запорізьких козаків і 1681 року, коли стояло питання про Бахчисарайське перемир'я між Росією й Туреччиною: у той час південну границю між вольностями запорізьких козаків і кочів'ями татар визначали ріки Дніпро й Буг: «У перемирні роки від ріки Бугу й до згаданого рубежа ріки Дніпра турки не повинні були будувати нових міст і відновлювати старих козацьких розорених міст і містечок, лишити їх упорожні й не приймати перебіжчиків; кримським, очаківським і білгородським татарам кочувати зі своїми отарами по обидва боки Дніпра (і по цьому й по тому боці Дніпра бути берегу й землям турецької султанової величності) у степах біля річок; запорізьким і городовим козакам, промисловим людям плавати для рибного лову, звіриного полювання і соляного промислу Дніпром і всіма степовими річками обох боків Дніпра до самого гирла Чорного моря вільно».

Межі Запорожжя 1686

1686 року Польща, укладаючи тринадцятирічне перемир'я з Росією й відступаючи їй Київ, Смоленськ та інші міста, водночас відмовлялася й від усього Запоріжжя: «Униз рікою Дніпром від Києва до Кодака, і те місто Кодак, і запорізький кіш, місто Січ, і навіть до Чорного лісу й до Чорного моря, з усіма землями і з ріками, і з річками, і з усіма приналежними землями, чим здавна володіли запорожці». Наприкінці того ж століття, за Карловицьким миром, укладеним 26 січня 1699 року між Австрією, Венецією, Туреччиною й Польщею, остання повернула собі Україну, Кам'янець і Поділля, а західною границею володінь запорізьких козаків надалі вважалася річка Синюха, притока Бугу.

Межі Запорожжя 1700

Недостатньо відомостей для вирішення питання про границі вольностей запорізьких козаків дає і трактат 1700 року про тридцятирічне перемир'я між Росією й Туреччиною:4 у ньому є вказівки лише про південну границю запорізьких володінь. «Подніпровські містечка всі розорити, місцям, на яких вони стояли, бути в султанській стороні пустими, та й усім землям по Дніпру від Січі Запорізької до Очакова так само бути пустими. Лише на середині між Очаковом і Кизикерменом бути поселенню для перевозу через Дніпро всіляких проїжджих і торгових людей. Бути біля того поселення оточенню з рівцем і огорожкою, як личить селу, а вигляду городової фортеці й жодної оборони те оточення мати не може.

Азову місту з усіма старими й новими містечками й землями та водами між тими містечками бути всім у державі царської величності, а від Перекопу й від краю моря Перекопського5 до першого азовського містечка (Міуського) землям бути порожніми». За цим трактатом «бар'єром» між вольностями запорізьких козаків і кочів'ями ногайських татар визнано землі від ріки Великої Берди до міста в гирлі ріки Міусу, де вона впадає в Азовське море, й від ріки Міусу до ріки Дону; нижче цього «бар'єра» запорожцям заборонялося переходити на морські коси, лимани й озера для риболовлі.

Межі Запорожжя 1705

Лише в межовому записі 22 жовтня 1705 року між Росією й Туреччиною, здійсненому біля ріки Бугу російським думним дяком Омеляном Івановичем Українцевим і турецьким пашею Ефенді Коч Мегметом, ми вперше зустрічаємося з точним і більш менш детальним визначенням границь запорізьких вольностей, та й то лише з одного південно-західного боку, від кордонів Польщі. «Початок границь від польських кінців, де польський кордон закінчився, униз рікою Бугом до наших комісарських обозів, і від наших комісарських обозів, себто рікою Бугом за дві години до Ташлика, який по-турецьки зветься Великим Конаром, і від Великого Конара полем поперек ріки Мертвовод, а перейшовши Мертвовод, полем через Єланець, який по турецьки зветься Єнгулою, де впадає Великий Інгул, тоді, перейшовши Великий Інгул, полем до річки Висуні, а перейшовши поперек Висунь, полем до Малого Інгульця, а перейшовши Малий Інгулець через Бекеневський брід, який за десять годин від кизикерменських пустих місць, а від того броду полем просто до гирла річки Кам'янки, де вона впадає у Дніпро, а від кизикерменських пустих місць до того місця чотири милі, і тим закінчиться границя». Зрештою, у цьому ж записі зроблено застереження, що «піддані його царської величності вільно можуть ходити на Лиман і на Чорне море для всіляких своїх пожитків, лише смирно й без зброї». Так визначалася південно-західна границя запорізьких вольностей. Що стосується південно-східної границі, то вона, як видно з генеральної карти де-Боксета 1751 року, простяглася від гирла річки Кам'янки вгору по Дніпру, де в нього вперше впадає ріка Конка з Плетеницьким лиманом, звідти вгору проти течії Конки, потім над верхів'ями річок Бердинки, Середньої Берди, Крайньої Берди і, врешті, по ріці Великій Берді аж до її гирла, що впадає в Азовське море.

Межі Запорожжя 1709-1733

З 1709 по 1733 рік запорізькі козаки жили на татарських землях, спочатку на межі російських володінь з татарами по річці Кам'янці, що впадає в Дніпро з правого боку, за 30 верст6 вище міста Кизикермена, а потім значно нижче російсько татарського кордону, в урочищі Олешках, за річками Конкою і Чайкою, ліворуч від Дніпра. Це був час, коли запорізькі козаки з кошовим отаманом Костянтином Гордійовичем Гордієнком або Головком на чолі, бажаючи бачити «свою отчизну, милую матку, и войско запорожское, городовое и низовое, не тилко в ненарушимых, лечь и в расширенных и размноженных вольностей квитнучую и изобилуючую, отдалися в оборону найяснійшого короля его милости шведскаго, Карла XII». Тоді вони поплатилися за це втратою своїх вольностей у межах Росії й перейшли в підданство до турецького султана й кримського хана. Але це тривало лише протягом двох років. За нещасливим для Петра І Прутським миром 1711 року він повинен був відступити Туреччині великий шмат землі, починаючи від Азовського моря знизу й ідучи вгору на північ до половини течії ріки Орелі. Звідси, повернувши під тупим кутом до гирла тієї ж ріки Орелі при впадінні в Дніпро; від гирла Орелі, перейшовши Дніпро, вгору понад правим берегом Дніпра до містечка Крилова; від Крилова, повернувши з півночі на південь, по верхів'ях рік Ірклія, Інгульця, Інгула й до верхів'їв річки Висі; від річки Висі по річці Синюсі й до її впадіння у ріку Буг.

