Лимонний сік є головною складовою лимонаду — кислуватого, підсолодженого цукром напою, який завдяки своїй освіжаючій дії має широке застосування. Часто, особливо при приготуванні лимонаду заводським шляхом, лимонний сік замінюється лимонною кислотою. Звичайний натуральний лимонад готується таким чином: свіжий лимонний сік розтирають з дрібно потовченим цукром, і отриманий сироп розбавляють водою. Шипучий (газований) лимонад є водним розчином цукру, лимонного соку або лимонної кислоти, насиченої вуглекислим газом. Іноді додають для смаку різні есенції – лимонну, помаранчеву. Сухий лимонад виходить випарюванням насухо лимонного соку з цукром і розтиранням отриманої маси тонкий порошок. Для вживання такий порошок легко розчиняють у воді. Якщо частина води (не більше половини) при приготуванні лимонаду замінюється вином, виходить винний лимонад; такий лимонад вживають як збуджуючий та зміцнюючий засіб при важких захворюваннях. Завдяки кислотам, що укладаються в лимонаді, він освіжає і вгамовує спрагу; в шипучих лимонадах важливу роль відіграє вуглекислий газ, що міститься в них; останній виробляє посилене виділення шлункового соку, підвищуючи його кислотність, покращує апетит[1].
Чиста лимонна кислота, а частіше у вигляді свіжого лимонного соку, призначалася внутрішньо при цингу. Лихоманним хворим лимонна кислота наказувалася як втамовує спрагу питво у вигляді лимонаду, шипучих порошків і так далі. У разі отруєння лугами (содою, поташом) лимонну кислоту використовували як протиотруту. Лимоннокисле залізо та лимоннокислий хінін вживали як гіркі засоби та як препарати заліза[2].
Лимонний сік та лимонне масло (лат.Oleum Citri), отримане зі свіжої шкірки, застосовують для покращення смаку та запаху ліків. Були спроби використовувати лимонний сік для лікування сечокислого діатезу та набряків; настоянку лимонної кірки або цедри - як гірко-пряний шлунковий засіб, що підвищує апетит, седативний та протиблювотний. Синтетичний цитраль застосовують при гіпертонії та в офтальмології[3].
Лимонний сік у Вікісховищі