Лікоза
|
Координати 40°15′ пн. ш. 14°55′ сх. д. / 40.250° пн. ш. 14.917° сх. д.Координати: 40°15′ пн. ш. 14°55′ сх. д. / 40.250° пн. ш. 14.917° сх. д.
|
Лікоза (італ. Licosa) — фракція (італ. frazione)[1] комуни Кастеллабате у провінції Салерно в регіоні Кампанія в південній Італії. Станом на 2009 рік її населення становило 82 особи. Розташована на однойменному мисі Пунта Лікоза (італ. Promontorio di Punta Licosa), навпроти острівця Лікоза (італ. Isola di Licosa)
Історія[ред. | ред. код]
Топонім походить від грецького слова Левкосія (грец. Λευκωσία), що означає «білий». Легенда говорить, що Левкосія була однією з трьох міфологічних сирен, яких зустрів Одіссей під час своїх пригод[2]. Таким чином, топонім пов’язаний з Лефкосією (грец. Lefkosía, тур. Lefkoşa), столицею Кіпру.
Територія півострова була заселена з часів верхнього палеоліту, її населяли енотри, лукани, греки та римляни, про що свідчать руїни давньогрецького міста Левкосія, або Левкотея. У 846 році навпроти мису відбулася морська битва при Лікозі між сарацинами та об'єднаним флотом Неаполя, Амальфі і Гаети[3].
Середньовічний феод Лікоза, заснований абатом Констабілісом у 1123 році, був частиною баронства Кастелло-дель-Абате і ним керували абати Кавського абатства Святої Трійці.
Географія[ред. | ред. код]
Лікоза розташована в північній частині Чіленто, на узбережжі Тірренського моря, в сільській місцевості та лісі, увінчаному горою Лікоза (італ. Monte Licosa, 326 м). Поселення складається з 3 частин під назвами Лікоза I, Лікоза II та Лікоза III, усі вони розташовані на західному кінці мису Пунта Лікоза[4]. На мисі є невелика гавань, навпроти якої розташований острівець Лікоза[5], з встановленим на ньому маяком.
Поселення розташоване між Сан-Марко (3 км на північ) і Ольястро-Марина (4 км на південь), на відстані 6 км від Санта-Марія, 7 км від Кастеллабате, 8 км від Касе-дель-Конте, 19 км від Агрополі і 73 км від Салерно.
Природне середовище[ред. | ред. код]
Територія Лікози належить до національного парку Чіленто, а його берегова лінія, що характеризується флішовими скелями, є частиною морської заповідної території Санта-Марія-ді-Кастеллабате. Територія мису поза поселеннями вкрита чагарниковими заростями (італ. macchia) та лісом.
Галерея[ред. | ред. код]
-
Палац Граніто, неподалік острова -
Вид на гору Лікоза, стежка до прибережної вежі Семафоро -
Флішові скелі біля узбережжя -
Острів Лікоза на фоні заходу сонця -
Пляж Лікози
.jpg)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Frazione (diritto). Enciclopedia Treccani (італ.). Архів оригіналу за 28 січня 2019. Процитовано 25 липня 2017.
- ↑ Гомер. Одіссея. ae-lib.org.ua. Процитовано 10 серпня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Lankila, Tommi P. (1 січня 2013). The Saracen Raid of Rome in 846 – An example of maritime ghazw. (pp. 93–120). Traveling Through Time: Essays in Honor of Kaj Öhrnberg in Studia Orientalia 114 of Societas Orientalis Fennica. S. Akar, J. Hämeen-Anttila, and I. Nokso-Koivisto (eds.). Процитовано 10 серпня 2022.
- ↑ 1314897084 Licosa on OpenStreetMap
- ↑ 122364454 Isola Licosa on OpenStreetMap
Список літератури[ред. | ред. код]
- Antonio Infante, Licosa. Mitica porta di mare del Cilento antico, La Colomba, 1989, ISBN 88-89047-01-1.
- Roberto Pellecchia, Spiagge, cale e borghi della Costa del Cilento, Officine Zephiro, 2010, ISBN 88-903571-7-7
- Marco Reginelli, Sotto la pelle di Leucosia, Napoli, Rogiosi Editore, 2018, ISBN 978-88-6950-252-1.
|