Віддавши туркам цей величезний кут землі, Петро І водночас змушений був власними військами зруйнувати російські фортеці — Новобогородицьку в гирлі Самари, Кодацьку на правому березі Дніпра, навпроти першого порога, й Кам'яний Затон, нижче Микитиного, та зобов'язався не турбувати запорізьких козаків, «забрати від них свою руку й не втручатися до них». Тоді запорожці de jure знову стали володарями своїх вольностей; вони розкинули свої хутори й зимівки по очаківському боці, від Переволочної до самого Бугу, й по кримському від ріки Самари до Азовського моря; на цих просторах вони могли займатися полюванням, однак не влаштовуючи жител.

Межі Запорожжя 1734

Але з 1734 року запорізькі козаки знову перейшли під владу Росії. Тоді, після перемоги російських полководців Мініха й Лассі над турками й татарами за участю й запорізьких козаків, між Росією й Туреччиною 18 вересня 1739 року було укладено Белградський мир, а 4 листопада 1740 року на ріці Великому Інгулі було здійснено особливий «інструмент» між російським уповноваженим, таємним радником Іваном Івановичем Неплюєвим і турецьким комісаром Мустафою Беєм Селіхтаром Кятіби з двома товаришами. За цим «інструментом» володіння запорізьких козаків визначалися з заходу прямою лінією від гирла Синюхи до гирла Берди при Азовському морі. «Прибувши до самої ріки Бугу, комісари держави Оттоманської для більшої зручності за спільною згодою, негайно перейшовши згадану ріку, стали табором при її березі й від обох сторін поставили між таборами по одному наметові для конференції, й після кількох конференцій, суперечок і міркувань нарешті найкращим чином між собою погодилися й постановили на основі інструментів, даних від визначених комісарів обом сторонам 1705 року, тобто турецького 1118 року, встановити кордон таким чином: починається цей кордон від закінчення польських кордонів і йде вниз рікою Бугом на шість годин від Ташлика, тобто Великого Конара, й, будучи там, вирішили, що оскільки місце Конар відоме само по собі, знаків тут можна не робити, а спільно вирішили, що воно буде замість знака; а від Конара границю вели полем прямою лінією й на відстані десяти верст від нього, перейшовши ріку Гарбузину, поставили два знаки, з російського боку квадратний, а з турецького круглий. І там, не дійшовши згоди, стали табором при ріці Мертвих Водах і тримали численні конференції й суперечки про розмежування, оскільки у вищезгаданому інструменті 1705 року написано, що кордон буде проведено через гирло ріки Єланця, який впадає у Великий Інгул, але експеріенція7 показала, що вона впадає у Буг, отож визначили замість Єланця гирло ріки Громоклії, що впадає у Великий Інгул, але з цим були труднощі. Адже піддані Оттоманської держави, потребуючи лісу, який є по березі тієї ріки Громоклії, користувалися ним у попередні часи. І тому вони від двох описаних вище знаків, перейшовши Гарбузинку, пішли тією ж лінією до ріки Мертвих Вод, відстань від знаків дванадцять верст, а перейшовши Мертві Води, поставлено два знаки, а від тих знаків лінією до старої мечеті на ріці Солоні(й), на відстані 17.5 верст, і при цій мечеті поставлено два знаки; а потім, перейшовши лінією ту ріку, й на відстані 7 верст, перейшовши також ріку Єланець, поставлено два знаки, і звідти лінією протягом 21 версти до старої мечеті, що стоїть на березі ріки Громоклії. Ліворуч від мечеті поставлено два знаки, й на ній самій два знаки. А від тих знаків кордон іде берегом тієї ріки Громоклії аж до ріки Великого Інгула, залишаючи весь ліс, що стоїть на березі тієї ріки Громокії, Оттоманській державі.

Тому поблизу згаданого лісу ще у двох місцях зроблено знаки, та при переході ріки Великого Інгулу також два знаки і біля них, перейшовши ту ріку Інгул, навпроти також поставлено два знаки. А звідти, йдучи до Бекеневського броду, на відстані 39 верст, перейдено ріку Висунь і зроблено також два знаки. А звідти йде кордон через Малий Інгул на Бекеневський брід, котрий, як мовить трактат 1705 року, на відстані 10 годин від Кизикермена. Й від того броду кордон іде полем просто на гирло ріки Кам'янки, де вона впадає у Дніпро на відстані чотирьох миль від згаданого Кизикермена».

Східна межа Запорожжя

Зі східного боку володіння вольностей запорізьких козаків залишалися як у межовому записі 1705 року почавши від ріки Конки, де вона вперше впадає у Дніпро, навпроти Кам'яного Затону й Плетеницького лиману, далі вгору за її течією, і звідси, повернувши з заходу на схід, степом по прямій лінії над верхів'ями рік Токмака, Бердинки, Середньої Берди, Крайньої Берди до річки Великої Берди й нарешті за течією останньої аж до її гирла, де вона впадає в Азовське море. Але для визначення границь вольностей запорізьких козаків зі східного боку також було створено спеціальну комісію з російського й турецького боку. За новим «Інструментом», учиненим 1742 року російським уповноваженим князем Василем Оникійовичем Рєпніним та турецьким комісаром пашею Хаджі Ібрагімом Капиджі, границі запорізьких вольностей зі східного боку визначалися таким чином «Почавши з верхів'я ріки Конки з обох сторін поставили по одному кургану; від тих курганів по прямій лінії на відстані чверті години — по такому ж кургану, від них у тому ж напрямку й на такій самій відстані ще по одному кургану; біля західного верхів'я ріки Великої Берди також по одному кургану; від верхів'я ріки Конки до західної межі Великої Берди на відстані трьох чвертей години Між згаданими річками з південного боку вся земля відійшла до Оттоманської Імперії, а з північного боку вся земля відійшла до Російської Імперії, а від рівнин до ріки Великої Берди й до нового міста (Міуського), розташованого в тому місці, де в Азовське море впадає ріка Міус, в усьому бути без змін за трактатом і конвенціями про кордони 1700 року, ріка ж Конка, аж до й впадіння у Дніпро, затверджується замість прикордонних знаків і залишається обома (державами) від впадіння й унизу в ріку Дніпро. Згаданими ріками дозволяється користуватися підданим обох Імперій без обмеження. Й за цим розмежуванням початок кордонів від верхів'я ріки Конки, а кінець біля нового міста, розташованого при впадінні ріки Міусу в Азовське море».

