Левандовський Михайло Карлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Левандовський Михайло Карлович
рос. Михаил Карлович Левандовский
Ім'я при народженні рос. Михаил Карлович Левандовский
Народився 3 (15) травня 1890
Тифліс, Російська імперія
Помер 29 липня 1938(1938-07-29) (48 років)
Москва, СРСР
Поховання Розстрільний полігон «Комунарка»
Країна  Російська імперія
 РРФСР
 СРСР
Діяльність політик
Alma mater Володимирське військове училищеd
Учасник Перша світова війна, Громадянська війна в Росії, Радянське завоювання Азербайджану, Rostov–Novocherkassk Operationd, Радянсько-грузинська війна, Улагаєвський десантd, Басмацтво і Dagestan uprisingd
Членство Центральний виконавчий комітет СРСР
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Військове звання командарм другого рангу і штабскапітан
Партія ВКП(б)
Нагороди
Орден Святого Володимира Орден Святої Анни орден Леніна орден Червоного Прапора Орден Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом орден Святого Станіслава II ступеня з мечами орден Святого Станіслава II ступеня орден Святої Анни III ступеня з мечами і бантом орден Святого Станіслава III ступеня з мечами та бантом орден Святого Станіслава
Орден Червоного Прапора Азербайджанської РСР Order of the Red Banner of Labour of the Tajik SSR

Михайло Карлович Левандовський (15 травня 1890(18900515), місто Тифліс, тепер місто Тбілісі, Республіка Грузія — розстріляний 29 липня 1938, місто Москва) — радянський військовий діяч, командувач Приморської групи військ Особливої Червонопрапорної Далекосхідної армії, командарм 2-го рангу РСЧА (1935). Член ЦК Комуністичної партії (більшовиків) Грузії. Член ЦВК СРСР. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання (у 1937—1938 роках).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в родині польського селянина. Батько служив унтерофіцером на надстроковій службі в російській армії. Мати — росіянка. У 1892 році батько помер від жовтої лихоманки. Через декілька років мати знову вийшла заміж за терського козака і родина переїхала на його батьківщину в станицю Миколаївська Сунженського відділу Терського козачого війська. Там Михайло Левандовський закінчив трирічну церковноприходську школу.

Пізніше родина переїхала в місто Грозний, де вітчим працював кочегаром на нафтоперегінному заводі. Михайло Левандовський працював мастильником на тому ж заводі, потім розсильним в поштовій конторі, учнем складача в друкарні. Закінчив Грозненське міське чотирирічне училище і Грозненське реальне училище.

У 1910 році як вихідець з козачої сім'ї зумів поступити у Володимирське військове училище в Санкт-Петербурзі, закінчивши його в 1912 році. Служив у 202-му Горійському піхотному полку, розквартированому в Кутаїсі, молодший офіцер кулеметної команди полку.

З 1914 року — на фронтах Першої світової війни. Брав участь у бойових діях в Східній Пруссії, в Галичині, під Варшавою. Став командиром кулеметної роти, нагороджений п'ятьма бойовими нагородами. У боях був двічі контужений, іншим разом — важко. Після одужання зарахований до Тифліської школи прапорщиків курсовим командиром і викладачем військової справи. З березня 1916 року служив начальником відділення, начальником відділу в 1-му броньовому автомобільному дивізіоні в Петрограді. У 1916 році отримав військове звання штабскапітан.

Брав участь в революційних подіях 1917 року, у тому числі в придушенні виступу генерала Корнілов. Служив командиром броньового дивізіону. Відразу після жовтневого перевороту брав участь в придушенні виступу Керенського і Краснова. З початку демобілізації російської армії в січні 1918 року повернувся до родини в місто Грозний. На початку 1918 року вступив в партію есерів-максималістів.

У 1918 році вступив до роти робітничої самооборони Грозненського нафтоперегінного заводу. Незабаром на зборах бійців роти був обраний її командиром. З березня 1918 року — відповідальний організатор Червоної Гвардії в Грозному, а також військовий комісар Грозного і Владикавказу.

З травня 1918 року — народний комісар у військових справах Терської Радянської Республіки. Під час з'їзду горських народів у Владикавказі очолив оборону будівлі, де розташувалися частина делегатів з'їзду і штаб місцевого гарнізону, проти білогвардійських військ. Три доби відбивав атаки білих козаків, потім з боєм прорвався з оточення і привів загін у Беслан. Звідти на чолі червоногвардійських сил почав наступ на Владикавказ і вибив козаків з міста 11 серпня 1918 року.

