Крістін Жан
| Крістін Жан | |
|---|---|
| фр. Christine Jean | |
| Народилася |
1957 Нант |
| Країна |
.svg){kind=small} Франція |
| Діяльність | біолог, захисниця довкілля |
| Знання мов | французька[1] |
| Нагороди | |
Крістін Жан (народилася в 1957 році в Нанті ) — французька вчена-біолог і екологічна активістка.[2] Французька преса охрестила її «мадам Луар».[3]
Крістін була нагороджена екологічною премією Голдмана в 1992 році за її зусилля щодо збереження найдовшої річки у Франції Луари від спорудження дамб.[4]
Освіта[ред. | ред. код]
Крістін Жан здобула агрономську підготовку в Національній вищій агрономії та промисловості харчових продуктів і має ступінь магістерки екології в галузі гідрології в Університеті Поля Верлена в Меці.[5]
SOS Loire Vivante[ред. | ред. код]
Крістін Жан координувала загальнонаціональну кампанію, щоб запобігти засипанню Луари. Це було дуже важливо, оскільки Луара є однією з останніх диких річок з великим екологічним багатством. Проєкт дамби підтримала частина будівельної галузі, яка хотіли отримати прибуток. Крім того, його можна було використовувати для використання води для охолодження чотирьох атомних реакторів, які передбачалося побудувати вздовж річки.[2] Активність почалася, коли Жан за допомогою Всесвітнього фонду дикої природи об’єднав кілька невеликих ініціатив уздовж річки Луари в загальнонаціональну організацію під назвою SOS Loire Vivante. Об’єднавшись, вони могли б надати сильну опозицію проєкту будівництва греблі. За фінансування WWF Франції, WWF Німеччини та WWF International вони започаткували програму навчання громадськості, залучення засобів масової інформації, спонсорських конференцій, демонстрацій та, зрештою, подання судового позову проти консорціуму з будівництва дамби. Після тривалої опозиційної кампанії активісти досягли перемоги. Саме тоді французький уряд оголосив, що відмовиться від будівництва греблі Серр-де-ла-Фар і натомість ухвалить альтернативну програму управління річкою. Альтернативна програма включала посилення контролю за урбанізацією в зонах ризику повеней. Крім того, було знесено дві гідроелектростанції, щоб мігруючі риби, як-от лосось, могли дістатися до місць нересту.[6]
Активізм[ред. | ред. код]
Після успішної кампанії проти проєкту дамби Крістін продовжила свою активність.[6] Вона, наприклад, боролася проти розширення порту Нант-Сен-Назер в гирлі річки Луари, де передбачалося розмістити атомну електростанцію.[5]
Відзнаки[ред. | ред. код]
- Екологічна премія Goldman 1992 року
- У 1999 році тижневикTime назвав її однією із героїнь планети
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ а б Sanction, Thomas; Murphy, Victoria (23 серпня 1999). Heroes for the Planet: A Mission for Madame. Time. Архів оригіналу за 13 June 2010. Процитовано 6 лютого 2016.
- ↑ Sancton, Thomas. A Mission for Madame. Time. Архів оригіналу за 13 June 2010. Процитовано 16 серпня 2016.
- ↑ Christine Jean – 1992 Goldman Prize Recipient. www.goldmanprize.org. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 6 лютого 2016.
- ↑ а б Breton, Mary Joy (1 лютого 2016). Women Pioneers For The Environment. Northeastern University Press. с. 251. ISBN 9781555538552.
- ↑ а б Christine Jean. Goldman Environmental Prize. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 16 серпня 2016.