Цим договором «визначено було нові кордони, які давали Роси право провести за рікою Самарою «нову» лінію, зручнішу й коротшу, ніж «стара»,8 для прикриття України від набігів татар, і ближчу для того, щоб здійснити завоювання Криму, напасти на Очаків і діяти на Чорному морі» Тим же договором, за указом Сенату 16 листопада 1743 року, українцям було дозволено будувати хутори й користуватися землею по ріку Самару, цим скористалися жителі Полтавського полку й зайняли смугу землі між лівим берегом Орелі й правим Самари, котру запорізькі козаки споконвіку вважали своєю землею, для більшої певності полтавчани захопили навіть місто Стару Самару (Богородицьку фортецю) й поставили в ньому свою сотню; але за розпорядженням Сенату 23 серпня 1744 року «старосамарцям у вольності запорізькі втручатися заборонялось», а місто Стара Самара поверталося Запорізькому Війську і згодом (1762 р.) було зруйноване запорізькими козаками 1745 року було наказано поселити на кордоні України дев'ять ландміліцьких9 полків, для чого було призначено землі від південно-східного кордону України всередину лінії на 40 і за лінію на 30 верст. Тоді українці, перейшовши Оріль, зайняли тут луки на 30 верст східніше від її берега, збудували хутори й селища, серед інших слободу Курилівку, засновану китайгородським сотником Семеновим, яку запорожці потім, зайнявши військами орільські місця, перенесли на інше місце й назвали за іменем кошового Петрівською або Петриківською. Відтоді між старосамарцями з одного боку й запорожцями з другого почалася тривала й затята суперечка. Водночас виникла суперечка за прикордонні володіння на східній границі запорізьких вольностей між запорізькими й донськими козаками. Щоб припинити суперечки між старосамарцями, донцями й запорожцями, уряд Єлизавети Петрівни видав спеціальний указ 15 квітня 1746 року: вважати границями запорізьких вольностей зі східного боку від ріки Дніпра річки Самару, Вовчу, Берду, Кальчик, Кальміус з «іншими ріками, які в них впадають, та належними до тих річок косами, балками та всілякими угіддями до попереднього кордону 1714 року, залишеного за останнім розмежуванням з Оттоманською Портою на боці Російської імперії».

Північний кордон Запоріжжя

Але суперечки за прикордонні володіння на північному боці продовжувались і після цього. 1752 року, жовтня 5 дня запорізькі козаки подали скаргу на найвище ім'я імператриці Єлизавети Петрівни, що полтавський полковник Горленко показав гетьману, графу Кирилові Розумовському, буцімто старосамарці володіли обома сторонами ріки Самари з усіма лісовими та іншими угіддями, починаючи від її гирла й далі вгору на 50 чи й більше верст, і просив гетьмана відібрати ті землі у запорізьких козаків. Запорізькі козаки, натомість, доводили, що хоча старосамарські жителі в тих вольностях і ліс рубали, й сіно косили, й рибу ловили, й землю орали, й бджолу розводили, але робили це з дозволу Війська Запорізького й самарських полковників за певну десятину, яку з них брали на користь Війська.

Тоді у запорізьких козаків стали вимагати оригінальні документи на право володіння їхніми вольностями. На цю вимогу кошовий Данило Стефанів Гладкий 6 жовтня 1753 року надіслав у малоросійську Генеральну військову канцелярію копії універсалу гетьмана Богдана Хмельницького 1655 року й указу імператриці Єлизавети Петрівни 1746 року й просив гетьмана графа Кирила Розумовського, щоб і він «по силі того гетьмана Богдана Хмельницького універсалу» підтвердив власним універсалом права запорожців на землі, якими вони володіють. Але гетьман Розумовський відмовився виконати прохання запорожців на підставі лише ніким не засвідчених копій дарчих документів, особливо копії універсалу Хмельницького. Він вимагав, щоб запорожці, а разом з ними й старосамарці, представили оригінальні документи, вислали депутатів від війська, призначили слідчих з того й іншого боку й законно вказали, «до яких точно місць володіння Запорізького Війська повинно простягатися, і якими землями старосамарські жителі досі володіли й нині їм належить володіти». Скликані з цього приводу запорізькі старожили також підтвердили, що Військо Запорізьке здавна володіло угіддями по Самарі до річки Орелі, через що Кіш знову просив через гетьмана імператрицю Єлизавету Петрівну, «щоб Полтавському полку в Самарі та в інших тамтешніх місцях володіння, з огляду на вказаний 1746 року урядуючого Сенату указ, відмовити, й туди, у Самарь ні за чим тому полкові й старосамарським жителям не веліти втручатися». На це прохання запорізьких козаків 10 серпня 1756 року було дано таку відповідь: «Хоча Військо Запорізьке просило відмовити старо-самарським жителям у володінні самарськими місцями й видати тому За порізькому Війську грамоти на всі належні їм з давніх часів землі й угіддя, то оскільки про всі належні їм, запорожцям, землі й угіддя, крім уже вказаних 1746 року певних місць, у нашому урядуючому Сенаті нема точних відомостей і опису, а грамоти 1688 й універсалу 1655 років, на які вони, запорожці, посилаються, як тут у малоросійських справах, так і в Москві в архіві колегії іноземних справ не знайшлося, отож, хоча від Запорізького Війська писано 5 жовтня 1752 року, що коли гетьман Богдан Хмельницький з усім малоросійським народом під всеросійську державу піддався, у той час, як і до, і після того, Військо Запорізьке володіло рікою Дніпром від Переволочної та всіма ріками, що впадають у ту ріку Дніпро з обох боків, і всіма іншими угіддями, зокрема рікою Самарою та наявними при ній лісами, степами та іншими угіддями, а малоросійські жителі буцімто ніколи тою землею не володіли, то це Військо Запорізьке стверджує цілком даремно, і їм, запорожцям, так багато земель, як вони пишуть, присвоївши аж по Переволочну, допустити не варто, адже коли гетьман Богдан Хмельницький з народом малоросійським під високовладну державу Російської імперії прийшов у підданство, у той час усі міста, села й поселення й те Військо Запорізьке перебували в одній дирекції гетьманській, і між Малою Росією й Військом Запорізьким кордонів не було, а де були незаселені пусті землі й лісові угіддя, там як запорізьким, так і малоросійським козакам у відповідних для цього місцях не заборонялося пасіки тримати, рибу й звірів ловити, а до Січі Запорізької у той час не було ніяких міст і окремих поселень». 1751 року границі вольностей запорізьких козаків також значно скоротилися внаслідок виділення певної їх частини під поселення прибулих в Росію сербів та румунів. Спочатку 1752 року в Росії з'явилися серби на чолі з Іваном Хорватом (Откуртичем). Вони зайняли північно-західну окраїну запорізьких степів і утворили тут так звану Нову Сербію з фортецею св. Єлизавети, названою на честь імператриці Єлизавети Петрівни й збудованою у формі правильного шестикутника периметром (разом із зовнішніми укріпленнями) до 6 верст. Новосербам було віддано кращі землі теперішньої Херсонської губернії по річках Тясмину, Висі, Синюсі й верст на 50 південніше степи між Бугом і Дніпром.

