Либединський Юрій Миколайович
Юрій Миколайович Либединський | ||||
---|---|---|---|---|
рос. Юрий Николаевич Либединский | ||||
Ім'я при народженні |
Юрій Миколайович Лебединський рос. Юрий Николаевич Лебединский | |||
Народився |
28 листопада (10 грудня) 1898 Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія | |||
Помер |
24 листопада 1959 Москва, Московська область, РСФСР, СРСР | |||
Поховання | Новодівичий цвинтар | |||
Громадянство |
Російська імперія СРСР | |||
Діяльність | письменник, журналіст, кореспондент | |||
Мова творів | російська | |||
Роки активності | 1922 — 1959 | |||
Напрямок | cоціалістичний реалізм | |||
Жанр | повість, роман | |||
Членство | СП СРСР | |||
Партія | РПК(б) | |||
Батько | Микола Львович (Натан Ліберович) Лебединський | |||
Мати | Тетяна Володимирівна Лебединська (Тойба Вульфовна Нахімсон) | |||
У шлюбі з | Лідія Борисівна Либединська | |||
Діти | Sergey Neklyudovd | |||
Нагороди | ||||
|
Ю́рій Микола́йович Либеди́нський (рос. Юрий Николаевич Либединский; 28 листопада [10 грудня] 1898, Одеса, Херсонська губернія — 24 листопада 1959, Москва, Московська область) — російський радянський письменник, журналіст і воєнний кореспондент. Спочатку мав прізвище Лебединський (рос. Лебединский).
Біографія[ред. | ред. код]
Юрій Лебединський народився 28 листопада (10 грудня) 1898 року в Одесі, в єврейській сім'ї: батько — випускник Єнського і Дерптського університетів, дитячий і санітарний лікар Микола Львович (Натан Ліберович) Лебединський (1868-1920),[1] мати — стоматологиня Тетяна Володимирівна Лебединська (у дівоцтві Тойба Вульфівна Нахімсон; 1870-1941). Дитинство провів у Міаському заводі та в селищі Тургояк на Уралі, де батько приблизно з 1901 року служив лікарем гірничозаводського госпіталю, а під час російсько-японської війни — лікарем прифронтового лазарету і потім евакогоспіталю в Міаському заводі. 1909 року сім'я переїхала до Челябінська, де батьки приймали пацієнтів у будинку А. С. Бухаріна на Азіатській вулиці (кут Михайлівської).
У 1910 році вступив до міського реального училища.[2] У 1916 році батька перевели в Уфу, де він служив начальником військового госпіталю, а після Лютневої революції сім'я повернулася до Челябінська, де з 1919 року батько очолював санітарний підвідділ у губздороввідділі, восени 1919 — взимку 1920 року входив до «трійки» Чекатіфа (Надзвичайної комісії по боротьбі з тифом) під час епідемії тифу на Уралі та в Сибіру (у Челябінську було розгорнуто 19 госпіталів і 12 тифозних лікарень) і помер від тифу в січні 1920 року.
У 1918 році закінчив реальне училище в Челябінську. Учасник громадянської війни на Уралі, служив політруком. У 1919 році набула поширення його сатирична поема «Сірий Патфіндер». Восени 1920 року повернувся до Челябінська, служив у політвідділі губвійськкомату, працював у газеті «Радянська правда» (пізніше «Челябінський робітник»). Член РКП(б) з 1920 року.
У 1921 році був направлений до Єкатеринбурга викладачем курсів військових комісарів. Потім до 1923 року був викладачем у Вищій військовій школі зв'язку в Москві, потім працював токарем Московського електромеханічного заводу імені Леніна.
Почав займатися літературою в реальному училищі, брав участь у виданні учнівського літературного журналу «Перші кроки», писав оповідання під псевдонімом «Ю. Логан»; публікувався з 1921 року. У 1928 році переїхав до Ленінграда, керував письменницькою організацією. Активний діяч груп «Жовтень», МАПП, один із керівників РАПП. Голова Центральної ревізійної комісії СП СРСР з 1934 року.
У 1936 році повернувся до Москви. У червні 1937 року виключений із партії за троцькізм (поновлений 1939 року).
Під час німецько-радянської війни пішов в ополчення, потім — кореспондент фронтових газет «Червоний воїн» і «Червона зірка». Майор.[3] Після контузії 1942 року перебував на лікуванні в госпіталі, де познайомився зі своєю останньою дружиною Лідією Толстою. Після повернення в стрій — знову в газеті «Червоний воїн». Нагороджений медаллю «За оборону Москви» (1944).
