Лур'є Лев Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лур'є.
Лур'є Лев Якович
Народився 19 квітня 1950(1950-04-19)[1] (74 роки)
Ленінград, РРФСР, СРСР
Країна  СРСР
 Росія[2]
Діяльність письменник, краєзнавець, історик, журналіст, редактор
Галузь історія[3], регіональна історія[3] і журналістика[3]
Alma mater Економічний факультет Санкт-Петербурзького державного університетуd і Фізико-математичний ліцей №30d
Науковий ступінь кандидат історичних наук
Вчене звання професор[d]
Вчителі Фізико-математичний ліцей №30d
Знання мов російська
Заклад St Petersburg Classical Gymnasium # 610d
Батько Yakov Luryed
Мати Irina Ganelinad

Лев Якович Лур'є (рос. Лев Я́ковлевич Лурье́; нар. 19 квітня 1950, Ленінград) — російський історик, петербурзький краєзнавець, письменник, журналіст. Кандидат історичних наук. Засновник Санкт-Петербурзької класичної гімназії, де викладає історію. Чотири рази перемагав у конкурсі петербурзьких журналістів «Золоте перо», лауреат «Анциферовської премії».

Біографія[ред. | ред. код]

Син історика Якова Соломоновича Лур'є і засновника першої кардіологічної реанімації в СРСР, професора Ірини Юхимівни Ганеліної (1921—2010)[4], онук філолога Соломона Яковича Лур'є. Як сам розповів в одній з телепередач, правнук петербурзького купця I гільдії, якому належала мережа кінотеатрів у дореволюційному Санкт-Петербурзі, зокрема-кінотеатр «Саламандра», в радянські роки перейменований в «Іскру». Бабуся Льва Лур'є — Лідія Соломонівна була "лишенкою "(тобто більшовики позбавили її громадянських прав).

У 1967 році закінчив фізико-математичну школу № 30.

У 1973 році закінчив економічний факультет Ленінградського державного університету (виключений на рік із денного відділення за чернетку політичної листівки, працював фрезерувальником на заводі). Працювати екскурсовод і науковим співробітником у Музеї історії міста. Куратор виставок «Петербург часу Ломоносова» та «Стара Петербурзька сторона».

У 1987 році в ЛДУ захистив дисертацію на ступінь кандидата історичних наук за темою «Фактори лідерства в російській визвольному русі».

У 1989 році з групою друзів заснував Санкт-Петербурзьку класичну гімназію (школу № 610). Був її завучем, працює в ній учителем історії.

У 1991—1993 роках — професор російської історії в американських коледжах.

Із 1995 року — журналіст (статті були надруковані в журналах і газетах: «Сеанс», «Пчела», «Pulse», «Карьера-Капитал», «Коммерсантъ», «Календарь», «Огонёк», «Деловой Петербург»), автор низки статей з історії.

З 2000-ведучий програми на радіо «Відлуння Петербурга», з 2014 року-автор історичних передач на радіо"Нева"[5]. У 2001-лауреат конкурсу «Золоте перо» за кращу роботу на радіо і телебаченні.

Із 2002 року Лев Лур'є — засновник і редактор журналу «Квартальный надзиратель»[6] (Видавничий дім «Собака.ru»).

У 2005 році нагороджений Анциферовською премією[7] за роботи з історії Петербурга.

У 2009 — володар гран-прі «Журналіст року» конкурсу[8] «Золоте перо».

Із 2004 (за іншими даними — з 2006) по 2009 рік директор дирекції документального мовлення «П'ятого каналу» — автор і ведучий телепроектів (включаючи передачу «До дошки»[9][10]).

З 2011 року — засновник «Будинку культури Лева Лур'є»[11].

Сім'я[ред. | ред. код]

Одружений, має двох дітей: сина Даніеля і дочку Софію[12].

Творчість[ред. | ред. код]

Публікація[ред. | ред. код]

  • Лурье Л. Панорама левого Петербурга // Пчела. 1996. № 7. Ноябрь.
  • Лурье Л. Этнография левых // Пчела. 1996. № 7. Ноябрь.
  • Лурье Л. Как Невский проспект победил Площадь Пролетарской Диктатуры // Звезда. 1998. № 8. С.210—213.
  • Лурье Л. Запесоцкий как воплощение русской интеллигенции // Санкт-Петербургские ведомости. 2007. 15 ноября.

