Лютворт Генріх Адамович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лютворт Генріх Адамович
Г.А. Лютворт
Народився 25 січня 1925(1925-01-25)
Українська РСР с. Ізабелівка, УРСР Вінницька область
Помер 12 липня 1972(1972-07-12) (47 років)
м. Вінниця, Вінницька область
Громадянство СРСР СРСР
Національність українець
Діяльність державне управління
Відомий завдяки міський голова, чиновник, історик-краєзнавець
Alma mater ВДПУ
Партія КПРС

Ге́нріх Ада́мович Лю́творт (25 січня 1925(19250125) — 12 липня 1972) — міський голова Вінниці (1963—1964), український радянський чиновник, історик-краєзнавець.

Біографія та здобутки[ред. | ред. код]

Народився 25 січня 1925 року в с. Ізабелівка Вінницького району Вінницької області. В особистих документах, зокрема у листі по обліку кадрів національність зазначена — «українець». У 1934 році разом з родиною переїхав до Вінниці, де продовжив середню освіту у міській школі № 2, згодом у школі № 20. У 1940 році за родинними обставинами разом з матір'ю переїжджає до Кишинева, а з початком Німецько-радянської війни евакуюється до Бугуруслана, тоді Чкаловської області, де закінчує середню школу та вступає на історичний факультет місцевого педінституту. З поверненням до Вінниці продовжує навчання з третього курсу Вінницького педагогічного інституту, який закінчує за спеціальністю — викладач історії.

Трудову діяльність почав у Вінницькому педагогічному інституті — викладачем кафедри історії, одночасно керував парткомом інституту. Був обраний секретарем Вінницького міського комітету КП України[1].

За часів головування Вінницькою радою депутатів трудящих від з 28 лютого 1963 року до 10 грудня 1964 року приділяв увагу питанням благоустрою міста, культурного та побутового обслуговування населення, охороні громадського порядку. Менш ніж за два роки перебування на посаді у місті за його ініціативи створюється площа, пізніше названа іменем Ю. Гагаріна, на якій споруджується Центральний універмаг, готель та житлові будинки. Розпочато будівництво житлового масиву на вул. Свердлова, проєктування і будівництво житлового масиву, якому Г. А. Лютворт, як історик, запропонував дати назву «Вишенька» — по назві річки та села Вишня (маєток М. І. Пирогова), що знаходились поруч.

Прокладаються нові трамвайні лінії, газифіковано понад 15 тис. квартир, організована забудова земельних ділянок для сотень офіцерів, звільнених масово у запас в 60-х роках, відкрито новий Палац піонерів та школярів на Хмельницькому шосе. За його ініціативи у Вінниці був закладений у 1963 році Ботанічний сад, засновано Вінницький ендокринологічний диспансер.

Організовано будівництво першої у місті тролейбусної лінії від будівельного технікуму до нового Вінницького радіолампового заводу на східній околиці міста. За цю ініціативу без узгодження з центральними плановими органами, отримав догану від партійного керівництва і згодом залишив посаду міського голови.

В подальшому, вже на посаді завідувача відділом науки і навчальних закладів ОК КП України у Києві, провадив роботу з розвитку мережі навчальних та медичних закладів. Пролобіював створення першого на Поділлі технічного вишу — Вінницького політехнічного інституту.

Помер 12 липня 1972 року у віці 47 років в Києві[2].

Наукова і творча діяльність[ред. | ред. код]

Працюючи у Вінницькому педагогічному інституті, не відмітився науковими працями, проте, знаходячись на управлінській роботі, брав активну участь в написанні енциклопедичного тому «Історії міст і сіл Української РСР. Вінницька область».

Автор і упорядник науково-популярних та туристично-краєзнавчих видань:

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела і література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]