Любимов Іван Степанович

Іван Степанович Любимов
Народження	25 березня 1909(1909-03-25) Київ
Смерть	26 грудня 2000(2000-12-26) (91 рік) Москва
Поховання	Кунцевський цвинтар
Країна	Російська імперія  УНР  СРСР  Росія
Приналежність	Радянська армія
Рід військ	винищувальна авіація
Освіта	Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Роки служби	1932—1973
Партія	КПРС
Звання	Генерал-майор авіації
Командування	11-й гв. вап ВПС ЧФ 4-а вад ВПС ЧФ
Війни / битви	Німецько-радянська війна
Нагороди	Медаль «За бойові заслуги» Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «За оборону Севастополя» Медаль «За оборону Кавказу» Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» Медаль «40 років Збройних Сил СРСР» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «70 років Збройних Сил СРСР» Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР) Медаль Жукова Нагорода Великої Британії: Орден Британської імперії (військовий)
Любимов Іван Степанович у Вікісховищі

Іва́н Степа́нович Люби́мов (нар. 1909 — пом. 2000) — радянський військовий льотчик-винищувач часів Другої світової війни, командир 11-го гвардійського винищувального авіаційного полку ВПС Чорноморського флоту, гвардії підполковник. Герой Радянського Союзу (1944).

Життєпис

Народився 25 березня 1909 року в місті Києві в родині робітника. Росіянин. Здобув середню освіту. У 1932 році закінчив два курси Харківського технікуму зв'язку.

До лав РСЧА призваний у 1932 році. У 1933 році закінчив 9-ту військову школу льотчиків і летнабів (м. Харків). Проходив військову службу в 32-му винищувальному авіаційному полку ВПС Чорноморського флоту: з серпня 1933 року — пілот, з листопада 1934 року — молодший льотчик, з квітня 1938 року — командир ланки, з листопада 1939 року — начальник штабу ескадрильї. Член ВКП(б) з 1939 року. У червня-серпні 1940 року виконував обов'язки начальника штабу ескадрильї у 8-му авіаційному полку, а потім повернувся у 32-й вап на посаду командира ескадрильї.

Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. У повітряному бою 9 жовтня 1941 року над Сивашем отримав важке поранення, внаслідок якого втратив ноги. Після тривалого лікування і реабілітації у липня 1942 року домігся повернення у стрій. У жовтні 1942 року призначений командиром 32-го вап. Під його керівництвом полк у травні 1943 року був перетворений у 11-й гвардійський вап. З жовтня 1943 року гвардії полковник І. С. Любимов — командир 4-ї винищувальної авіаційної дивізії ВПС ЧФ. Здійснив 174 бойових вильоти, провів близько 60 повітряних боїв, у яких особисто збив 9 літаків супротивника. З жовтня 1944 по травень 1945 року навчався на Вищих авіаційних академічних курсах при Військово-Морській академії імені К. Є. Ворошилова. Після закінчення курсів повернувся на посаду командира 4-ї вад і перебував на ній до грудня 1948 року.

У 1950 році закінчив Вищу військову академію імені К. Є. Ворошилова. З січня 1951 року — голова кваліфікаційної комісії авіації ВПС СРСР. З липня того ж року — начальник протиповітряної оборони — командувач Приморським районом ППО Чорноморського флоту. З січня 1953 року — начальник протиповітряної оборони флоту — заступник начальника ВПС Чорноморського флоту. З січня 1955 року — старший викладач, згодом — доцент, професор кафедри ВПС флоту у Вищій військовій академії імені К. Є. Ворошилова. Кандидат військових наук.

З лютого 1973 року генерал-майор авіації І. С. Любимов — у відставці. Мешкав у Москві, де помер 26 грудня 2000 року. Похований на Кунцевському кладовищі.

Нагороди

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 січня 1944 року, гвардії підполковнику Любимову Івану Степановичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 2893).

Нагороджений двома орденами Леніна (29.01.1942, 22.01.1944), трьома орденами Червоного Прапора (29.11.1942, …), орденами Ушакова 2-го ступеня (27.09.1944), Вітчизняної війни 1-го ступеня (11.03.1985), Червоної Зірки, медалями і орденом Британської імперії 4-го ступеня (1944).

Посилання

• Любимов Іван Степанович (рос.)