Луї-Крістоф Залєскі-Заменгоф
| Луї-Крістоф Залєскі-Заменгоф | |
|---|---|
| фр. Louis-Christophe Zaleski-Zamenhof | |
 | |
| Ім'я при народженні | пол. Ludwik Zamenhof |
| Народився |
23 січня 1925[2] Варшава, Польська Республіка[3][2] |
| Помер |
9 жовтня 2019[1][2] (94 роки) Антоні[2] |
| Країна |
 Республіка Польща Франція |
| Місце проживання | Франція |
| Діяльність | інженер, есперантист |
| Alma mater | Варшавська політехніка |
| Знання мов | есперанто, французька і польська[4] |
| Заклад | Варшавська політехніка |
| Рід | Zamenhof familyd |
| Батько | Адам Заменгоф |
| Мати | Wanda Zamenhofd |
| У шлюбі з | Juliette Sekreckad[5] |
| Діти | Hanna Zaruski-Zamenhofd і Margaret Zaleski-Zamenhofd |
| Нагороди | |
Луї-Крістоф Залєскі-Заменгоф (фр. Louis-Christophe Zaleski-Zamenhof; 23 січня 1925, Варшава — 9 жовтня 2019, Париж) — французький інженер-будівельник та есперантист, син польського лікаря-офтальмолога та есперантиста Адама Заменгофа, онук творця есперанто Л. Л. Заменгофа.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився в 1925 році у Варшаві в сім'ї Адама Заменгофа, сина Людвіка Заменгофа.
Голокост[ред. | ред. код]
Під час нацистської окупації Польщі, після арешту батька, Луї-Крістоф з матір'ю були також заарештовані і перебували в ув'язненні у Варшавському гетто, де дивом їм вдалося уникнути депортації в нацистський табір смерті в Треблінці (саме у даному концтаборі загинули дві тітки Луї-Крістофа — Софія Заменгоф і Лідія Заменгоф, а також двоюрідна бабуся — Іда Заменгоф). Після гетто Луї-Крістоф переховувався в Польщі під ім'ям Кшиштофа Залєскі, яке він згодом залишив на згадку про випробування, які пережив.
Післявоєнні роки[ред. | ред. код]
Після завершення Другої світової війни він (разом з матір'ю — Вандою Залєскі-Заменгоф) переїхав до Франції, де отримав освіту інженера і докторський ступінь у галузі цивільного будівництва та морської інженерії. З 1960-тих постійно проживав у Франції. Брав участь в реалізації низки будівельних проєктів, включаючи спорудження глибоководних нафтових платформ, спортивних комплексів, а також Меморіалу Шарля де Голля, розташованому в Коломбе-ле-Дез-Егліз. Викладав цивільну та морську інженерію у низці французьких навчальних закладів.
Написав передмову до книги L'homme qui a défié Babel («Людина, яка кинула виклик Вавилону», 2003), біографії свого діда, Л. Л. Заменгофа, написаної французькою мовою Р. Сантассі і А. Массоном[6].
Есперанто-діяльність[ред. | ред. код]
Прихильник есперанто-руху, регулярно направляв звернення Всесвітніх конгресів есперантистів від імені родини Заменгоф. Почесний член Всесвітньої асоціації есперанто.
Автобіографія[ред. | ред. код]
Луї-Крістоф не мав наміру писати автобіографію, але серію інтерв'ю, які у нього впродовж десяти років брав польський журналіст Добржинський, у 2003 році опублікував у вигляді книги «La Zamenhof-strato» («Вулиця Заменгофа»)[7]. У ній він детально описав своє життя під час нацистської окупації Польщі, перебування у Варшавському гетто і польському русі Опору. Книга також висвітлює погляди Луї-Крістофа на історію, проблеми і перспективи розвитку мови есперанто зокрема та есперанто-руху загалом. «La Zamenhof-strato» на даний час опублікована польською, есперанто, литовською, чеською, японською, португальською, словацькою, французькою та корейською мовами[8].
Публікації[ред. | ред. код]
- JP Bonin, G. Deleuil and LC Zaleski-Zamenhof. «Foundation analysis of marine gravity structures submitted to cyclic loading» Offshore Technology Conference, Houston, Texas (1976). pp. 571—579
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б http://sezonoj.ru/2019/10/nekrologo-40/
- ↑ а б в г д Fichier des personnes décédées
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #1029751293 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ http://www.autodidactproject.org/esperanto2010/zamenhof-hanna.html
- ↑ (fr) René Centassi and Henri Masson, L'homme qui a défié Babel. 2003: L'Harmattan, 339 pp. ISBN 2-7475-1808-6
- ↑ Roman Dobrzyński. La Zamenhof-strato. Kaunas, 2003. 287 paĝoj.
- ↑ (eo) Dirk Bindmann, Рецензия на La Zamenhof-strato [Архівовано 22 лютого 2020 у Wayback Machine.], La Ondo de Esperanto, No. 3, 2004 (113).
Посилання[ред. | ред. код]
- Передмова до книги La Homo kiu defiis Babelon («Людина, яка кинула виклик Вавилону»).
- Mesaĝo (Послання) — послання 86-му Всесвітньому конгресу есперантистів в Загребі, 2001.
- Gratulo (Привітання) — послання 87-му Всесвітньому конгресу есперантистів у Форталезі, 2002.
- Parolado (Промова) — послання 88-му Всесвітньому конгресу есперантистів у Гетеборзі, 2003.
- Виступ 2005 року в Булоні [Архівовано 23 червня 2022 у Wayback Machine.]
| ||||||||||||||||||||||||||||
|
