Кузнєцова Наталія Семенівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Кузнєцова Наталія Семенівна
Народилася 4 квітня 1954(1954-04-04) (70 років)
Дніпродзержинськ
Країна  УРСРУкраїна Україна
Діяльність юридичний навчальний заклад, викладачка університету
Alma mater Київський університет ім. Т. Шевченка
Галузь юриспруденція
Заклад КНУ імені Тараса Шевченка
Посада завідувачка кафедри цивільного права Київського національного університету ім. Т. Шевченка 1993—2007 рр.
Вчене звання доктор юридичних наук
Науковий ступінь академік Академії правових наук України
Відома завдяки: Справа «„Совтрансавто-Холдинг“ проти України» у Європейському суді з прав людини 2002 року
Нагороди
Орден княгині Ольги І ступеня
Орден княгині Ольги І ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Заслужений діяч науки і техніки України Державна премія України в галузі науки і техніки — 2011

Ната́лія Семе́нівна Кузнєцо́ва (* 4 квітня 1954, Дніпродзержинськ) — працівник вищої школи, український правознавець, доктор юридичних наук — 1993, професор — 1997, академік Академії правових наук України — 2000, почесний працівник народної освіти, 2007 — заслужений діяч науки і техніки. Почесний доктор Національної академії наук України — 2009, нагороджена Премією імені Ярослава Мудрого — 2011.

Життєпис[ред. | ред. код]

Член НАЗЯВО з 27 липня 2016 року[1]

Походить із сім'ї службовців; 1978 року закінчила Київський університет ім. Т. Шевченка, юридичний факультет. На формування її як спеціаліста справили вплив Геннадій та Юрій Матвєєви.

Працювала претензіоністом, юрисконсультом, з 1984 року — викладач Київського університету.

1997 — член Міжнародної асоціації юристів (International Bar Association).

Її наукові дослідження стосуються цивільного, підприємницького та міжнародного права. Є авторкою більше 110 наукових праць та 5 підручників.

1996 року брала участь у підготовці проекту Цивільного кодексу України, згодом — у підготовці Закону України «Про акціонерні товариства», пакету законів про приватизацію.

Академік-секретар відділення цивільно-правових наук Національної академії правових наук, з 1993 — завідувачка катедри цивільного права Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Віце-президент юридичної фірми «Салком», у 2010 припинила партнерство, віддавши перевагу викладацькій праці. Входить до складу консультативно-експертної ради Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Науково-консультативної ради при Верховному Суді України, заступник голови Науково-консультативної ради Вищого господарського суду України.

З 2012 року — в складі Конституційної асамблеї.

Очолює Спеціалізовану Вчену раду по захисту докторських дисертацій Київського університету ім. Шевченка, член Спеціалізованої Вченої ради по захисту докторських дисертацій Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, науково-дослідного інституту інтелектуальної власності.

Член Акредитаційної комісії України.[2]

Входить до складу редакційних колегій журналів «Вісник Верховного Суду України», «Вісник господарського судочинства», «Інтелектуальний капітал», «Підприємництво, господарство і право», «Право України». Як педагог підготувала 6 докторів та понад 20 кандидатів наук.

Серед робіт:

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден княгині Ольги І ступеня (23 серпня 2021) — за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення обороноздатності, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 30-ї річниці незалежності України[3]
  • Орден «За заслуги» III ступеня (2009)
  • Почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» (2007)
  • Державна премія України в галузі науки і техніки (2012)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Деякі питання діяльності Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти: Кабінет Міністрів України; Постанова, Склад колегіального органу, Перелік від 27.07.2016 № 567. Архів оригіналу за 21 листопада 2016. Процитовано 24 вересня 2016.
  2. Склад Акредитаційної комісії України. ak.gov.ua. Архів оригіналу за 19 квітня 2017. Процитовано 18 квітня 2017.
  3. Указ президента України №406/2021. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 24 серпня 2021. Процитовано 25 серпня 2021.

Джерела[ред. | ред. код]