Нова Сербія

Метою поселення новосербів була охорона окраїни російських земель від запорожців і татар. Охорона ця полягала в тому, що новосерби будували ряд земляних шанців і форпостів, в яких осаджували міліцію, що спостерігала за кожним рухом козаків і татар. Так, у Тресагах, на річці Висі, біля польського кордону було збудовано п'ятикутну фортецю, а всі інші селища було укріплено чотирикутними шанцями й названо замість російських назв назвами фортець австрійського військового кордону: Ольховатку — Панчовим, Нестерівку — Варшацом, Степівку — Шолмошем, Андрусівку — Чонградом, Плахтіївку — Зимунем та ін. Щоб попередити набіги запорожців і татар на Новосербію й далі, поселенці ставили на високі кургани обв'язані соломою жердини й при перших ознаках небезпеки підпалювали їх і тим самим піднімали жителів на оборону.

Слідом за сербами Івана Хорвата (Откуртича) прийшли в Росію 1753 року з Австро Угорщини слов'яносерби з Іваном Шевичем і Райком Депрерадовичем на чолі; вони зайняли північно-східні окраїни запорізьких степів і утворили тут так звану Слов'яно-Сербію з фортецею Бахмутом, яка отримала цю назву від річки Бахмуту, притоки Сіверського Дінця. Тоді від вольностей запорізьких козаків відійшов з одного боку, в північно-східному кутку, шмат землі, обмежений річками Сіверським Дінцем, Бахмутом і Луганню, а з часом — усі землі майже до верхів'я лівої притоки Дніпра Самари. З другого боку, в північно-західному кутку, від вольностей запорізьких козаків відійшла велика ділянка землі, починаючи від гирла річки Кагарлика й далі по прямій лінії до верхів'я річки Турії, а від верхів'я річки Турії по гирло річки Кам'янки, лівої притоки ріки Інгулу; від гирла річки Кам'янки на гирло річки Березівки, також лівої притоки Інгулу; від верхів'я Березівки на верхів'я річки Омельника і звідси вниз по річці Омельнику до самого її гирла, де вона впадає в Дніпро за 20 верст від польського кордону. Тоді ж 20 квітня 1752 року у запорізьких козаків було вилучено ще одну ділянку землі від річки Омельника вниз до річки Самоткані для поселення тих же новосербів. «Хоч до Дніпра на певну невелику відстань в число тих визначених місць (новосербських) річка Самоткань і не прийшла, але вже на вічне поселення тих жителів границею їх володінь, для живого рубежу, покладена по саму річку Самоткань, річка ж Бешка в новосербському й козачому, а Верблюжка майже вся у слобідських поселеннях перебуває». З огляду на цей указ усі запорізькі зимівники на лівому березі ріки Самоткані було наказано перенести на інші зручні місця у запорізьких володіннях для припинення суперечок, злодійства, грабунку й розбоїв з боку запорізьких гайдамаків. До двох поселень, Новосербії й Слов'яно-Сербії, тоді ж, 20 листопада 1752 року, за іменним указом імператриці Єлизавети Петрівни долучилось і третє, на межі вольностей запорізьких козаків, — поселення слобідського малоросійського полку. За ухвалою Сенату від 18 серпня 1752 року було наказано розташувати це поселення на тій же північно-західній окраїні запорізьких земель, на 20 верст нижче від новосербського кордону, «укомплектувавши його козаками так, як слобідські полки, і передавши у відання коменданта фортеці святої Єлизавети». А указом 16 червня 1756 року на ім'я коменданта фортеці св. Єлизавети Глібова за слобідським малоросійським полком затверджувалися річки Самоткань, Бешка й Верблюжка, а запорожцям було наказано володіти по границі 1714 року. Всі запорізькі землі було наказано зняти й нанести на карту, оскільки ж останнє залишилося невиконаним, «то покладено було лише лінію границі тодішньої Новосербії й поставлено на немалій відстані у напрямку Січі форпости компанійських і малоросійських полків». 1758 року за зйомками геодезиста Семена Леонтьєва північно-західна границя вольностей запорізьких козаків з боку поселення слобідського малоросійського полку обмежувалася лінією, що починалася від гирла річки Чорного Ташлика, притоки річки Синюхи, потім уздовж річки Сугоклія Комишуватого, правої притоки ріки Інгулу, далі через ріку Інгул, ліву притоку Інгулу річку Аджамку, між верхів'ям річок Кам'янки й Бешки, й закінчуючи прямою лінією біля лівого берега ріки Дніпра.