У серпні 1918 року зарахований до Червоної армії й призначений командувачем Владикавказько-Грозненської групи військ. З грудня 1918 року — начальник оперативного відділу 11-ї армії Південного фронту РСЧА на Північному Кавказі.

З січня 1919 року — командувач військ 11-ї армії РСЧА. Організував відхід залишків 11-ї армії до Астрахані, на початку походу захворів на тиф і доставлений в Астрахань без свідомості. Після одужання взяв участь в обороні Астрахані. З 13 лютого по 20 березня 1919 року  — командир 1-ї особливої кавалерійської дивізії РСЧА. У березні 1919 року був начальником Західної бойової ділянки Кавказько-Каспійського фронту, з квітня 1919 року — командиром 7-ї кавалерійської дивізії РСЧА. З травня 1919 року — начальник 33-ї стрілецької дивізії, яку сам же сформував в Астрахані, на чолі її перекинутий на Дон, брав участь у боях проти військ Денікіна, Мамонтова і повсталих донських козаків. Відзначився під час боїв за Донбас і Ростов-на-Дону на початку 1920 року.

Член РКП(б) з 1920 року.

З березня 1920 року — командувач знову сформованої 11-ї армії РСЧА, на чолі її вів наступальні операції зі знищення останніх угрупувань денікінської армії на Північному Кавказі. У квітні — травні 1920 року провів операцію з захоплення Азербайджану і скиданню мусаватистського уряду. З липня 1920 року по травень 1921 року (з перервами) — командувач 9-ї армії РСЧА, на чолі якої відзначився при знищенні десанту Улагая на Кубань, а також в радянсько-грузинській війні.

Одночасно в жовтні 1920 — січні 1921 року — командувач Терською групою військ РСЧА, з січня по березень 1921 року — Терсько-дагестанською групою військ. У березні — квітні 1921 року — командувач 10-ї Терсько-Дагестанської армії Кавказького фронту.

У липні — вересні 1921 року — губернський військовий комісар Тамбовської губернії.

З вересня 1921 року — помічник, потім заступник командувача військ Північно-Кавказького військового округу. У 1923 році отримав важкі травми в автомобільній катастрофі, ускладнені зараженням крові, що почалося, довгий час лікувався.

З грудня 1923 року був помічником командувача Збройними силами України й Криму.

З квітня 1924 року по листопад 1925 року — командувач військ і член Революційної військової ради Туркестанського фронту, керував боротьбою з басмацтвом на усій території Середньої Азії.

З листопада 1925 року — командувач військ Кавказької Червонопрапорної армії. З березня 1928 року одночасно уповноважений народного комісара у військових і морських справах СРСР при Раді народних комісарів Закавказької РФСР.

З жовтня 1928 року — начальник Головного управління РСЧА. З грудня 1929 року — командувач військ Сибірського військового округу. У 1932—1933 роках стажувався в німецькому рейхсвері.

З листопада 1933 року — командувач військ Кавказької Червонопрапорної армії, а коли в червні 1935 року на її основі був сформований Закавказький військовий округ — став його командувачем.

З червня 1937 по лютий 1938 року — командувач Приморської групи військ Особливої Червонопрапорної Далекосхідної армії. Член Військової ради при Народному комісарові оборони СРСР.

23 лютого 1938 року заарештований. Визнав себе винним в участі в антирадянській, троцькістській і військово-фашистській змові в РСЧА. 29 липня 1938 року засуджений Військовою колегією Верховного суду СРСР до найвищої міри покарання. Розстріляний того ж дня в Москві, похований на полігоні Комунарка.

Визначенням Військової колегії Верховного суду СРСР від 28 квітня 1956 року реабілітований.

Нагороди[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Соломин Н. Легенда о командарме (о командарме 2-го ранга М. К. Левандовском). М.:Политиздат, 1989. (рос.)
  • Мильбах В. С. Особая Краснознамённая Дальневосточная армия (Краснознамённый Дальневосточный фронт). Политические репрессии командно-начальствующего состава, 1937—1938 гг. СПб.: Изд-во СПбГУ, 2007. (рос.)
  • Черушев Н. С., Черушев Ю. Н. Расстрелянная элита РККА (командармы 1-го и 2-го рангов, комкоры, комдивы и им равные): 1937—1941. Биографический словарь. М.: Кучково поле; Мегаполис, 2012. (рос.)