Куницькі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Куницький.
Не плутати з Куницькими — однойменними шляхетськими родами.
Куницькі
Сас ІІ
Опис герба: У червоному полі золотий півмісяць боком вниз, над ним — між двома золотими зірками — срібна стріла вгору. У клейноді сім павичевих пір'їн, що пронизані срібною стрілою ліворуч.

Куницькі гербу Сас ІІ (пол. Kuniccy) — один або два руських шляхетських роди.

Походження[ред. | ред. код]

Галицький рід[ред. | ред. код]

Куницькі з Куниць походили з Галицької землі. Тишко з Куниць в 1438 р. мав справу в Галичі з Миколаєм з Чернєйова. Петро з Куниць з львівської діецезії мав синів Стефана та Андрія які відповідно в 1487 та 1489 рр. навчались в Краківській академії. Стефан пізніше став каноніком кам'янецьким та до 1506 року обіймав посаду галицького земського писаря.

Брацлавський рід[ред. | ред. код]

В 1673 р. Сейм Речі Посполитої нобілітував братів козаків: Стефана, Василя, Теодора, Анастазія, Димітра та Івана. Шляхетський герб отримали після того як Стефан був прийнятий під герб Сас ротмістром і брацлавським підстолієм Александром Клодницьким.[1]

Походження роду залишається дискусійним. Історики Бонецький та Липинський вважали що це була повторна нобілітація, і насправді вони були одного роду з вищезгаданими Куницькими з Червоної Русі[2], в той час як Равіта-Гавронський та Урбанський відносили їх до польських шляхтичів з Люблінщини. Нині серед дослідників переважає започатковане Олександром Оглоблином припущення що вони належали до брацлавської шляхти.[3] Володимир Кривошея виводив рід гетьмана Куницького з брацлавських зем’ян, братів Івана й Лавріна Куницьких-Яцковських, які тримали маєток Яцковці або Ятковці[a] у північній лісовій частині Брацлавського воєводства. Такої ж думки польський історик Генрик Літвін.[4]

Їх нащадки в кінці XVIII-на початку XIX ст. під різними гербами отримали легітимацію в Австрійській та Російській імперіях.

Гілки[ред. | ред. код]

Гербу Абданк[ред. | ред. код]

Димітр, Василь та Миколай, сини Самійла та Гелени з Вольських, онуки Василя та Катажини Созанської отримали легітимацію шляхетства 1782 року в земському суді в Трембовлі. Були вписані в маєстатичні книги у Львові в 1784 року з гербом Абданк, але на всіх їх печатках був герб Сас.

Гербу Бонча[ред. | ред. код]

Галицький священницький рід Куницьких виводив своє походження від козацького полковника Лаврина Куницького[b], який був родом з Кременецького повіту на Волині. Він очолив власний полк у Віденській битві 1683 року, але опісля був вбитий власними козаками. По ньому залишився син Теодор який мав дружину шляхтянку Анастазію Кондратовську.

Один з синів Теодора — Микола взяв священницький сан спочатку ставши унійним священником та парохом, а опісля також деканом Ожиговець Луцької єпархії. Від нього пішов священницький рід Куницьких, які після другого поділу Речі Посполитої в 1777 р. виїхали з Волині в Галичину де осіли на Поділлі.[5][6]

Відомі представники[ред. | ред. код]

Гербу Лебідь[ред. | ред. код]

Брати Лукаш, Василь, Міхал, Стефан та Олександр в 1776 році отримали від 12 шляхтичів посвідчення в якому вказувалось що брати Теодор, Єжи та Анджей Куницькі осіли на трембовельщині. Анджей з Терезою Янковською мав сина Єжи, у якого з Євфросинією був син Олександр, економ з Чернелиці. Разом з Марією Бережніцькою він мав синів: Анджея[c], Стефана[d] і Яна. Останній одружився з Кристиною та був батьком братів які домагались легітимації на яку подались в 1776 році. В 1789 році шляхетство було визнано з гербом Лебідь попри те що одна з печаток мала герб Сас.

Гербу Сас[ред. | ред. код]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. ↑ Нині Бруслинівка.
  2. ↑ Дане ім'я відсутнє серед нобілітованих в 1673 р. братів Куницьких. Бонецький вважав що мова йде про одного з вищезгаданих братів.
  3. ↑ Бездітний.
  4. ↑ Козацький полковник.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Wschodni rocznik humanistyczny, t. 2–3
  2. ↑ Lipinski W. Z dziejów Ukrainy. Księga pamiątkowa ku czci Włodzimierza Antonowicza, Paulina Święcickiego i Tadeusza Rylskiego
  3. ↑ ГЕТЬМАН ІВАН МАЗЕПА ТА ЙОГО ДОБА
  4. ↑ ПОЛТАВСЬКИЙ КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ: Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам’яток Збірник наукових статей Випуск ХVI
  5. ↑ Епістолярна спадщина та мемуари як джерела до вивчення дрібної шляхти Галичини (ХІХ — поч. ХХ ст.)
  6. ↑ Куницький Л., о. Спогади молодих літ та заслання

Література[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Куницькі&oldid=42355072