Наступного року, 17 березня, запорізьким козакам було зроблено «міцне підтвердження козаків, що відходять із поселень Новосербії, ніяк не приймати». Прикордонні суперечки між запорожцями й поселенцями малоросійського слобідського полку змусили російський уряд вислати 19 січня 1760 року геодезиста Івана Ісленьєва для розмежування запорізьких земель, але запорожці знайшли в розмежуванні Ісленьєва деякі помилки, подали про це письмове прохання і цим стримали присланого геодезиста від подальших дій. 1763 року для розмежування границь між володіннями запорізьких козаків і поселян слобідського малоросійського полку були вислані запорізькі делегати, але через суперечки сторони знову не дійшли згоди.

Межі Запорожжя 1766

Через три роки, 1766 року, границі вольностей запорізьких козаків визначалися з усіх боків таким чином: «Землі запорізьких козаків, що складаються переважно з пустого й дикого степу, простилаються навкруги десь на 1700 верст. Від Січі з правого боку ріки Дніпра вниз до Кизикермена, до ріки Кам'янки, де починається турецький кордон до Очакова, близько 100 верст. Від гирла цієї ріки Кам'янки землі йдуть по ріці Бугу через річки Інгулець, Висунь, Інгул, Громоклію, Єланець, Солону, Мертвовод, Гарбузинку й Ташлик до Бугу по затвердженому кордону з турецькими землями, понад 160 верст. З другого боку Січі землі йшли вгору по Дніпру до гирла ріки Самоткані, потім рікою Самотканню й степом по границі Новоросійської губернії до ріки Бугу тягнулися понад 550 верст. З лівого боку ріки Дніпра землі запорізьких козаків йдуть від гирла ріки Конки вгору по Дніпру повз пороги аж до гирла ріки Самари, потім угору Самарою до ріки Конки, далі над Конкою до її впадіння у Дніпро нижче Кам'яного Затону, що навпроти Микитинської застави, де запорізькі козаки утримують перевіз через Дніпро на кримській дорозі; в цій частині понад 850 верст». 1768 року, коли прикордонні форпости Української лінії «зведені були на саму межу», запорожці знову підняли питання про незаконне захоплення їхніх земель новосербами й вимагали нового розмежування. А через два роки, коли у слободі Жовтій було встановлено пост із запорізьких козаків для захисту постачальників провіанту під час другої турецької війни, запорожці захопили цю слободу, влаштували у ній паланку й поступово забрали й деякі інші навколишні поселення з їхніми людьми, а згодом оголосили, що і Єлизаветградська провінція поселена на їх власній землі. З 1772 по 1774 рік на карті Єлизаветградської провінції володіння запорізьких козаків визначалися лінією від гирла річки Мигійського Ташлика, лівої притоки Бугу, до гирла річки Самоткані, що впадає у Дніпро з правого боку; ця границя була встановлена 1764 року. На південній границі від ріки Бугу нижче Мигійського Ташлика через Гарбузинку, Мертвовод, Солону, Єланець, Інгул, понад правим берегом Доброї, через Висунь, Інгул до гирла річки Кам'янки, що впадає у Дніпро вище Кизикермена. На північному й південному сході в той же час, 1772 року, запорізькі козаки вказували границю своїх вольностей таким чином: «Від верхів'я Орелі, від фортеці Трійчатої10 до верхів'я Береки, а нею просто над лінією навпроти Петрівської фортеці аж до гирла Береки; а в ту Береку впадають річки Бритай і Комишувата; від гирла ріки Береки Дінцем просто до Тавальського байраку по новій лінії, званій Княжим Косоговим ровом, проведеній до Теплянського лісу, який належить Святогірському монастиреві.

Звідти тією ж лінією Голою долиною на гору до урочища Сіркової могили, де нині є форпост; від тієї могили в Сухий Торець на Сіркову гатку; від гатки до урочища річки Бичка, нині званого Клібиною. Через той же Бичок на Піщаний брід у Кривому Торі й через верхів'я річки Кринки на дві прикордонні могилки поблизу Міусу; від могилок через Міус на верхів'я Морського Чулека. Від Чулека на гирло Темерника, що впадає у ріку Дон, до граничних могил».

Кордон Запоріжжя на лівому березі

10 липня 1774 року після миру Росії з Туреччиною в Кючук-Кайнарджі володіння запорізьких козаків з одного боку, по лівому березі Дніпра, збільшилися на велику ділянку землі навпроти колишньої турецької фортеці Кінбурн, а з другого боку, на правому березі Дніпра, на той трикутник землі, що між гирлами рік Кам'янки й Бугу та рікою Ташлик. Тоді границі запорізьких володінь було встановлено так: по лівому боці Дніпра прикордонна лінія йшла вгору від мису Кінбурн, що відділяє Чорне море від Дніпровського лиману, над лівим берегом ріки Дніпра повз Збур'ївський кут до урочища Голий Перевіз і спеціально насипаного біля перевозу кургану з вугіллям, на відстань 75 верст. Від цього кургану в напрямку з півдня на захід на тверду землю прямою лінією 3 версти й 194 сажні11 до кургану на дорозі; від цього другого кургану з півдня на захід прямою лінією 7 верст і 290 сажнів до третього спеціально насипаного кургану з вугіллям. Від цього третього кургану з півдня на захід прямою лінією завдовжки 5 верст і 116 сажнів на курган Мезарли-Тепе; від кургану Мезарли-Тепе, повернувши з заходу на північ, прямою лінією через Коп-Кую або ж Кам'яну Криницю до Чорного моря завдовжки 28 верст до спеціально насипаного на березі кургану; берегом Чорного моря від згаданої криниці до Кінбурна 46 верст, чим і закінчувалася уся ділянка землі біля Кінбурна.

