Лукіан Антіохійський
| Лукіан Антіохійський | |
|---|---|
| грец. Λουκιανός Αντιοχείας | |
.jpg) | |
| Народився |
240 Самосата, Coele-Syriad, Римська імперія або Антак'я, Хатай, Туреччина[1] |
| Помер |
312 Нікомедія, Ялова, Туреччина або Ізник[1] ·обезголовлення |
| Країна | Стародавній Рим |
| Діяльність | богослов, пресвітер |
| Галузь | Christian doctrined[1] і Переклади Біблії[1] |
| Відомі учні | Athanasius of Anazarbed |
Лукіан Антіохійський, відомий також як Луціан Мученик (грец. Λουκιανός Αντιοχείας; бл. 240 — 7 січня 312)[a] — християнський пресвітер, богослов і мученик. Відзначався як вченістю, так і аскетичною побожністю.
Історія[ред. | ред. код]
За Суідасом, Лукіан народився в Самосаті, Коммагене, Сирія, у християнських батьків, а освіту здобув у сусідньому місті Едеса, Месопотамія, у школі Макарія. Однак ця традиція могла бути пов'язана з змішуванням з його відомим тезкою Лукіаном із Самосати, язичницьким сатириком ІІ століття.[2]
В Антіохії Лукіан був висвячений на пресвітера. Євсевій Кесарійський відзначає його богословську вченість[3], а в життєписі Лукіана (складеному після 327 р.) повідомляється, що він заснував школу Дідаскалеон. Науковці, які слідують за Адольфом фон Гарнаком, вважають його першим головою Антіохійської школи з посиланнями на пізніших богословів Діодора з Тарса та Теодора з Мопсуестії, але цей твердження не зафіксовано в збережених джерелах.[4]
Після низложення єпископа Антіохії Павла Самосатського він потрапив під підозру в єресі і був відлучений від церкви. За словами Александра Александрійського, він залишався в розколі під час єпископатів трьох єпископів Домна, Тимея та Кирила, адміністрація яких продовжилася з 268 до 303 року. Лукіан примирився з Церквою або на початку єпископату Кирила (можливо, близько 285 р.), що здається більш вірогідним, або за наступника Кирила Тирана.
Під час переслідування Максиміна Дайя Лукіан був заарештований в Антіохії і відправлений до Нікомидії, де за дев'ять років ув'язнення зазнав багато катувань. Двічі його виховували на експертизу, і обидва рази вміло захищався і відмовився відректися від християнської віри.
Його смерть невідома. Він міг померти від голоду. Інша, більш імовірна ймовірність, це те, що йому відрубали голову. Традиційною датою його страти є 7 січня 312 року в Нікомедії. Існує пізня традиція невизначеного походження, що його втопили в морі і що його тіло було повернуто на сушу дельфіном.[5]
Він був похований у Дрепанумі на Нікомедійській затоці, яка пізніше була перейменована в Геленополіс на честь Єлени, матері Костянтина Великого.
Його також вшановують як святого 7 січня в римо-католицькій церкві[5] і 15 жовтня в православній церкві.
Теологія[ред. | ред. код]
Богословська позиція Лукіана викликає суперечки. Спроби реконструювати його богослов'я з дійшли до нас джерел привели до суперечливих результатів.
Оскільки Арій у листі звернувся до Євсевія Нікомедійського як «sylloukianistes» («співлюціаніст»), теологія Лукіана стала асоціюватися з аріанською суперечкою. Слідом за Адольфом фон Гарнаком багато вчених тлумачили це слово (яке з'являється лише в цьому випадку) як теологічну школу, і тому бачили не тільки Євсевія, але й Арія та інших аріанських лідерів (серед них Маріс, Теогніс Нікейський та Астерій) учнями Лукіана і перенесли аріанські погляди на Лукіана.[4] Першим письменником, який чітко засвідчив таке учнівство для ряду симпатиків аріан, але не для Арія та його найближчих однодумців, був церковний історик аномеян Філосторгій.[4]
Інші тлумачили це слово як вказівку не на богословський зв'язок, а на особливу пошану, яку надає Лукіану Євсевій, який на той час очолював церкву Нікомедії, місце мученицької смерті Лукіана. Шанування Лукіана посилилося в другій половині правління Костянтина, зокрема, завдяки заступництву імператриці Олени.[4]
Противники аріанства, такі як Александр Александрійський, протистояли цьому шанування, відзначаючи розкольницьке минуле Лукіана. Марк Вікторін ототожнював партію Євсебія з Лукіаном. Епіфаній пов'язує Лукіана з єретичними поглядами на людську душу Христа, яку зберігали аріани (але й інші), і розповідає, що аріани шанували Лукіана як свого мученика і що Лукіан жив разом з Євсевієм в Никомедії.[4]
З іменем Лукіана пов'язаний також Символ віри посвячення, прийнятий на Антіохійському соборі в 341 році. Ця асоціація невідома Афанасію Александрійському та Іларію Пуатьє, але відома й прийнята пізнішими письменниками. Ймовірно, це виховала партія Гомоусів. У своїй опозиції проти гомоянської партії, яку підтримував імператор Констанцій II, гомоусії заявляли про спадщину Лукіана і прийняли визначення 341 як свого віровчення.[4]
Інші спроби реконструювати теологію Лукіана почалися з Павла Самосатського, чия відмова від алегоричних тенденцій Александрійської школи, і особливо Орігена, була перенесена на Лукіана.[4]
Оскільки ці ототожнення створили суперечливу картину Лукіана, деякі вчені припускають існування двох Лукіанів, перший був послідовником Павла Самосатського, другий був мучеником Лукіаном, богословом в орігеністській традиції та вчителем Арія та Євсевія Нікомедійського. Однак зараз ця пропозиція в основному відхилена.[4]
