Лисицький Дмитро Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лисицький Дмитро Михайлович
Народився 27 листопада 1974(1974-11-27)
Бурлацьке[d], Благодарненський район, Ставропольський край, РРФСР, СРСР
Помер 26 березня 2023(2023-03-26) (48 років)
Ставрополь, Росія
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність офіцер
Alma mater Ставропольський державний аграрний університет і Belgorod University of Cooperation, Economics and Lawd
Учасник Грузино-абхазький конфлікт, Дагестанська війна, Друга чеченська війна, Війна на сході України, російське вторгнення в Україну (з 2022), Боснійська війна і бій під Іловайськом
Військове звання  Підполковник
Нагороди
Герой Російської Федерації
медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня Медаль Суворова Медаль «За відзнаку у військовій службі» 1-го ступеня Медаль «За відзнаку у військовій службі» 2-го ступеня Медаль «За відзнаку у військовій службі» 3-го ступеня Медаль «За військову доблесть» 2-го ступеня Медаль «За бойові заслуги»
майстер спорту Росії

Лисицький Дмитро Михайлович (27 листопада 1974(1974-11-27), Бурлацьке[d], Ставропольський край — 26 березня 2023(2023-03-26), Ставрополь) — російський офіцер, підполковник збройних сил Росії[1]. Герой Російської Федерації.

У 2014 році командував розстрілом українських військових у боях за Іловайськ, обіймаючи посаду командира 1-го батальйону 247-го десантно-штурмового полку РФ.[2]

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї робітників індикофабрики Михайла Дмитровича та Лідії Петрівни Лисицьких. Росіянин. Закінчив середню школу. В 1991 вступив до Ставропольського сільськогосподарського інституту за спеціальністю «зоотехнія».

Призваний до Збройних сил Російської Федерації в лютому 1993 року. Строкову службу проходив у 247-му десантно-штурмовому кавказькому козацькому полку 7-ї гвардійської десантно-штурмової Червонопрапорної ордена Кутузова дивізії, дислокованої в Ставрополі. Після закінчення терміну служби залишився на надстрокову.

За час служби брав участь у бойових операціях в Абхазії (1993), Дагестані (1999), Чечні (1999—2000).

У 1998 році заочно закінчив Ставропольську державну сільськогосподарську академію, отримавши спеціальності зооінженера та інженера-маркетолога.

У квітні 2000 року сержант Лисицький уклав контракт та продовжив військову службу у своїй частині на посаді механіка-радіотелефоніста взводу зв'язку. У червні у складі російських миротворчих сил спрямований до Боснії та Герцеговини. Протягом півтора року проходив службу на посаді розвідника-снайпера розвідувальної роти 1-ї окремої повітрянодесантної бригади.

Після повернення до Росії, продовжив службу в 247-му полку, у складі якого вирушив на виконання бойових завдань до Чеченської Республіки (2001—2004), до Абхазії в період збройного конфлікту з Грузією та інші регіони.

2004 року закінчив Ставропольську філію Бєлгородського університету споживчої кооперації за спеціальністю «економіст-менеджер з економіки та управління».

З присвоєнням офіцерського звання лейтенанта Лисицького було призначено на посаду командира взводу. Надалі заміщав посади: командир зенітно-ракетного взводу десантно-штурмового батальйону, заступник командира десантно-штурмової роти, командир десантно-штурмової роти, заступник командира десантно-штурмового батальйону.

У 2014 році брав участь в операціях із забезпечення безпеки Олімпійських та Паралімпійських ігор у Сочі.

Лисицький продовжував нести військову службу на посаді командира 1-го десантно-штурмового батальйону 247-го полку, що дислокувався у Ставрополі[3]. Брав активну участь у заходах у сфері військово-патріотичного виховання молоді[4][5].

Смерть[ред. | ред. код]

Російські ЗМІ повідомили, що Дмитро Лисицький наклав на себе руки 26 березня 2023 року, застрелившись у своїй квартирі в Ставрополі[6]. Водночас, український журналіст Юрій Бутусов заявив, що Лисицького ліквідували українські військові.[2][7]

Нагороди та спеціальні звання[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

Був одружений, лишилося двоє синів.

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Надежда Рогальская (21 вересня 2022). ВСУ ликвидировали на Донбассе звезду роспропаганды подполковника Аксенова. StopCor (рос.). Процитовано 26 березня 2023.
  2. ↑ а б Ірина Кутєлєва-Коваленко, ред. (27 березня 2023). Причетний до Іловайського котла. ЗМІ РФ стверджують, що підполковник Лисицький скоїв самогубство. nv.ua. НВ. Процитовано 29 березня 2023.
  3. ↑ Из солдат — в комбаты [Архівовано 2018-01-01 у Wayback Machine.] / Центральный печатный орган Министерства обороны РФ газета «Красная Звезда», 24 октября 2017 года
  4. ↑ Встреча юнармейцев города с Героем России Дмитрием Михайловичем Лисицким [Архівовано 2018-01-14 у Wayback Machine.] / Комитет образования администрации города Ставрополя, 5 декабря 2017 года
  5. ↑ 41-й финал краевой игры «Зарница» стартовал в Пятигорске[недоступне посилання з Октябрь 2018] / Информационный портал «Молодежь Ставрополья», 24 июня 2015 года
  6. ↑ Герой России подполковник Дмитрий Лисицкий покончил с собой. gazeta.ru (рос.). Процитовано 27 березня 2023.
  7. ↑ Марина Погорілко (27 березня 2023). Не загинув в Україні, а застрелився вдома: у РФ видали свою версію смерті комбата Лисицького, який "відзначився" під Іловайськом. news.obozrevatel.com. Обозреватель. Процитовано 29 березня 2023.
  8. ↑ Герой России Дмитрий Лисицкий — Почётный гражданин района [Архівовано 2017-08-22 у Wayback Machine.] / Газета Благодарненского городского округа Ставропольского края, 28 июня 2017 года
  9. ↑ Звание почетного гражданина Благодарненского района присвоено Дмитрию Лисицкому [Архівовано 2018-01-01 у Wayback Machine.] / Ставропольская Правда, 22 июня 2017 года
  10. ↑ Дмитрию Лисицкому присвоено звание «Почетный гражданин Благодарненского района» [Архівовано 2017-06-25 у Wayback Machine.] / Информационный портал Ставропольского края, 22 июня 2017 года
Перегляд цього шаблону
  Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лисицький_Дмитро_Михайлович&oldid=42413843