Кікаідзіма
| Острів Кікай | |
|---|---|
 | |
|
Карта  | |
| Географія | |
| 28°19′35″ пн. ш. 129°58′27″ сх. д. / 28.32639° пн. ш. 129.97417° сх. д.Координати: 28°19′35″ пн. ш. 129°58′27″ сх. д. / 28.32639° пн. ш. 129.97417° сх. д. | |
| Акваторія | Східнокитайське море |
| Архіпелаг | Острови Амамі |
| Площа | 56,93 км² |
| Довжина | 12 км |
| Ширина | 4 км |
| Країна | |
 Японія | |
| Адм. одиниця | Кікай |
| Населення |
7 657 |
  Острів Кікай Острів Кікай (Японія) | |
 | |
 Кікаідзіма у Вікісховищі | |
Острів Кікай (яп. 喜界島, кікай[en]: キャー Кяа, північнорюкюська [en]: ききや Кікія) — один з островів Сацунан, належить до архіпелагу Амамі розміщеного між Кюсю і Окінавою[1].
Острів має площу 56,93 км2 та населення приблизно 7657 осіб. Адміністративно острів належить префектурі Каґосімі і утворений містом Кікай. Значна частина острова знаходиться в межах національного парку Амамі Ґунто.
Географія[ред. | ред. код]
.jpg){kind=spacer}
Кікай знаходиться приблизно в 25 км на схід від Амамі Осіми та приблизно в 380 км на південь від південного кінця Кюсю. Це найсхідніший острів у ланцюзі Амамі. Порівняно з Амамі Осімою та Токуносімою, Кікай є відносно рівнинним островом з найвищою точкою з висотою 214 метрів над рівнем моря. Це припіднятий кораловий острів із вапняковими скелями. На нього звертають увагу геологи, оскільки він є одним з найбільш швидкозростаючих коралових островів у світі.
Кікай має вологий субтропічний клімат (Cfa згідно з кліматичною класифікацією Кеппена) з дуже теплим літом та м’якою зимою. Сезон дощів триває з травня по вересень. Острів зазнає частих тайфунів.
Флора і фауна[ред. | ред. код]
Через відносну ізоляцію Кікая є домом для кількох рідкісних видів, ендемічних для самого острова, або загальніше для архіпелагу Рюкю. Однак це один з небагатьох островів Амамі, для якого отруйна змія хабу не є корінною.
Історія[ред. | ред. код]
Ніхонґі ряку (близько 11-12 століть) стверджує, що в 998 році Дадзайфу, адміністративний центр Кюсю, наказав Кікаідзімі (貴駕島) заарештувати нанбан (південних варварів), які у попередньому році розграбували широкі території заходу Кюсю. Вважається, що нанбанами були остров'яни Амамі.
У деяких статтях 1187 року Азума Каґамі[en] зазначає, що в період правління клану Тайра Ата Тадакаґе[en] з провінції Сацума втік до Кікаідзіми (貴島). Азума Каґамі також стверджує, що в 1188 році Мінамото-но Йорітомо, який незабаром став сьоґуном, направив війська, щоб заспокоїти Кікаідзіму (貴賀井島). Було зазначено, що імператорський суд був проти військової експедиції, стверджуючи, що Кікай знаходиться поза адміністрацією Японії[2].
З кінця 10 століття Кікай розглядалася Японією як центр південних островів[3].
У Кікая у 2006 році був відкритий комплекс Ґусуку. Група проведених археологічних розкопок на плато є однією з найбільших пам'яток островів Рюкю. Комплекс проіснував з 9 по 13 століття, період розквіту припав на другу половину 11 до першої половини 12 століття. Він характеризується майже повною відсутністю кераміки типу Канеку, яка переважала в прибережних громадах. Натомість були знайдені товари, ввезені з решти територій Японії, Китаю та Кореї. Також була знайдена кераміка Камуякі[en]і, яка вироблялася на Токуносімі з 11 по 14 століття. Комплекс Ґусуку підтримує гіпотезу, що Кікай була торговим центром південних островів[2].
У 1306 році Чікама Токііе[en], заступник дзіто з району Каванабе провінції Сацума від імені клану Ходзьо, фактичного правителя сьоґунату Камакура, створив пакет документів, в якому зазначено власність, що передається у спадок членам його родини, серед яких є Кікай, разом з островами Осумі, Токара та Амамі[4]. Після падіння сьоґунату Камакури південні острови, здається, були передані клану Сімадзу. Він претендував на дзіто Дванадцятьох островів, які обмежувались островами Осумі і Токара. Однак, коли глава клану Сімадзу Садахіса передав провінцію Сацума своєму синові Морохісі в 1363 році, він додав ще П'ять островів як території, які будуть наслідуватися, і, схоже, це стосувалося островів Амамі, включаючи Кікаідзіму[5].