У 1947 році жив у місті Дзауджикау, брав участь у перекладі російською мовою нартовського епосу осетин.[4] Займався дослідженнями національних літератур Північного Кавказу, товаришував із кабардинськими та осетинськими письменниками.[4]
Перша популярність до Либединського прийшла з публікацією повісті «Тиждень» (1922), яку серед інших було відзначено А. К. Воронським, — про революційні події в Челябінську. Автор повістей «Комісари» (1925), романів «Завтра» (1923), «Поворот» (1927), «Народження героя» (1930), »Баташ і Батай» (1940-1941), воєнних нарисів та оповідань, книжки для юнацтва »Виховання душі» (1962), мемуарних книжок «Сучасники» (1958) та «Зв'язок часів» (1962).
У 1927 році взяв участь у колективному романі «Великі пожежі», який публікувався в журналі «Вогник».
Помер 24 листопада 1959 року в Москві від серцевого нападу. Похований на Новодівичому кладовищі (ділянка № 8).
Твори[ред. | ред. код]
- «Тиждень» (рос. «Неделя»; 1923)
- «Завтра» (рос. «Завтра»; 1924)
- «Комісари» (рос. «Комиссары»; 1926)
- «Навчання, творчість і самокритика» (рос. «Учеба, творчество и самокритика»; 1927)
- «Поворот» (рос. «Поворот»; 1929)
- «Народження героя» (рос. Рождение героя; 1930)
- «Висоти» (рос. «Высоты»; 1930)
- «Твори. Т. 1-2» (рос. «Сочинения. Т. 1-2»; 1931)
- «Напередодні» (рос. «Накануне»; 1933)
- «Розповіді товаришів» (рос. «Рассказы товарищей»; 1933)
- «Баташ і Батай» (рос. «Баташ и Батай»; 1940)
- «Гвардійці» (рос. Гвардейцы; 1943)
- «Гармата Югова» (рос. «Пушка Югова»; 1946)
- «Гори і люди» (рос. «Горы и люди»; 1947)
- «Вони стали гвардійцями» (рос. «Они стали гвардейцами»; 1950)
- «Заграва» (рос. «Зарево»; 1952)
- «Син партії» (рос. «Сын партии»; 1956)
- «Ранок Совєтів» (рос. Утро Советов; 1957)
- «Сучасники» (рос. «Современники»; 1958)
- «Вибрані твори у 2 томах» (рос. «Избранные произведения в 2 томах»; 1958)
- «Зв'язок часів» (рос. «Связь времён»; 1962)
- «Справи сімейні» (рос. «Дела семейные»; 1963)
- «Вибране у 2 томах» (рос. «Избранные произведения в 2 томах»; 1972)
- «Вибрані твори у 2 томах» (рос. «Избранные произведения в 2 томах»; 1980)
Нагороди[ред. | ред. код]
- Медаль «За оборону Москви» (1944)
- Орден Трудового Червоного Прапора (1958)
Література[ред. | ред. код]
- Лексикон русской литературы XX века = Lexikon der russischen Literatur ab 1917 / В. Казак ; [пер. с нем.]. — М. : РИК «Культура», 1996. — XVIII, 491, [1] с. — 5000 экз. — ISBN 5-8334-0019-8.
- Воспоминания о С. А. Есенине[5]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Лебединский Николай Львович [Архівовано 2018-09-28 у Wayback Machine.]: Указывается также 1866 год рождения, вырос в Херсоне.
- ↑ Либединский Юрий Николаевич. Архів оригіналу за 28 вересня 2018. Процитовано 28 вересня 2018.
- ↑ Юрий Либединский на сайте «Подвиг народа». Архів оригіналу за 1 січня 2021. Процитовано 29 вересня 2018.
- ↑ а б Плиева Маргарита Георгиевна. Ю. Н. Либединский и Кавказ: к истории одного портрета : [арх. 1 листопада 2021] // Наследие веков. — 2016. — Вип. 3 (7). — С. 74–79.
- ↑ Воспоминания о С. А. Есенине. Архів оригіналу за 13 вересня 2011. Процитовано 11 жовтня 2009.
- Померли 24 листопада
- Померли 1959
- Поховані на Новодівичому цвинтарі в Москві
- Члени Спілки письменників СРСР
- Кавалери ордена Трудового Червоного Прапора
- Нагороджені медаллю «За оборону Москви»
- Нагороджені медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Нагороджені медаллю «В пам'ять 800-річчя Москви»
- Російськомовні письменники XX століття
- Члени КПРС
- Письменники XX століття
- Російські письменники
- Радянські письменники
- Померли в Москві
- Уродженці Херсонської губернії
- Уродженці Одеси
- Народились 1898
- Народились 10 грудня