Левченко Григорій Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Григорій Семенович Левченко
Основна інформація
Дата народження 12 липня 1933(1933-07-12)
Місце народження Грабарівка, Пирятинський район, Харківська область, Українська СРР, СРСР
Дата смерті 24 вересня 2022(2022-09-24) (89 років)
Місце смерті Полтава, Україна
Роки активності 1979 — 2022
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Професія педагог, диригент, композитор
Освіта Вища освіта
Жанр хорова музика, народна музика
Колективи Український народний хор «Калина»
Нагороди
орден «За заслуги» II ступеня орден «За заслуги» III ступеня
Почесна грамота Кабінету Міністрів України заслужений діяч мистецтв України Заслужений працівник культури України нагрудний знак «Петро Могила»
Kalyna.ua

Григорій Семенович Левченко (12 серпня 1933, Грабарівка — 24 вересня 2022, Полтава) — український хоровий диригент, композитор і педагог, заслужений діяч мистецтв України, професор ПНПУ ім. В. Г. Короленка. Засновник та керівник українського народного хору «Калина».

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 12 серпня 1933 року в селі Грабарівці Пирятинського району Полтавської області у родині колгоспників. Батьки Григорія одружилися 30 січня 1926 року.

Батько Григорія, Семен, народився 01 вересня 1905 року, про що у метричній книзі Архістратиго-Михайлівської православної церкви с. Грабарівки Пирятинського повіту Полтавської губернії є відповідний запис. Батько Семена - козак Андрій Кирилович Левченко, мати - Марія Василівна, обоє православного віросповідання.

Закінчив хормейстерський відділ Полтавського музичного училища імені М. В. Лисенка (1960 р.) та Ленінградську Вищу профспілкову школу культури (1968 р.).

З 1979 року працює у Полтавському педагогічному інституті (нині університеті) на посадах художнього керівника українського народного хору «Калина», старшого викладача (1981—1987), доцента (1987—1992), професора (з 1992), завідувача кафедри музики і співів (1982—2004), з 2004 року — професор кафедри музики Полтавського Національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка.

Помер 24 вересня 2022 року у Полтаві в 89-річному віці після тривалої хвороби[1].

Нагороди[ред. | ред. код]

а також різні відзнаки та грамоти.

Творчість[ред. | ред. код]

Автор понад 80 наукових праць, шести навчальних посібників з курсів хорового диригування, гармонії та теорії музики:

  • «Хорове диригування», вип.1 (1995 р.)
  • «Червона калина — Полтавська земля» (2000 р.)
  • «Ой у лузі та ще й при березі» (2006 р.)
  • «Народні пісні Полтавщини» (2006 р)
  • «Земле рідна моя» (2008 р.)
  • «Ой у лузі червона калина» (2011 р.)

та двох навчальних посібників із сольфеджіо на основі народних пісень Полтавщини (2001 р., та 2006 р.). Основою музичного матеріалу всіх видань є українські народні пісні, записані фольклористами Полтавщини, у тому числі і Г. С. Левченком, а також народні пісні в його обробках та авторські твори.

Серед аранжувань Левченка: віночок українських народних пісень «Українська фантазія», вокально — хореографічні композиції «Весілля» та «На вечірці», українські народні пісні «Їхав козак за Дунай», «Та нема гірш нікому», «Ой у лузі зозуля кувала», «Ой за гаєм зелененьким», «Стоїть гора високая» на вірші Леоніда Глібова, хорова версія фрагменту концерту для фортепіано з оркестром Сергія Шевченка «Ой у лузі та ще й при березі» та інші.

Серед творчих здобутків видання восьми компакт-дисків з репертуару хору «Калина»: (1994, 1995 рр. — Франція, 2000 р. — Швейцарія, 2000, 2006 рр. — Австрія, 2000 р. — Німеччина, 2001 р. — Україна, 2003 р. — Бельгія); продукцію грамзапису «Мелодія» (Москва, 1987 р.), а також численні зарубіжні гастрольні поїздки керованого Г. С. Левченком хору.

Григорій Левченко підкреслював: "Однак буває іноді так: підберемо новий твір, вивчимо, відшліфуємо. І все нібито добре, а задоволення немає  — пісня не звучить, вона мертва, безкрила. Отож любити співати, любити пісню — цього замало. Конче необхідно, щоб кожен співак зрозумів твір, який виконує. Збагнув його суть, душу, відчув силу і принадність, глибину і неповторність. Ось чому я добиваюся, щоб пісню виконували не просто майстерно, а співали серцем. Тільки тоді, коли самі співаки відчують її розумом і серцем, коли передадуть схвильовано, любовно і трепетно, — тільки тоді можна розраховувати, що її зрозуміють і оцінять глядачі...[2]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://poltava.to/news/67987/
  2. "Зоря Полтавщини". 30 квітня 1972 року. С. 4.

Посилання[ред. | ред. код]