Кордон Запорожжя на правобережжі

Відповідно до цього прикордонна лінія на правому березі Дніпра йшла рікою Бугом від Гарду або від гирла річки Ташлика при Гарді там, де лежав камінь для позначення границі, до самого гирла Бугу при урочищі Скелівський Ріг, нижче Семенового Рогу; звідти вгору по Дніпру до впадіння в нього річки Кам'янки. Злиття вод Дніпра й Бугу утворювало природний кордон між турецько-татарськими й запорізькими володіннями. Відстань від Гарду або від попереднього кордону біля гирла невеликої річки Ташлика, що впадає у Буг, лівим берегом Бугу до Скелівського Рогу — 179 верст, а виключаючи різні повороти, йдучи дорогою (також не по прямій лінії), 130 верст. Від прикордонного каменя при Гарді або річці Ташлик кордон ішов усередину землі через річку Гарбузинку на спеціально зроблені біля неї два кургани з півдня на схід на відстань 10 верст і 20 сажнів; від тих курганів на урочище Сагайдак при річці Мертвоводі через річку Гарбузинку з півдня на схід завдовжки 10 верст і 150 сажнів, а перейшовши Сагайдак, до річки Солоної на Кам'яну мечеть з півдня на схід довжиною 10 верст і 80 сажнів до спеціально насипаних курганів. Від курганів через річки Солону і Єланець з півдня на схід на Аргамакли-Сарай («Палац на Громоклії») завдовжки 27 верст і 450 сажнів до двох курганів; і тою ж лінією через річку Аргамакли (Громоклію), над котрою насипано два кургани, відстань від Сарая 2 версти й 50 сажнів. А всього по тій лінії 30 верст, і від усіх курганів над берегом цієї річки Аргамакли вниз з півдня на схід на два нові кургани завдовжки 5 верст і 150 сажнів; від цих двох курганів до ріки Інгулу на такі самі два кургани з півдня на схід завдовжки 5 верст; від цих курганів через ріку Інгул на два кургани в тому ж напрямку завдовжки 1 верста й 350 сажнів; а від цих курганів степовою низовиною до верхів'я річки Доброї, в тому ж напрямку 35 верст і 400 сажнів, де на великому кургані викладено каменем два малі кургани, схожі на граничні. І від того великого кургану в тому ж напрямку через ріку Вулсун (Висунь) на два споруджені граничні кургани 5 верст і 300 сажнів. А від тих курганів до Білих Криниць із півдня на схід 16 верст і 450 сажнів; від Криниць 28 верст через річку Інгулець у тому ж напрямку на курган перед гирлом Кам'янки, не доходячи однієї версти; а на саме гирло Кам'янки до Дніпра від тих Криниць 49 верст у тому ж напрямку, чим і закінчувалася границя шматка степу, утворюючи по землі від Гарду лінію в 193 версти й 225 сажнів; а весь периметр трикутника степу по берегах Дніпра, обох лиманів і Бугу становив 524 версти й 475 сажнів.

Вище вказаних пунктів, Мезарли-Тепе й гирла Кам'янки, границя вольностей запорізьких козаків залишалася попередньою. Зі східного боку вона йшла рікою Конкою й іншими річками, що становили новий кордон Росії й Туреччини паралельно «новій», Дніпровській лінії, спорудженій 1770 р.,12 з її сімома фортецями. Вона починалася Олександрівською фортецею, далі йшла над річками Конкою і Бердою до Азовського моря й закінчувалася у гирлі Берди Петрівською фортецею. Із західного боку, від Польщі, володіння запорізьких козаків обмежувалися річкою Синюхою, від гирла якої униз річкою Бугом проходив кордон Російської імперії з Турецькою.

Границі Запорожжя перед падінням Січі

Напередодні падіння Січі границі вольностей запорізьких козаків визначалися так. Від річки Бахмут нижче «старої» Української лінії, спорудженої 1733 р., яка тягнулася від гирла Орелі до верхів'я Сіверського Дінця, до ріки Бугу, завдовжки 600 верст, від гирла Берди до «старої» Української лінії, завдовжки 350 верст; на сході з землею Війська Донського; на півдні й заході турецькими землями — Очаковом і Кримом, а навпроти Кубані — по Азовське море.

=Справжні межі запорізької волі

Однак немає сумніву, що запорізькі козаки часто виходили за межі своїх вольностей, вважаючи границі своїх володінь значно ширшими за вказані в трактатах і постановах; на заході, зокрема, вони вважали границею своїх вольностей ріку Случ — «оце знай, ляше, де твоє, а де наше», на сході ріки Чабур, Єю й Кубань; у межах Кубанської області вони навіть жили осіло, що видно з указу імператриці Єлизавети Петрівни від 11 липня 1745 р., у «збудованих ними шишах,13 немалими ватагами» й займалися рибальством. Узяті в найширших межах вольності запорізьких козаків стосовно сучасної географії займали всю Катеринославську губернію з 9 її повітами: Катеринославським, Верхньодніпровським, Новомосковським, Олександрійським, Павлоградським, Бахмутським, Слов'яносербським, Ростовським і Маріупольським, а також значну частину Херсонської губернії по ріку Буг із 3 повітами: Херсонським, Олександрійським та Єлизаветградським, не рахуючи тих, що знаходились по правому березі Бугу: Одеський, Ананьївський і Тираспольський. Крім того, до запорізьких вольностей належала певна частина Дніпровського повіту нинішньої Таврійської губернії, униз до міста Олешок, та невелика ділянка землі, завдовжки 60 і завширшки 66 верст, Ізюмського повіту Харківської губернії з центром у Барвінковій Стінці.

---

[1] Місто, що мало право складу товарів за магдебурзьким правом.

[2] Тепер с.Трахтемирів Переяслав-Хмельницького району Київської обл.

[3] Лянцкоронський Предслав (п. 1531 р.) — хмільницький староста. Очолював походи козаків на Акерман (1516 р.) та Очаків (1528 р.).

[4] Йдеться про Константинопольський мир.

[5] Йдеться про Сиваш.

[6] Дометрична міра довжини, 1.0668 км.

[7] Досвід, практика (лат.).

[8] Йдеться про Дніпровську лінію, споруджену 1768-1774 рр.

[9] Йдеться про військо, сформоване 1713 р. з військових поселенців, селян однодвірців на півдні Росії.

[10] Йдеться про Троїцьку фортецю.

[11] Дометрична міра довжини, 2.134 м (3 аршини).

