Леви Бреда Соліні
Леви Бреда Соліні — батальйон партизанів з району Мантуї, який складався виключно з італійських сінті, які втекли з концентраційного табору Приньяно-сулла-Секкія (провінція Модена), де вони були замкнені у вересні 1940 року[1][2].
Історія[ред. | ред. код]
Джакомо «Ґнуго» Де Бар, синто з Емілії, у вересні 1940 року разом із сім'єю був замкнений у дитинстві в концентраційному таборі Приньяно-сулла-Секкія, у провінції Модена[3]. Після перемир'я 8 вересня 1943 року його сім'ї вдалося втекти з концтабору, і разом з іншими сім'ями італійських сінті з Північної Італії вони приєдналися до партизанських бригад восени 1943 року[4].
Багато сінті були партизанами. Наприклад, мій двоюрідний брат Луккесі Фіораванте був у дивізії Армандо, але багато хто з нас, хто виступав вдень, вночі йшов відбирати зброю у німців. Мій батько і дядько Рус повернулися додому в 1945 році, і вони також приєдналися до інших синті вночі, щоб проводити акції проти німців в районі Мантуї між Бреда Саліні і Рівароло дель Ре (сьогодні Рівароло Мантовано), де ми ходили з постоном, який обладнав мій дідусь. Вони були майже легендою, і мешканці міста прозвали їх "Леви Бреда Соліні", можливо, через те, що вони роззброїли німецький авангардний патруль.[5]
Партизанська бригада була сформована цирковою сім'єю Де Бар (дід Жан був артистом, а дядько Рус — канатоходцем), які з виступів на площах удень[6] перевтілювалися в нічних бійців, здійснюючи диверсійні дії проти німці[7]: їздили з обладнаною вантажівкою, викрадали їхню зброю та амуніцію для постачання партизанів[8]. Формування діяло на кордоні між Мантуєю, Моденою, Реджо-Емілією та Кремоною[9], особливо в районі Мантуї між Бреда Соліні та Рівароло-дель-Ре (нині Рівароло-Мантовано). Місцеві жителі вважали їх героями за те, що застосовували насильство лише в разі потреби, і отримали прізвисько Леви Бреда Соліні за акцію, під час якої вони роззброїли патруль німецького авангарду[8].
Вони увійшли в серця людей як герої ще й тому, що застосовували мінімально необхідне насильство, адже серед нас, сінті, ніколи не існувало волі до війни, інстинкту вбивати людину тільки тому, що вона ворог. Це знав і фашист з Бреда Соліні, який під час Визволення забарикадувався у своєму будинку з цілим арсеналом зброї, погрожуючи розстріляти кожного, хто наблизиться, або вбити себе, підірвавши весь будинок: "Я здаюся тільки Левам Бреда Соліні". Так само вчинили мої батьки, яким він здався, але потім його все одно захопили інші партизани, замкнули в підвалі і побили[10]
Див. також[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ Partigiani Rom. 18 Gennaio 2014. Архів оригіналу за 2 лютого 2020. Процитовано 15 квітня 2024.
- ↑ Il Popolo Rom E L’Impegno Contro Il Fascismo. Il Movimento Kethane In Piazza Il 25 Aprile Per Ricordare La Liberazione. Архів оригіналу за 2 лютого 2020. Процитовано 15 квітня 2024.
- ↑ I rom e la resistenza: una storia nascosta contro il pregiudizio. 24 aprile 2014.
- ↑ 25 aprile: I partigiani sinti dimenticati. 24 aprile 2014.
- ↑ i sinti e la festa del 25 aprile. padreluciano.it.
- ↑ Strada, patria sinta. Cento anni di storia nel racconto di un saltimbanco sinto.
- ↑ Rom e sinti nella resistenza.
- ↑ а б Rom e Sinti per il 70esimo della Liberazione. 26 aprile 2015. Архів оригіналу за 2 лютого 2020. Процитовано 15 квітня 2024.
- ↑ Liberazione, sinti e rom partigiani. 24 aprile 2014.
- ↑ Senza Titolo. Gazzetta di Mantova. 25 aprile 2012.
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Rom e Sinti, dalla persecuzione alla Resistenza (PDF). 25 aprile 2019.
- La lente focale. Gli zingari nell'Olocausto. La Meridiana. 2016. ISBN 978-88-6153-438-4.
- Strada, Patria Sinta. Un secolo di storia nel racconto di un giostraio sinto. Fatatrac. 1998. ISBN 978-8882220235.
