Лоран Біне

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лоран Біне
фр. Laurent Binet
Народився 19 липня 1972(1972-07-19)[1][2][3] (51 рік)
Париж[4]
Країна  Франція
Діяльність перекладач, письменник
Alma mater Паризький університет
Magnum opus Голову Гіммлера звуть Гайдріх, The Seventh Function of Languaged і Civilizationsd
Автограф
Нагороди

CMNS: Лоран Біне у Вікісховищі

Лора́н Біне́ (фр. Laurent Binet; нар. 19 липня 1972, Париж, Франція) — французький письменник. Лауреат Ґонкурівської премії за перший роман 2010 року за роман HHhH та Великої премії книготорговців Японії 2014 року за японський переклад цього ж твору.

Життєпис[ред. | ред. код]

Син історика. Проходив військову службу в Словаччині, де викладав французьку мову в Кошицькому військово-повітряному училищі. Закінчив Сорбонну. Викладав сучасну літературу в Університеті Париж VIII і Університеті Париж III.

Дебютував як письменник у 2000 році оповіданням «»Сильні та слабкі сторони наших слизових оболонок», написаним у сюрреалістичній манері.

Книги[ред. | ред. код]

  • 2000 : Forces et faiblesses de nos muqueuses, Le Manuscript (Сильні та слабкі сторони наших слизових оболонок)
  • 2004 : La Vie professionnelle de Laurent B., Little Big Man (Професійне життя Лорана Б.)
  • 2010 : HHhH, Grasset (про операцію «Антропоїд»), український переклад Олега Греська 2018 під назвою HHhH: Голову Гіммлера звуть Гайдріх[5].
  • 2012 : Rien ne se passe comme prévu, Grasset (Ніщо не йде за планом; про президентську кампанію Франсуа Олланда)
  • 2015 : La Septième Fonction du langage, Grasset (Сьома функція мови; конспірологія навколо гибелі Ролана Барта)
  • 2019 : Civilizations, Grasset (Цивілізації; альтернативна історія, де інки — сучасники Колумба — відкривають Європу)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  2. NooSFere — 1999.
  3. Babelio — 2007.
  4. Deutsche Nationalbibliothek Record #1015409652 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх (видавництво ВІВАТ). Архів оригіналу за 14 січня 2020. Процитовано 14 січня 2020.

Посилання[ред. | ред. код]