[12] Лінія споруджувалася у 1768-1774 рр.

[14] Будівля з жердин і хмизу, курінь (В. Даль).

Перелік річок України

Дивіться також оновлюваний проект Список річок України

А Аджамка / Айдар / Акчокрак / Алкалія / Альма / Альта (Ільтиця) / Апокни / Апшиця / Арабка Б Бабка / Багатенька / Базавлук / Байлова / Байчиця / Бакшала / Бар / Барабой / Бариш / Батар / Бахмут / Безімення / Белелуя / Белзець / Бельбек / Берда / Бережанка / Бережниця / Березанка / Березань / Березівка / Березівка / Берека / Берестова / Берестовенька / Бероладинка / Бешка / Бештнерек / Бибелька / Бик / Бистриця / Бистриця-Надвірнянська / Бистриця-Солотвинська / Бистриця-Тисменицька / Бичиха / Бичок / Бичок / Бишкин / Бишкінь / Біж / Біла / Біла (Біла Лугань) / Біла / Біла Тиса / Біленька / Білий Черемош / Білка / Білка / Білосток / Білоус / Біюк-Карасу (Велика Карасівка) / Бобер / Бобер / Бовванець / Богодушна / Боковенька / Болозівка / Болотна / Болотня / Болохівка / Боржава / Борзенька / Борзна / Борова / Боровик / Боярка / Братениця / Бреч / Бритай / Броварка / Буг (Бог, Західний Буг) / Бугайчиха / Бужок / Булавинка / Булганак-Західний / Булганак-Східний / Буртиччя / Бурульча / Бухта / Буча

В Велика Вись / Велика Калга / Велика Кам`янка / Велика Карасівка (Біюк-карасу) / Велика Корабельна / Велика Уголька / Великий Аджалик / Великий Бурлук / Великий Катлабуг / Великий Куяльник / Великий Утлюк / Великі Сірогози / Вербова / Вересня / Вересоч / Верещиця / Верхня Терса / Веселуха / В`єла (Вила) / Вижівка / Вир / Вирва / Вирка / Вирка / Висунь / Витвиця(Лужанка) / Вишневецька / Вишня / Вірог (В`яр) / Візня / Вілія / Вільхівка / Вільхова Говтва / Вільшанка / Віта / Віча / Вовк / Вовня / Вовча / Вовча / Вовчок / Водяна / Ворона / Ворона / Воронка / Ворскла / Ворсклиця / Восушка (Везучка) / В`язовок / В`яр (Вірог)

Г Гайчур / Гарбузинка / Гедзилів Яр / Гірка / Гірський Тикич / Глуха / Гнила / Гнила Липа / Гнилий Рів / Гнилий Ташлик / Гнилий Тікич / Гнилий Яланець / Гнилиця / Гнилоп`ятка / Гнилоп`ять / Гнилуша / Гніздечна / Гнізна (Гнила Гнізна) / Говтва / Горинка / Горинь / Горожанка / Горохуватка / Грезля / Гришина (Гришинка) / Громоклія / Грузька / Грузька / Грузький Яланчик / Грунь / Грунь-Ташань / Грунь-Черкес / Грушівка / Губинівка / Гуйва

Д Дереглуй / Дерикой / Деркул / Десна / Десна / Джалар (Джалаїр) / Джекельня / Джурин / Дніпро (Борисфен, Славутич) / Дніпро-Донбас - канал / Дніпро-Інгулець - канал / Дніпро-Кривий Ріг - канал / Дністер (Тірас, Дністро) / Добриводка / Довжик / Домоткань / Дохна / Доч / Дуванка / Думка / Думниця (Думний потік) / Дунай (Істр) / Дунай (басейн Дніпра)

Е Есмань / Есмань

Є Євсуг (Євсюг) / Єника / Єрик

Ж Жариха / Жван / Жванчик / Жванчик / Жденівка / Желдець / Жердя / Жеребець / Жеребець / Жерів / Жижава / Жирак / Жовта / Жовтенька / Жонка / Жолонь / Журавка

З Завадка / Замишівка / Замчиське / Західний Буг (Бог) / Збруч / Звіздаль / Згар / Здвиж / Зелениця / Зінчиця / Знобівка / Золота Липа / Золотоноша / Золочівка / Зубринка / Зубря / Зульня / Зуя

І Івотка / Ів`янка / Ізюмець / Іква (Притока Стиру ) / Іква (Притока Південного Бугу ) / Ікопоть / Ілля / Ілта (Ільтиця) / Інгул / Інгулець / Ірванець / Іклій / Ірклій / Ірпінь / Ірша / Іршава / Іченька

К Кагамлик / Кагарлик / Казенний Торець / Калюс / Кальміус / Кальчик / Кам`янка / Кам`янка / Кам`янка / Кам`янка / Кам`янка / Кам`янка / Кам`янка / Кам`янка / Кам`янка / Капланка / Караєць / Карань / Каратиш / Каратюк / Карнаухівка / Каховський канал / Кача / Кашлагач / Киргиж / Киргиж-Китай / Кільтиччя / Кільчень / Кінська (Кінка, Конка) / Кіпчак (Копчак) / Клебань-Бик / Клевень / Коврай / Коврай / Ковсуг / Кагильник (Кундук) / Кодима / Коломак / Комишна / Комишувата / Комишувата Сура / Комишуваха / Конопелька / Коритна / Кормин / Коропець / Коропець / Коротсянка / Корсак / Корсунка / Корчик / Косівська / Котельва / Кошача / Крайня Балаклійка / Красна (Притока Сіверського Дінця ) / Красна (Притока Дніпра ) / Краснянка / Крехівка / Кривий Торець / Кривуля (Давидівка) / Кринка / Кріпенька / Кріпка / Кропивна / Кропивник / Крюків (Крюкова) / Кульна / Куриця / Куркулак / Курушан / Кучук-Карасу (Мала Карасівка) / Кучурган