Якою б не була його теологія, на його статус мученика і святого не вплинули занепокоєння ортодоксії. За словами Філіпа Шаффа: «Протилежні повідомлення легко узгодити з припущенням, що Лукіан був критичним вченим із деякими особливими поглядами на Трійцю та христологію, які не були в гармонії з пізнішою нікейською ортодоксією, але що він стер усі плями своїм героїчним визнанням і мученицькою смертю».[6]
Біблійний текст[ред. | ред. код]
Лукіану приписують критичну редакцію тексту Септуагінти та грецького Нового Завіту. Отриманий рукопис був популярний у Сирії та Малій Азії, пізніше використовувався Златоустом та пізнішими грецькими отцями, і який лежить в основі textus receptus.[7] Однак Лукіан взяв на себе зобов'язання «виправити» отримані рукописи, сказавши, що виправляє помилки, які з часом прокралися. Він зобов'язався переглянути Септуагінту на основі оригіналу івриту.[8] За це він отримав критику. Єронім згадує, що копії його роботи з грецького Старого Завіту були відомі в його часи як «exemplaria Lucianea», але в інших місцях він досить зневажливо говорить про тексти Лукіана.[9] Єронім також писав: «Цей (Заповіт) безперечно відрізняється в нашій мові і ведеться різними потоками; необхідно шукати єдине джерело. Я пропускаю ті книги, які називаються іменами Лукіана та Ісіхія, на які кілька людей помилково претендують на авторитет, яким так чи інакше не дозволялося переглядати ні в Старому інструменті після Сімдесяти перекладачів, ні виливати редакції в Новому; у зв'язку з тим, що Святе Письмо було раніше перекладено мовами багатьох народів, тепер можна показати, що доповнення є неправдивими»[10]. За відсутності певної інформації неможливо визначити достоїнства критичних праць Лукіана.[11] Указ Геласіана VI століття, твір Латинської Західної Церкви, а не Грецької Східної Церкви, де творчість Лукіана була більш популярною, містить список апокрифічних книг, яких «католики повинні уникати», який включає «Євангеліє, яке підробив Лукіан».[12] Сучасні вчені позначають лукіанські відступи літерою L, щоб вказати, що коли виникають різні варіанти читання, вони, можливо, були отримані від коригування Лукіана.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ January 7 was the calendar day on which his memory was celebrated at Antioch.
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Czech National Authority Database
- ↑ CATHOLIC ENCYCLOPEDIA: Lucian of Antioch. Newadvent.org. 1 жовтня 1910. Архів оригіналу за 16 січня 2000. Процитовано 20 лютого 2014.
- ↑ Church History IX, 6, 3.
- ↑ а б в г д е ж и Malachias von Armagh. Leonardo da Vinci. Процитовано 20 лютого 2014.
- ↑ а б Attwater, Donald and Catherine Rachel John. The Penguin Dictionary of Saints. 3rd edition. New York: Penguin Books, 1993. ISBN 0-14-051312-4.
- ↑ Philipp Schaff, History of the Christian Church.
- ↑ Dr. Hort, Introd. and Append. to Westcott and Hort's Greek Test. (Lond. and N. York, 1881), p. 138, says of Lucian: "Of known names his has a better claim than any other to be associated with the early Syrian revision; and the conjecture derives some little support from a passage of Jerome. Praetermitto eos codices quos a Luciano et Hesychio nuncupatos adscrit perversa contentio, " etc. Dr. Scrivener, who denies such a Syrian recension as an ignis fatuus, barely alludes to Lucian in his Introduction to the Criticism of the N. Test., 3rd ed., Cambr., 1883, pp. 515, 517.
- ↑ Duchesne, Louis; Jenkins, Claude (1912). Early History of the Christian Church. Т. 1. New York: Longmans, Green & Co. с. 362.
- ↑ De Viris Illustribus III. I, xxvii; Praef. ad Paralip. [Архівовано 18 серпня 2021 у Wayback Machine.]; Epistle, 106.
- ↑ Jerome, Letter to Pope Damasus: Beginning of the Preface to the Gospels. www.tertullian.org. Архів оригіналу за 23 лютого 2021. Процитовано 22 серпня 2019.
- ↑ On his labors in regard to the Sept., see Simeon Metaphrastes and Suidas, quoted in Routh IV. 3 sq.; Field's ed. of the Hexapla of Origen; Nestle in the "Zeitschr. d. D. Morgenl. Gesellsch., " 1878, 465—508; and the prospectus to the proposed ed. of the Sept. by P. de Lagarde.
- ↑ THE 'DECRETUM GELASIANUM DE LIBRIS RECIPIENDIS ET NON RECIPIENDIS'. Архів оригіналу за 5 квітня 2022. Процитовано 9 червня 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лукіан Антіохійський |
- Theologische Realenzyklopädie на «Google Books».
- Philip Schaff and Henry Wace, Nicene and Post-Nicene Fathers vol. III, ch LXXVII [Архівовано 9 червня 2022 у Wayback Machine.]
- Schaff, Philip, History of the Christian Church, Volume II: «Ante-Nicene Christianity. A.D. 100—325» [Архівовано 9 червня 2022 у Wayback Machine.] Contains bibliography.
- Attwater, Donald and Catherine Rachel John. The Penguin Dictionary of Saints. 3rd edition. New York: Penguin Books, 1993. ISBN 0-14-051312-4
Подальше читання[ред. | ред. код]
- Gustave Bardy. Recherches sur saint Lucien d'Antioche et son école (Paris: Beauchesne, 1936).
|
