Макрина Молодша

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Макрина Молодша
Преподобна Макрина, фреска у Софійському соборі в Києві, ХІ ст.
Преподобна
Свята
Макрина Молодша
Народилася 324, Кесарія Каппадокійська
Кайсері, Туреччина
Померла 380, Аннезіс, сучасне місто Амасья, Туреччина
Амасья, Туреччина
У лику святий
День пам'яті
Патрон монахинь-василіянок
Атрибути чорний монаший одяг, руки складені до молитви або піднесені догори, інколи з хрестом у одній руці, а з сувоєм в іншій
Медіафайли на Вікісховищі

Макрина Молодша (324(0324), Кесарія Каппадокійська ― 380, Аннезіс, сучасне місто Амасья, Туреччина) — християнська свята, преподобна, сестра Василія Великого, Григорія Ніського і Петра Севастійського; шанується у всіх християнських церквах.

Життя святої[ред. | ред. код]

Походила із заможної християнської родини. Була найстаршою з десяти дітей Василія Старшого, відомого адвоката і вчителя риторики, та Емелії. На хрещенні отримала ім'я на честь святої мучениці Теклі, проте батьки називали її як і бабусю — Макрина. Її бабусею була свята Макрина Старша (щоб розрізняти бабусю і внучку, в агіографії заведено називати їх Макрина Старша і Макрина Молодша). Макрина Старша мала значний вплив на виховання усіх своїх онуків, зокрема Макрини.

Макрина Молодша отримала ґрунтовне класичне виховання. У 12-річному віці була призначена батьком до шлюбу, однак після несподіваної смерті нареченого постановила провадити аскетичне життя в дівстві. Коли помер батько, допомагала матері в керівництві домом та вихованні молодших дітей: Григорія Ніського, Петра Севастійського і Василія Великого, мала значний вплив на їх релігійність.

Близько 357 року разом з матір'ю відійшла від світського життя і розпочала разом з нею та служницями провадити спільне життя в родинних посілостях в Аннезіс над річкою Іріс. Макрина стала настоятелькою однієї з перших в Малій Азії жіночих чернечих спільнот, яких пізніше почали називати василіянками. Ревна пропагандистка аскетичної побожності і киновійної форми життя. Надзвичайний вплив Макрина мала на свого молодшого брата Василія, який за її прикладом залишив світську кар'єру і почав жити монашим життям, а в 370 році став єпископом Кесарії Каппадокійської.

На другому боці ріки Іріс Василій заснував чоловічий монастир, у якому проживав також Петро Севастійський ― пізніший настоятель монастиря. Ця модель монашого життя, коли поруч знаходилися монастирі жіночий і чоловічий, пізніше в Церкві була прийнята як подвійний монастир.

Монастир Макрини, окрім її братів, відвідували також Євстахій Севастійський і Григорій з Назіянзу.

Макрина померла 380 року і була похоронена в церкві, збудованій на честь 40 Севастійських мучеників, у якій були поховані також її батьки.

Джерела до життєпису святої[ред. | ред. код]

Основними джерела до життєпису святої Макрини є твори її брата Григорія Ніського, який присвятив їй працю «Діалог про душу і воскресіння» (PG 46, 11—160). В цьому творі він виклав власне есхатологічне вчення, представляючи Макрину як «вчителя», який на смертному ложі пояснює науку про безсмертя душі, воскресіння і відновлення всіх речей (апокатастазу).

Також на просьбу монаха Олімпія Григорій написав «Життя святої Макрини-дівиці» (PG 46, 959—1000, CPG 3166), у якому Макрину ставить як взірець для богопосвячених дівиць.

Григорій згадує про Макрину у своєму 19-му листі.

Культ[ред. | ред. код]

У візантійських синаксарях та грузинських і сирійських календарях день літургійного спогадування святої Макрини ― 19 липня (1 серпня ― за юліанським календарем). Лютеранська церква згадує святу Макрину 14 червня.[1][2]

Іконографія[ред. | ред. код]

В іконографії свята Макрина зображена переважно в темному одязі черниці, з руками, складеними навхрест на грудях, інколи піднесеними догори, інколи з хрестом у одній руці і з «сувоєм» в іншій.

Покровителька[ред. | ред. код]

Свята Макрина є покровителькою монашого Чину Сестер Святого Василія Великого (УГКЦ).

Внесена до Поверху спадщини Джуді Чикаго.

Див. також[ред. | ред. код]

  • Мокрина — свята в українській міфології

Примітки[ред. | ред. код]

  1. The Calendar. The Church of England (англ.). Процитовано 27 березня 2021.
  2. Lesser Feasts and Fasts 2018 (англ.). Church Publishing, Inc. 17 грудня 2019. ISBN 978-1-64065-235-4.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]