Л Ланна / Латориця / Липа / Липець / Липецька / Лип`янка / Лип`янка (Мокра Лип`янка) / Лізна / Лімниця (Ломниця) / Лісна / Лісова Кам`янка / Літнянка / Лозова / Лозова (Лозовенька) / Лозова / Лозуватка / Локня / Локня / Лопань / Лохвиця / Луга / Луганчик / Лугань / Лука-Свинорийка / Лужанка / Лужанка (Витвиця) / Луква / Луквиця / Люта / Лютенька / Лючка / Лядова / Льва (Моства)

М Макшиболото / Мала Вись / Мала Карасівка / Мала Корабельна / Мала Тернівка / Мала Терса / Мала Шопурка / Малий Аджалик / Малий Кальчик / Малий Катлабух / Малий Куяльник / Малий Салгир / Малий Сірет / Малий Утлюк / Марківка / Маячка / Меланка / Мельниця / Мена / Мертвовід / Мерчик / Мезунка / Михайлівка / Мілова / Міус / Млинок / Многа / Мож (Мжа) / Мокра Волноваха / Мокра Заплавка (Заплавка) / Мокра Лип`янка / Мокра Московка / Мокра Плотва / Мокра Сура / Мокрий Кагарлик / Мокрий Ташлик (Сирий Ташлик) / Мокрий Яланчик / Мокрі Яли / Мокрянка / Молокиш / Молочна / Молочна (Токмак) / Мощанка / Мужева Долина / Мукша / Мурафа / Муром / Мупрашка

Н Нагольна / Нагольчик / Нараївка / Недра / Немия (Немія) / Неретва / Нерушай / Нетриус / Нижнє провалля / Нижня Дворічна / Нижня Терса / Нічлава / Норин

О Обеста / Обитічна / Окінка / Олава / Ольхівка / Ольховець / Ольшанка / Опір / Оржиця / Оріль / Орілька / Орчик / Осикова / Оскіл / Осота / Остер / Острівська (Михайлівка)

П Павлівка / Пельтів / Перга / Перевід / Перерісль / Південний Буг (Бог) / Північнокримський канал / Пістинька / Плав / Плетений Ташлик / Плоска / Плоска Осокорівка / Пляшівка / Пожня / Полична / Полонка / Полтва / Полузір`я / Помийниця (Сокирниця) / Пониква / Попівка / Попівка / Постіл / Постолова / Прип`ять / Протока / Прудник / Прут / Псел / Пустоха / Путила / Путилівка

Р Радоставка / Рата / Ревна / Ревуха / Редь / Рибниця / Рингач / Рипинка / Рів (Ров) / Різня / Ріка / Ровець / Ровин / Ровок / Рогачик / Рогачик / Рогозянка / Роздільна / Рокитна / Романовець / Ромен / Росава / Роставиця / Рось / Роська / Руда / Рудка / Рудка / Русава

С Савранка / Саджавка / Сака / Саксагань / Салва / Салгир / Самара / Самець / Самоткань / Сарата / Сарису / Сасик / Сасик (Кундук) / Свига / Свидовець / Свинківка / Свинолужка / Свиня / Свитенька / Свір / Свіча / Севастянівка / Сейм / Серебрянка / Серегівка / Середній Куяльник / Середня Балаклійка / Середня Котельва / Середня Ріка / Середня Терса / Серетель / Серня / Синиця / Синюха / Сирець / Сирий Ташлик (Мокрий Ташлик) / Сироватка / Ситенька / Сіверський Донець / Сіверський Донець - Донбас канал / Сівка / Сільниця / Сірет (Серет) / Сірна / Січня / Сквиля / Сквирка / Скиноса / Скородна / Сліпорід / Слонівка / Слот / Случ / Смілка / Смож / Смолянка / Смолянка / Смотрич / Смяч / Снивода / Снов / Соб / Собок / Совиця / Совиця / Сокирниця / Солокія / Солона / Солона / Солона / Солона / Солоненька / Солониця / Сорока / Стави / Стави / Стара / Ствига / Стенавка / Стир / Стохід / Стривігор / Стрий / Стримба / Стрипа / Стрілка / Стубла / Стубла / Стугна / Студениця / Студениця / Студянка / Сугоклія / Сугоклія / Судак / Судилівка / Су-Індол / Сукіль / Сула / Сулиця / Сумка / Супій / Суха / Суха / Суха Волноваха / Суха Грунь / Суха Оржиця / Суха Сура / Сухий Тагамлик / Сухий Ташлик / Сухий Ташлик / Сухий Торець / Сухий Яланчик / Сухі Яли / Східна Золота Липа / Сян

Т Тагамлик / Тайна / Таль / Тальнянка / Танасу / Таракташ / Тарган / Тартацька / Ташбунар / Ташлик / Ташлична / Тащенак / Тенька / Тепла / Теребля / Теребовля / Тересва / Терешівка / Терн / Тернава / Тернівка / Тетерів / Тетерівка / Тетива / Тилігул / Тиса / Тисмениця / Тікич / Тлумач / Тлумач / Токмак / Токмачка / Токмаківка / Томашпілька / Торч / Тритузна / Тростянець / Тростянець / Тростянець / Тростяниця / Трубіж / Трудниця / Турія / Турка / Тур`я / Тусталь / Тясмин / Тячевець

У Убідь / Уборть / Уг / Уда / Удай / Удич / Уж / Уж / Уманка / Унава / Уразова / Устя / Ушиця

Ф

Х Хаджидер / Харків / Харцизька / Хмелівка / Хомора / Хоробра / Хорол / Хотімля / Хустець

Ц Церега / Цвітоха / Ценіївка / Церем / Цибульник / Циганка / Цир / Цілющий лиман

Ч Чага / Чаплина / Чаша / Череваха / Черемош / Черкаська / Черлена / Черня / Чечва / Чилігідер / Чингун / Чичиклія / Чорна / Чорна вода / Чорна Тиса / Чорний Ташлик / Чорний Черемош / Чорногузка / Чорнява / Чортала / Чортомлик / Чумгак

Ш Шайтанка / Широка Кільченька / Шишацька Говтва / Шкло / Шлямарка / Шостка / Шпиківка / Шполка / Шубранець

Щ Щирець

Ю Юшанли

Я Ягорлик / Язвенка / Яланець / Яланка / Ялпуг / Ямчур / Яричівка / Ятрань