Лавочне (Росія)
| село Лавочне | |
|---|---|
| рос. Лавочное башк. Лавочный | |
| Країна |  Росія
|
| Суб'єкт Російської Федерації | Башкортостан |
| Муніципальний район | Уфимський район |
| Поселення | Красноярська сільрада |
| Код ЗКАТУ: | 80252830005 |
| Код ЗКТМО: | 80652430116 |
| Основні дані | |
| Населення | 2 особи (2010[1]) |
| Поштовий індекс | 450516 |
| Географічні координати: | 54°53′03″ пн. ш. 56°00′23″ сх. д. / 54.884166666694774506° пн. ш. 56.00638888891677425° сх. д.Координати: 54°53′03″ пн. ш. 56°00′23″ сх. д. / 54.884166666694774506° пн. ш. 56.00638888891677425° сх. д. |
| Мапа | |
  Лавочне  Лавочне | |
|
| |
Ла́вочне (рос. Лавочное, башк. Лавочный) — село у складі Уфимського району Башкортостану, Росія. Входить до складу Красноярської сільської ради.
Село розмістилося біля озера Лавочне, що поблизу річки Білої.
Населення[ред. | ред. код]
Населення — 2 особи (2010; 0 у 2002[2]).
Національний склад[3]:
- татари — 57 %
Історія[ред. | ред. код]
Село Введенське заснували вільні державні селяни, а, згодом, землі поруч почали викупати поміщики (ймовірно родина Гладишевих). Назву отримало через побудовану тут поміщиком Сергієм Івановичем Аничковим у 1786 році церкву на честь Введення в Храм Божої Матері. До її парафії відносились декілька сусідніх поселень.[4]
Згідно 3-ї Ревізії 1762 року Лавошне належало Гладишеву. У другій половині XVIII століття спадкоємці Гладишева продали землі прапорщику Кублицькому. То ж Лавошне відійшло Саві Семеновичу Кублицькому, що проживав з родиною в своєму маєтку Карамали (Кублицьке). У 1756 році Кублицький за станом здоров'я був звільнений з армії в чині капітана. Під час Пугачовського повстання брав участь в обороні Уфи, після чого знову повернувся на військову службу.
Під кінець століття Сава Семенович розділив землі поміж своїми дітьми, і маєток Лавошне відійшов до сина Івана — секунд-майора, який також служив секретарем в губернській канцелярії. Окрім цього, Іван Савич мав частки в селах Гладишево, Баланова, Турбасли та ще в чотирьох пустках.
Іван Савич успадкував кріпаків села Карамали не лише від батька, а й від братів Семена та Олександра Кублицьких. Деяких селян він відписав своїм дітям, а інших перевів до Лавошного. Частини земель отримали діти Івана Савича від першого шлюбу — Михайло, Олександра і найменшу частку отримала Ганна (заміж. Лазарева). На 1816 рік у Івана Кублицького налічувалось 14 дворових та 128 кріпаків, у Михайла Кублицького — 7 дворових та 54 кріпаки, в Олександри Кублицької 12 дворових та 27 кріпаків.
У 1827 році помирає Іван Кублицький, до народження дочки Марії. Найбільша частка маєтку переходить в управління його вдови, Варвари Євграфівни. Коли ж наприкінці 1840-х років пані Кублицька померла, землі відійшли до Марії Михайлівни, яка на той час вже була заміжня за значно старшим від неї відставним підполковником Павлом Івановичем Гіршем.
В середині XIX століття, вільних селян залишилось лиш 4 двори. Більшість земель належали вдові підполковника, — Марії Михайлівні Гірш. Станом на 1850 рік у неї налічувалось 276 душ кріпаків, у Олександри Кублицької — 99. Згодом невелику частину земель у 1861 році отримає кузина Марії Михайлівни — Олександра Василівна Лазарєва (дочка Ганни Іванівни Кублицької). Трьох кріпаків їй подарує тітка Олександра Іванівна[5].
Марія Гірш померла восени 1857 року в 30-річному віці, залишивши по собі 9 дітей. Її частина Лавочного перейшла до Павла Гірша, який віддав маєток під опіку прикажчика.
З 1861 року діяло церковно-парафіяльне училище для хлопчиків. Також розміщувались бакалійна та винна лавка.[6] Стара дерев'яна церква в 1863 році була перебудована та повторно освячена восени 1892 року.
У 1863 році частка Лазаревої була здана в казну, а селяни Павла Гірша та Олександри Кублицької після Селянської реформи утворили дві громади: Гришинську (117 чол.) та Кублицьку (46 чол.).
З приходом радянської влади церкву розібрано та перенесено до села Красний Яр. Тут розмістилась сільська рада, а в наш час — мечеть.[7]
Згідно «Всесоюзного перепису населення 1926 року» у с. Лавочне Уфимського кантону, Дмитрівської волості, проживало 510 осіб.
Село поступово опустіло і зараз виконує роль лиш дачного поселення.
Джерела[ред. | ред. код]
- Аркуш карти N-40-41 Уфа. Масштаб: 1 : 100 000. Стан місцевості на 1982 р. Видання 1984 р. (рос.)
- Златоверховников Иван. Уфимская епархия. Уфа, 1899 // Уфимская епархия Русской Православной Церкви / авт.-сост. П. В. Егоров, Л. Г. Рудин. М., 2005. С. 82.
- Рожкова Л. В. История семьи Кублицких — Гирш и их потомков // Река времени. 2018 / сост. и ответ. ред. М. И. Роднов. Уфа, 2018; Роднов М. И. Дворянская усадьба Южного Предуфимья (вторая половина XIX в.). «ЛитРес: Самиздат» [электронная монография], 2018.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Численность населения по населенным пунктам Республики Башкортостан — Федеральна служба державної статистики РФ (рос.)
- ↑ Численность населения России, субъеков Российской Федерации в составе федеральных округов, районов, городских поселений, сельских населённых пунктов - районных центров и сельских населённых пунктов с населением 3 тысячи и более человек — Всеросійський перепис населення 2002 року (рос.) [Архівовано з першоджерела 3 лютого 2012.]
- ↑ Единый электронный справочник муниципальных районов Республики Башкортостан — Ассоциация «Совет муниципальных образований Республики Башкортостан» (рос.)
- ↑ Исторические картинки. Лавочное » Уфимский Журнал. journalufa.com. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 23 січня 2017.
- ↑ Архив. www.edoclib.gasrb.ru. Архів оригіналу за 20 листопада 2016. Процитовано 23 січня 2017.
- ↑ Списки населенных мест Российской Империи (російською) . Санкт-Петербург: Центральный статистический комитет. 1877.
- ↑ Муниципальный район Уфимский район Республики Башкортостан. ufim.bashkortostan.ru. Архів оригіналу за 10 січня 2017. Процитовано 23 січня 2017.
Посилання[ред. | ред. код]
- На Вікімапії [Архівовано 25 серпня 2011 у WebCite]
|
Це незавершена стаття про Башкортостан. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
.png)