Кікай було підкорена Королівством Рюкю. Хедонґ Джеґукґі[en] (1471), джерелом якого був японський чернець, який відвідував Корею в 1453 році, описує Кікаідзіму як територію Рюкю. У творі 1462 року Аннали династії Чосон[en], де записано інтерв'ю з жителем острова Чеджу, який приплив до Окінави в 1456 році, йдеться про те, що Кікай чинила опір неодноразовим вторгненням Рюкю. За даними Чузан Сейкан[en] (1650), ван Сьо Току вгамовував Кікаідзіму в 1466 році, стверджуючи, що Кікай не платить данини роками[6].
В результаті завоювання Сацумою Королівства Рюкю в 1609 році, Кікай підпадала під безпосереднім контроль Сацуми. Після реставрації Мейдзі острів був включений до провінції Осумі, а згодом став частиною префектури Каґосіма. Після Другої світової війни, Кікай як і інші острови Амамі була окупована Сполученими Штатами до 1953 року, коли вона повернулася під контроль Японії.
Транспорт[ред. | ред. код]
Кікай пов'язана регулярним поромним сполученням з Каґосімою, Амамі Осімою та іншими островами Амамі.
Аеропорт Кікай[en] з'єднує острів повітряним сполученням з Амамі Осімою та Каґосімою.
Економіка[ред. | ред. код]
Економіка острова базується на сільському господарстві (в першу чергу, на цукровій тростині та цитрусових), а також на риболовному промислі. Сезонний туризм також відіграє роль у місцевій економіці. Промисловість обмежена переробкою цукру та виробництвом шьочю.
Стратегічне розташування[ред. | ред. код]
Військово-морські сили Японії підтримують важливу станцію радіоелектронної розвідки на острові. Станція була відкрита в 2006 році і вважається життєво важливою складовою MSDF's JOSIS (JMSDF інформаційна система спостереження за океаном)[7].
Мова[ред. | ред. код]
Традиційна місцева мова, мова Рюкю, відома як Кікай[en] або Кікай-Рюкю, вважається зникаючою, оскільки молодь володіє нею досить обмежено, або ж використовує виключно японську мову[8][9].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Teikoku's Complete Atlas of Japan, Teikoku-Shoin Co., Ltd., Tokyo, ISBN 4-8071-0004-1
- ↑ а б Takanashi Osamu 高梨修, Rettō nan'en ni okeru kyōkai ryōiki no yōsō 列島南縁における境界領域の様相, Kodai makki Nihon no kyōkai 古代末期・日本の境界, pp. 85–130, 2010
- ↑ Takanashi Osamu 高梨修, Gusuku isekigun to Kikai-ga-shima 城久遺跡群とキカイガシマ, Nichiryū Bōeki no reimei 日琉交易の黎明, pp. 121–149, 2008
- ↑ Murai Shōsuke 村井章介, Chūsei kokka no kyōkai to Ryūkyū, Emishi 中世国家の境界と琉球・蝦夷, Kyōkai no Nihon-shi 境界の日本史, pp. 106–137, 1997.
- ↑ Nagayama Shūichi 永山修一, Kodai chūsei ni okeru Satsuma Nantō kan no kōryū 古代・中世における薩摩・南島間の交流, Kyōkai no Nihon-shi 境界の日本史, pp. 145–150, 1997.
- ↑ Takahashi Ichirō 高橋一郎, Umi no Ko-Amami 海の古奄美, Nichiryū Bōeki no reimei 日琉交易の黎明, pp. 151–181, 2008.
- ↑ Ball, Desmond; Tanter, Richard (21 січня 2015). The Tools of Owatatsumi: Japan’s Ocean Surveillance and Coastal Defence Capabilities. Australia: ANU Press. с. 15. ISBN 9781925022261.
- ↑ Endangered Languages Archive [Архівовано 6 травня 2016 у Wayback Machine.], SOAS, University of London
- ↑ Ethnologue
Джерела[ред. | ред. код]
- Eldridge, Mark. The Return of the Amami Islands: The Reversion Movement and U.S.-Japan Relations. Levington Books (2004) ISBN 0739107100
- Hellyer. Robert. Defining Engagement: Japan and Global Contexts, 1640-1868. Harvard University Press (2009) ISBN 0674035771
- Turnbull, Stephen. The Most Daring Raid of the Samurai. Rosen Publishing Group (2011) ISBN 978-1-4488-1872-3