Крупко Семен Никифорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Крупко Семен Никифорович
Народився 27 квітня (9 травня) 1891
Крива Руда, Криворудська волость, Хорольський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 24 жовтня 1937(1937-10-24) (46 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Країна  Російська імперія
 СРСР
Діяльність політик
Alma mater Феодосійський учительський інститут (1915)
Учасник Перша світова війна
Партія РКП(б) і соціалісти-революціонери

Семен Никифорович Крупко (9 травня 1891(18910509), село Казенна Крива Руда Полтавської губернії, тепер село Крива Руда Семенівського району Полтавської області — розстріляний 24 жовтня 1937, Київ) — український радянський діяч, голова Лубенського і Криворізького окружних виконавчих комітетів, голова Верховного Суду Української СРР. Член ВУЦВК.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у багатодітній селянській родині. У 1911 році закінчив педагогічні курси в місті Кременчузі, вчителював у сільській школі. Навчання продовжив у Феодосійському вчительському інституті, який закінчив у 1915 році.

Член Партії соціалістів-революціонерів з 1912 року.

У 1915—1917 роках служив у російській імператорській армії, учасник Першої світової війни.

З квітня 1917 року — голова революційного комітету Кавказького військового округу, член Тифліської ради робітничих і солдатських депутатів, член виконавчого комітету, а згодом голова виконавчого комітету Головинської районної ради міста Тифліса (нині місто Тбілісі, столиця Грузії) й одночасно був заступником голови есерівського партійного комітету цього району.

У 1918 році повернувся в Україну, брав участь у партизанському русі.

Член РКП(б) з 1919 року.

До 1924 року працював головою Полтавської губернської арбітражної комісії.

У 1924—1926 роках — голова виконавчого комітету Лубенської окружної ради.

У травні 1926—1927 роках — голова виконавчого комітету Криворізької окружної ради.

У 1927—1928 роках — головний інспектор Харківського окружного відділу народної освіти УСРР.

У серпні 1928 — серпні 1929 року — голова Верховного Суду Української СРР.

З 1929 року — член особливої колегії Найвищого нагляду в земельних справах.

До 1937 року — завідувач обласного відділу народної освіти Дніпропетровського облвиконкому.

23 жовтня 1937 року заарештований органами НКВС. Розстріляний. Посмертно реабілітований 16 липня 1957 року.

Джерела[ред. | ред. код]