Лятушевич Захарій Осійович
| Лятушевич Захарій Осійович | |
|---|---|
| Народився | 1776 |
| Помер |
1829 Іжевськ, Сарапульський повіт, Вятська губернія, Російська імперія |
| Країна |
 Російська імперія |
| Нагороди |
 |
Захарій Осійович Лятушевич (1776 — 13 травня 1829, селище Іжевського заводу) — російський священник, протоієрей церкви Іллі Пророка в Іжевську, письменник, педагог і меценат[1][2].
Біографія[ред. | ред. код]
Народився в 1776 році в сім'ї священника Нолинського повіту Вятської провінції. У 1800 році закінчив Вятську семінарію, у якій пізніше викладав поезію, риторику, філософію, малювання, історію та фізику. У 1808 році З. О. Лятушевич був переведений до Іжевська, де завідував чотирма заводськими школами, у яких безоплатно викладав ті ж дисципліни, а також займався винахідництвом для заводських потреб[3].
Із 1 січня 1808 року став настоятелем церкви Іллі Пророка (втрачена в 1936 році[4]), з 1812 року — благочинним[1].
З. О. Лятушевич був ініціатором зведення собору Олександра Невського в Іжевську та його першим настоятелем[5]. Також був засновником і директором Іжевського Біблійного товариства, яке займалося вивченням Біблії та координацією благодійної діяльності[6]. Лятушевич особисто зробив великий внесок у благодійність, віддавши заводу власний будинок, сад і значні кошти[1][7].
У 1807—1810 роках З. О. Лятушевич публікував у Москві і Вятці поетичні та прозові твори духовного і філософського змісту латинською, російською та французькою мовами[8]. У 1810 році заклав навколо будинку великий сад з аптекарським городом, який став першим садом в Удмуртії[9][10].
У 1812 році Лятушевич винайшов пересувний водомет, який використовувався протягом декількох років для гасіння пожеж на заводі[7].
2 листопада 1814 року З. О. Лятушевич освятив новозбудований Свято-Троїцький собор в Іжевську[11].
У 1824 році Олександр I під час свого візиту в Іжевськ нагородив З. О. Лятушевича орденом Святої Анни за будівництво собору Олександра Невського й за освітню діяльність[8].
Сім'я[ред. | ред. код]
Відомо, що у З. О. Лятушевича було п'ятеро синів, один із яких — Іполит — також мав духовний сан і служив у храмах Іжевська[8].
Пам'ять[ред. | ред. код]
- Казенний двм № 30 (будинок З. О. Лятушевича) в Іжевську — пам'ятка архітектури федерального значення[12][13].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Шумилов, 2001, с. 289.
- ↑ Загребин, 2012, с. 283.
- ↑ Шумилов, 2001, с. 208, 289.
- ↑ Шумилов, 2001, с. 391.
- ↑ 200 лет со дня основания кафедрального храма [Архівовано 16 лютого 2020 у Wayback Machine.] на сайте Удмуртской и Ижевской епархии
- ↑ Туганаев, 2008, с. 208.
- ↑ а б Шумилов, 1998, с. 53.
- ↑ а б в Шумилов, 2001, с. 290.
- ↑ Шумилов, 2001, с. 208.
- ↑ Туганаев, 2008, с. 587.
- ↑ Туганаев, 2008, с. 604.
- ↑ Указ Президента РФ от 20.02.1995 года № 170. Архів оригіналу за 9 липня 2020. Процитовано 30 травня 2020.
- ↑ Елена Кардопольцева (9 грудня 2015). Какое будущее ждет старейшее здание Ижевска — дом Лятушевича?. Сетевое издание IZHLIFE (рос.). ООО «Радио - Инвест». Архів оригіналу за 5 січня 2020. Процитовано 19 травня 2020.
Література[ред. | ред. код]
- Удмуртская Республика. Культура и искусство: Энциклопедия / гл. ред. А. Е. Загребин. — Ижевск: Удмуртский институт истории, языка и литературы УрО РАН, 2012. — 540 с. — 300 экз. — ISBN 978-5-901304-62-4.
- Шумилов Е. Ф. Город на Иже, 1760—2000: Историческая хроника с прологом и эпилогом в двух томах, повествующая о славных традициях и драматической истории столицы Удмуртии. — 2-е изд., дополненное и переработанное. — Ижевск: Свиток, 1998. — 400 с. — 10 000 экз. — ISBN 5-89296-006-4.
- Шумилов Е. Ф. Христианство в Удмуртии. Цивилизационные процессы и христианское искусство. XVI — начало XX века / науч. ред. Я. Н. Щапов. — Ижевск: Издательский дом «Удмуртский университет», 2001. — 434 с. — 1000 экз. — ISBN 5-7029-0306-4.
- Удмуртская республика: Энциклопедия / гл. ред. В. В. Туганаев. — 2-е изд., испр. и доп. — Ижевск: Удмуртия, 2008. — 767 с. — 2200 экз. — ISBN 978-5-7659-0486-2.