Корчмарюк Павло Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Павло Сергійович Корчмарюк
Народження 20 квітня 1920(1920-04-20)
Бірносове
Смерть 21 жовтня 2010(2010-10-21) (90 років)
Москва
Поховання Митинський цвинтар
Країна СРСР СРСР
Росія Росія
Вид збройних сил сухопутні війська
Рід військ піхота
Освіта Baku Military Infantry School named after Sergo Ordzhonikidzed
Роки служби 1941—1945
Звання  Полковник
Формування 55-а гвардійська стрілецька дивізія
Війни / битви німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Олександра Невського Орден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Червоної Зірки Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «За взяття Кенігсберга»
Медаль «За взяття Кенігсберга»
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «За взяття Берліна»

Павло Сергійович Корчмарюк (нар. 20 квітня 1920 — пом. 21 жовтня 2010) — радянський військовик часів Другої світової війни, заступник командира зі стройової частини 164-го гвардійського стрілецького полку 55-ї гвардійської стрілецької дивізії, гвардії капітан. Герой Радянського Союзу (1945).

Почесний громадянин міста Багратіонівська Калінінградської області Росії.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 20 квітня 1920 року в селі Бірносове Валегоцулівської волості Ананьївського повіту Одеської губернії (нині — Захарівський район Одеської області). Українець.

З 1931 року жив у Баку (Азербайджан), де закінчив 10 класів 1937 року. У 1937—1938 роках працював на Бакинському вагоноремонтному заводі помічником бухгалтера, з 1938 по 1940 роки — бухгалтером у бакинській конторі Трансторгхарчу.

До лав РСЧА призваний у січні 1940 року. У липні 1941 року закінчив Бакинське військове піхотне училище. Командував взводом, ротою, батальйоном у 106-у запасному стрілецькому полку Закавказького фронту. Учасник німецько-радянської війни з грудня 1943 року. Був командиром стрілецького батальйону, заступником командира полку зі стройової частини 164-го гвардійського стрілецького полку 55-ї гвардійської стрілецької дивізії. Воював в окремій Приморській армії, на 1-у і 3-у Білоруських та 1-у Українському фронтах.

Особливо гвардії капітан П. С. Корчмарюк відзначився у Східній Пруссії. У січні 1945 року, коли війська 28-ї армії в розпал стрімкого наступу на окремих ділянках долали запеклий опір супротивника, батальйон під командуванням П. Корчмарюка протягом кількох діб без зупинки, вибиваючи ворога з вигідних позицій, успішно просувався вперед в районі Гумбіннена. 28 січня 1945 року, виконуючи наказ командування, гвардії капітан П. Корчмарюк очолив танковий десант з завданням стрімкого прориву в тил супротивника і захоплення Алленау. Раптово увірвавшись у місто, танковий десант посіяв паніку й розлад у стані ворога. Протягом чверті години ворог залишив місто. Наступного дня батальйон вдало форсував річку Алле, зачищуючи місцевість від супротивника. 11 лютого в районі населеного пункту Ноненхаузен батальйон зустрів сильний організований спротив ворога. Значними силами, при підтримці танків і самохідних гармат, супротивник намагався в районі Цинтена зупинити просування радянських військ до затоки Фріш-Гаф. Лише протягом 12 лютого малочисельний батальйон П. Корчмарюка відбив 12 контратак супротивника, а всього протягом 12-14 лютого — 23 контратаки. Всього за час бойових дій при проведенні Східно-Пруської операції батальйон під командуванням гвардії капітана П. С. Корчмарюка знищив до 800 і полонив до 150 солдатів і офіцерів ворога, захопив 20 гармат різного калібру, багато брої і набоїв.[1]

3 травня 1945 року отримав поранення, День Перемоги зустрів у шпиталі.

Після війни продовжив військову службу в ЗС СРСР. До 1946 року командував навчальним і стрілецьким батальйонами в Білоруському військовому окрузі. У 1947 році закінчив КУКС «Постріл». До 1967 року — командир батальйону, заступник командира 4-го окремого стрілецького полку охорони МО СРСР. У 1967—1969 роках — заступник командира 1-ї окремої стрілецької бригади охорони МО СРСР. З 1969 по 1975 роки — військовий комісар Тушинського РВК Москви. З жовтня 1975 року полковник П. С. Корчмарюк — у запасі.

Працював інженером і директором філії текстильно-галантерейного об'єднання «Художній розпис» (1976—1978), старшим інженером у Міністерстві будівництва СРСР (1978—1979), старшим інспектором військової частини при Генеральному штабі ЗС СРСР (1979—1981).

Мешкав у Москві, де й помер 21 жовтня 2010 року. Похований на Митинському цвинтарі.

Нагороди[ред. | ред. код]

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 червня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм, гвардії капітанові Корчмарюку Павлу Сергійовичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 8713).

Також був нагороджений орденами Червоного Прапора (08.08.1944), Олександра Невського (25.03.1945), двічі Вітчизняної війни 1-го ступеня (22.12.1944, 11.03.1985), Червоної Зірки (26.10.1955), «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» 3-го ступеня (30.04.1975) і медалями.

Література[ред. | ред. код]

  • «Подвиг во имя жизни: Очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Одесской области». / Сост.: Абрамов А. Ф., Бульба А. И. — Одеса: Маяк, 1984, стор. 158—161.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «Подвиг народа»: Представлення до звання Героя Радянського Союзу. (рос.). Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 5 липня 2015.

Посилання[ред. | ред. код]