Манишин Євген Петрович
Манишин Євген Петрович | ||||
---|---|---|---|---|
Народження |
31 березня 1946[1] Львів, Українська РСР, СРСР | |||
Смерть | 2 листопада 2006[1] (60 років) | |||
Львів, Україна | ||||
Поховання | Личаківський цвинтар | |||
Навчання | Львівська національна академія мистецтв | |||
Діяльність | художник | |||
Член | Національна спілка художників України | |||
Нагороди | ||||
|
Євге́н Петро́вич Мани́шин (13 березня 1946, Львів — 2 листопада 2006, Львів) — видатний український живописець, заслужений художник України (2002), член Спілки художників України (1989), член Клубу Українських Митців[2].
Євген Манишин народився 13 березня 1946 року у Львові. Навчався у Львівській дитячій художній школі (1956—1960), згодом у Львівському училищі прикладного мистецтва (тепер Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша) (1961—1966) та Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва (тепер Львівська національна академія мистецтв) (1966—1972)[3]. Там наставниками Євгена Манишина були Роман Турин, Омелян Ліщинський, Зіновія Масляк, Тарас Драган, Дмитро Крвавич, Володимир Овсійчук, Емануїл Мисько.
З 1969 по 1985 рік працював художником-оформлювачем у Львівському художньо-виробничому комбінаті. У 1970 році вперше виставив свої роботи. У 1989 р. митець став членом Спілки художників України.
За свою жанрово-тематичну та формальну-виконавську основу Євген Манишин обрав станкове олійне малярство. Серед робіт митця чимало натюрмортів («Натюрморт з іконою», 1994, «Ромашки», 1994, «Натюрморт з яблуками», 1995). Найбільший пласт творчості художника становить пейзаж. Автор так пояснював, чому саме цей жанр обрав профільним: «Я завжди писав те, що є життям, те, що мене в ньому хвилює, — це українська родюча, квітуча і щедра земля. Саме на такій землі можуть народжуватися світлі люди»[4].
На картинах Євгена Манишина часто зображені прогулянки Львовом, подорожі із сім'єю на Волинь чи в Карпати. У творчій спадщині живописця є цілий цикл картин із життя Тараса Шевченка. Євген Манишин разом із ще 26-ма художниками (серед яких народний художник України Зеновій Кецало, лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка Володимир Патик, головний художник Палацу мистецтв Орест Скоп) збирали по крихтах пейзажі долі Тараса Шевченка[5]. Протягом шести років (1997—2003) вони подорожували у пошуках мотивів, що тепер відтворюють Кобзареву біографію у кімнаті-музеї Тараса Шевченка у приміщенні Львівського палацу мистецтв. Музей було відкрито 7 березня 2004 року до дня народження Шевченка. Більшість робіт із циклу, присвяченого Тарасові Шевченку, а це близько 40 картин, Євген Манишин подарував музею при Львівському палаці мистецтв[6].
Євген Манишин помер 2 листопада 2006 року, похований у родинному гробівці на 33 полі Личаківського цвинтаря[7].
- Березень 2000, 2002, 2003 років — виставки з напрацюваннями протягом поїздок «Шляхами Шевченка» під назвою «Свою Україну любіть» у музеї Кобзаря на Тарасовій горі. Після завершення виставки (2003 р.) роботу «До світла», Євген Манишин передав у колекцію Шевченківського національного заповідника. Сьогодні до колекції музею входять і інші роботи художника: «До світла» (2000), «Стоїть в селі Суботові» (1998), «Тече вода в синє море» (2000), триптих «Та не дав мені Бог ані щастя, ні долі…» (2003), «Святая Сила Всіх Святих» (1998) — дарунок родини Манишиних (2012) та пастелі: «Кирилівська каплиця на території Астраханського кремля» (2003), «Околиці Форту Шевченка. Казахстан» (2003), «Мангишлацький сад» (2003), «Астраханський кремль» (2003)[8].
- Квітень 2006 року — виставка в Палаці мистецтв з нагоди 60-річчя художника, де було представлено полотна написані за період з 2001 по 2006 роки. Це роботи із серій «Шацькі мотиви», «Пори року», «Балтика», картини, написані шляхами Тараса Шевченка[9].
- Лютий 2010 року — виставка робіт Шевченківського циклу у Дзеркальній залі Львівського національного університету імені І. Франка[6].
- Травень 2012 року — виставка пам'яті заслуженого художника України Євгена Манишина у виставковому залі Шевченківського національного заповідника. На виставці було представлено живописні і графічні твори з родинної колекції Манишиних та фондової збірки Шевченківського національного заповідника[8].
- ↑ а б Czech National Name Authority Database as Linked Data, Báze národních jmenných autorit v podobě propojených dat
- ↑ Євген Манишин. https://art.lviv-online.com. Процитовано 26 лютого 2023.
- ↑ Манишин Євген Петрович : Митці. avs-art.com.ua. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 6 березня 2019.
- ↑ Євген Манишин: Пишу життя, і те, що в ньому хвилює. 02.04.2006. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 04.03.2019.
- ↑ Кімната-музей Тараса Шевченка у Львові / Музейний простір. Музеї України та світу. prostir.museum. Архів оригіналу за 7 березня 2019. Процитовано 6 березня 2019.
- ↑ а б Шевченкіана Євгена Манишина (укр.). Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 6 березня 2019.
- ↑ Помер художник Євген Манишин. https://galinfo.com.ua/. 3.11.2006. Процитовано 26 лютого 2023.
- ↑ а б Шевченківський Національній Заповідник: : Виставка пам’яті заслуженого художника України Євгена Манишина. shevchenko-museum.com.ua. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 6 березня 2019.
- ↑ Євген Манишин: Пишу життя, і те, що в ньому хвилює. zik.ua (ua) . Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 6 березня 2019.
- Яців Р. Акценти його художницької чуттєвості // Євген Манишин: альбом / ред.-упоряд. М. Маричевський. — Київ-Львів : Журнал "Образотворче мистецтво" Національної спілки художників України, 2002. — С. 3-4. — 60 p. — ISBN 966-8013-07-7.
- Данилейко В. У спалахах імпресій та інтуїції // Євген Манишин: альбом / ред.-упоряд. М. Маричевський. — Київ-Львів : Журнал "Образотворче мистецтво" Національної спілки художників України, 2002. — С. 5-10. — 60 p. — ISBN 966-8013-07-7.
- Стельмащук Г. Г. Манишин Євген Петрович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. — Т. 19 : Малиш — Медицина. — 687 с. — ISBN 978-966-02-8345-9.
- Манишин Євген Петрович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 63-64.