Книга[ред. | ред. код]

  • Грибанов В. И., Лурье Л. Я. Аптекарский остров. Л.: Лениздат, 1988. — 174 с., илл. (Серия: «Туристу о Ленинграде») — ISBN 5-289-00119-0
  • Лурье Л. Я. Язвы Петербурга: Сборник газетного фольклора конца XIX-начала XX вв. / Сост. Л. Я. Лурье. Л., 1990.
  • Кобак А., Лурье Л. Дом Мурузи. Биография одного дома. Л.: Тов-ство «Свеча», 1990. — 32 с. (Серия «Петербург весь на ладони»)
  • Губин Д., Лурье Л., Порошин И. Реальный Петербург. СПб.: Лимбус-Пресс, 1999. — 288 с. — ISBN 5-8370-0226-X
  • Лурье Л., Набокова О., Тарнавская Ю. Петербург. Путеводитель. М.: Афиша, 2006. — 352 с. (Серия «Путеводители „Афиши“») — ISBN 5-91151-009-X
  • Лурье Л., Маляровая И. 1956 год. Середина века. СПб.: Нева, 2007. — 704 с. — ISBN 978-5-7654-4961-5
  • Ковалова А., Лурье Л. Довлатов. СПб.: Амфора, 2009. — 441 с. (Серия «Главные герои») — ISBN 978-5-367-00943-9
  • Лурье Л. 22 смерти, 63 версии. СПб.: БХВ-Петербург, 2011. — 288 с. (Серия «Окно в историю») — ISBN 978-5-9775-0549-9
  • Лурье Л. Питерщики. Русский капитализм. Первая попытка. СПб.: БХВ-Петербург, 2011. — 288 с. Серия «Окно в историю») — ISBN 978-5-9775-0662-5
  • Лурье Л., Маляров Л. Ленинградский фронт. СПб.: БХВ-Петербург, 2012. — 272 с. Серия «Окно в историю») — ISBN 978-5-9775-0749-3
  • Лурье Л.  Хищницы. СПб.:  BHV, 2012 г. — 272 с. Серия «Окно в историю») — ISBN 978-5-9775-0750-9
  • Лурье Л. Без Москвы. СПб.:  BHV, 2014 г — 416 с. Серия «Окно в историю») — ISBN 978-5-9775-0752-3

Робота на телебаченні[ред. | ред. код]

  • «Історія однієї події», 57-серійний серіал (сценарист)
  • «У порівнянні з 1913 роком» (ведучий)
  • «Булат і злато» (ведучий)
  • «Парадокси історії» (телеканал «Культура», ведучий)
  • «Лабіринти історії» (ведучий)
  • «Злочин у стилі Модерн»(сценарист, ведучий)
  • «Культурний шар» (автор проєкту, сценарист, ведучий)
  • «Жива історія» (автор проєкту, сценарист, ведучий)
  • «Гра розуму» (автор, ведучий)
  • «Після Смерті» (автор проєкту, один із ведучих)
  • Брав участь у записі уроків історії для 10, 11 класів для телеканалу Школяр ТВ
  • «Ленінградські історії» (автор проєкту, ведучий)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Литераторы Санкт-Петербурга. ХХ век / под ред. О. В. Богданова
  2. ↑ LIBRIS — 2012.
  3. ↑ а б в Czech National Authority Database
  4. ↑ Женщина, насмерть сбитая снегоуборщиком, — известный кардиолог и мать историка Льва Лурье [Архівовано 30 грудня 2021 у Wayback Machine.] // «Фонтанка», 15 декабря 2010
  5. ↑ Аудио-архив передачи «Карта города со Львом Лурье». Архів оригіналу за 13 квітня 2015. Процитовано 6 квітня 2015.
  6. ↑ Сайт «Квартального надзирателя». Архів оригіналу за 30 грудня 2021. Процитовано 30 грудня 2021.
  7. ↑ Список лауреатов Анциферовской премии за 2005 год. Архів оригіналу за 30 грудня 2021. Процитовано 30 грудня 2021.
  8. ↑ обладатель гран-при «Журналист года» конкурса «Золотое перо-2009» [Архівовано 8 вересня 2018 у Wayback Machine.]
  9. ↑ Лениздат.ру: Светлана Крючкова ведущая телеигры «К доске!»[недоступне посилання]
  10. ↑ gazeta.spb.ru: Лев Лурье уходит с Пятого канала. Архів оригіналу за 30 січня 2019. Процитовано 30 грудня 2021.
  11. ↑ Дом Культуры Льва Лурье. Архів оригіналу за 10 червня 2022. Процитовано 21 липня 2018.
  12. ↑ Пицца, музыка, мафия, бары — повседневная Италия в лекциях Софьи Лурье. Архів оригіналу за 30 грудня 2021. Процитовано 30 грудня 2021.

Посилання[ред. | ред. код]

Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лур%27є_Лев_Якович&oldid=39546120