Крапля Лайман-альфа 1
| Міжзоряна хмара | |
|---|---|
| Міжгалактична хмара | |
 Поляризоване зображення LAB-1, яка видима як тьмяна зелена газова хмара. Автор(и): Дуже великий телескоп, ЄПО | |
| Дані спостережень: епоха J2000 | |
| Підтип | крапля Лайман-альфа |
| Пряме піднесення | 22г 17х 25.97с[1] |
| Схилення | +00° 12′ 38.9″[1] |
| Відстань | 1.15 × 1010 св. р. |
| Сузір'я | Водолія |
| Фізичні характеристики | |
| Радіус | 300,000 св. р. |
| Позначення | SMM J221726+0013,[1] WBG2010 C11 |
| Див. також: Списки туманностей | |
Крапля Лайман-альфа 1 (англ. Lyman-alpha blob 1 чи скор. LAB-1) — це гігантська космічна газова хмара, яка знаходиться в південному сузір'ї Водолія, яка розташована приблизно у 11,5 мільярдів світлових років від Землі та має червоний зсув (Z) 3,09.
Вона була несподівано виявлена в 2000 році Чарльзом Стейделем з колегами[2], які спостерігали за галактиками з високим червоним зсувом з використанням 200-дюймового (5.08 м) телескопу Хейла в Паломарській обсерваторії.[3] Дослідники вивчали велику кількість галактик молодого Всесвіту, коли вони натрапили на два об'єкти, які стануть відомі як краплі Лайман-альфа — величезні концентрації газу, які випромінюють лінію Лайман-альфа випромінювання водню.
Опис[ред. | ред. код]
LAB-1 є першою виявленою краплею Лайман-альфа і прототипом об'єктів такого роду. Вона також є найбільшою відомовю у своєму роді з протяжністю 300 000 світлових років, що у три рази більше Чумацького Шляху.[4] На зображеннях крапля забарвлюється в зелений колір за рахунок поєднання високого червоного зсуву (Z = 3) і ультрафіолетового характеру об'єкта. Зображення з Дуже великого телескопа, ЄПО, показало, що велика частка світла від об'єкта є поляризованою, і ця частка пропорційно збільшується і досягає піку ~20 % в радіусі 45 кілопарсеків (145 000 світлових років), утворивши величезне кільце навколо об'єкта.[5]
Досі незрозуміло, чому цей об'єкт випускає випромінювання Лайман-альфа. Вважається, що світло йде від галактик у центральній частині краплі. Світло такої інтенсивності може бути від активних галактик або надмасивних чорних дір, активно поглинають матерію. Інша теорія полягає в тому, що світло походить від газу, яки охолоджується та падає на ранні галактики, які, можливо, походять з космічних ниток (оскільки вважається, що галактики утворюють перетини цих ниток), однак відома картина поляризації заперечує проти цього.
Галерея[ред. | ред. код]
-
![Комп'ютерне моделювання краплі Лайман-альфа.[6]](//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/30/Computer_simulation_of_a_Lyman-alpha_Blob.jpg/248px-Computer_simulation_of_a_Lyman-alpha_Blob.jpg)
Комп'ютерне моделювання краплі Лайман-альфа.[6] -
Ліворуч: Крапля Лайман-альфа 1 (ліворуч), видима в Лайман-альфа (жовтий), інфрачервоному (червоний) та ультрафіолетовому (синій). Кругла синя пляма вгорі зліва від LAB-1 - величезна галактика. Праворуч: художнє зображення того, як вона може виглядати, якщо дивитися з порівняно недалекої відстані
![Комп'ютерне моделювання краплі Лайман-альфа.[6]](/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Computer_simulation_of_a_Lyman-alpha_Blob.jpg)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в SIMBAD Astronomical Database. Result for SMM J221726+0013. Архів оригіналу за 16 серпня 2016. Процитовано 25 березня 2017.
- ↑ Bower, Richard (2011). Unlocking the Secrets of the Giant Blobs. Nature. 476 (3760): 288—89. Bibcode:2011Natur.476..288B. doi:10.1038/476288a. ISSN 0028-0836. PMID 21850099.
{{cite journal}}: Вказано більш, ніж один|DOI=та|doi=(довідка); Вказано більш, ніж один|ISSN=та|issn=(довідка); Вказано більш, ніж один|PMID=та|pmid=(довідка) - ↑ Steidel, Charles C.; Adelberger, Kurt L.; Shapley, Alice E. (2000). Lyα Imaging of a Proto–Cluster Region at z = 3.09. Astrophysical Journal. 532: 170—82. arXiv:astro-ph/9910144. Bibcode:2000ApJ...532..170S. doi:10.1086/308568.
{{cite journal}}: Вказано більш, ніж один|DOI=та|doi=(довідка); Вказано більш, ніж один|author2=та|last2=(довідка); Вказано більш, ніж один|author3=та|last3=(довідка); Вказано більш, ніж один|author=та|last=(довідка) - ↑ Giant Space Blob Glows from Within. ESO Press Release. 17 серпня 2011. Архів оригіналу за 28 вересня 2011. Процитовано 18 серпня 2011.
- ↑ Hayes, Matthew; Scarlata, Claudia; Siana, Brian (2011). Central powering of the largest Lyman-[alpha] nebula is revealed by polarized radiation. Nature. 476 (3760): 304—07. arXiv:1108.3332. Bibcode:2011Natur.476..304H. doi:10.1038/nature10320. ISSN 0028-0836. PMID 21850104.
{{cite journal}}: Вказано більш, ніж один|DOI=та|doi=(довідка); Вказано більш, ніж один|ISSN=та|issn=(довідка); Вказано більш, ніж один|PMID=та|pmid=(довідка); Вказано більш, ніж один|author1=та|last=(довідка); Вказано більш, ніж один|author2=та|last2=(довідка); Вказано більш, ніж один|author3=та|last3=(довідка) - ↑ ALMA Uncovers Secrets of Giant Space Blob. www.eso.org. Архів оригіналу за 22 вересня 2016. Процитовано 23 вересня 2016.