Мануель Гонсалес Прада
| Мануель Гонсалес Прада | |
|---|---|
 | |
| Народився |
5 січня 1844[1][2] Ліма, Перу |
| Помер |
22 липня 1918[1][2] (74 роки) Ліма, Перу |
| Поховання | цвинтар «Пастор Матіас Маестро»d |
| Країна |
.svg){kind=small} Перу |
| Діяльність | письменник, політик, поет, літературний критик, журналіст, анархіст, філософ |
| Alma mater | Real Convictorio de San Carlosd і Національний університет Сан-Маркос |
| Знання мов | іспанська |
| Партія | National Uniond |
| Конфесія | атеїзм[3][4][5] |
| Батько | Francisco González de Pradäd |
| У шлюбі з | Adriana de Verneuild |
| Діти | Alfredo González Pradad |
Хосе́ Мануе́ль де лос Ре́йєс Гонса́лес де Пра́да-і-Ульо́а (ісп. Jose Manuel de los Reyes González de Prada y Ulloa; *5 січня 1844, Ліма, Перу — 22 липня 1918, там же) — перуанський політик і анархіст, літературний критик, письменник і директор Національної бібліотеки Перу. Його добре пам'ятають як соціального критика, який допоміг розвинути інтелектуальну думку в Перу на початку ХХ століття, а також за академічний стиль, відомий як модернізм. Багато його творів були опубліковані посмертно.
З життєпису[ред. | ред. код]
Народився 5 січня 1844 року в Лімі в заможній, консервативній іспанській родині. Його батько Франсіско Гонсалес де Прада Маррон-і-Ломбрера був суддею та політиком, якийсь час був членом Верховного суду та мером Ліми. Його мати — Марія Хосефа Альварес де Ульоа-і-Родрігес де ла Роса.
Через політичну опалу батька сім'я оселилася у Вальпараїсо (Чилі), де він почав навчання в англійській школі. Повернувшись до Перу, його батько був обраний мером Ліми в 1857 році, і Мануель Гонсалес продовжив навчання в семінарії Санто-Торібіо. По часі покинув Санто-Торібіо і вступив до ліберального Конвікторіуму Сан-Карлоса, де вивчав право та літературу.
Мануель Гонсалес Прада взяв участь у створенні Літературного клубу Ліми та Перуанського літературного гуртка.
Одна з найцікавіших літературних особистостей Перу і запеклий критик суспільства, в якому він жив, атеїст, послідовник Дарвіна, Спенсера та Конта, Мануель Гонсалес Прада був потужним полемістом, цілями якого були католицька церква, іспанська традиція та загалом будь-яка форма консерватизму. По факту він був частиною цілої групи соціальних реформаторів, до складу якої входили Рікардо Пальма, Хуана Мануела Горріті, Клорінда Матто де Тернер і Мерседес Кабелло де Карбонера. Ці літератори були стурбовані міцним впливом іспанського колоніалізму в Перу, і Гонсалес Прада був, напевно, найрадикальнішим з них усіх.
Після поразки Перу у війні на Тихому океані Гонсалес Прада 3 роки залишався вдома, відмовляючись дивитися на іноземних загарбників. Він був членом Партії сивілістів, але пішов з неї, щоб разом зі своїми друзями заснувати радикальну партію, відому як Національний союз, партію «пропаганди й атаки». Ця партія висувала його кандидатом у президенти, але після переслідувань він втік до Європи.
Прада балотувався як кандидат у президенти від своєї партії на президентських виборах 1899 року та посів третє місце з 0,95% голосів. Після провалу на президентських виборах його запросили працювати в новосформованому уряді. Відтак, він обійняв посаду директора Національної бібліотеки Перу на проспекті Абанкай і допоміг покращити та реорганізувати бібліотеку до міжнародного стандарту.
Мануель Гонсалес Прада помер від зупинки серця 22 липня 1918 року.
Хоча він не вважав себе комуністом, Гонсалес Прада був близький до Маркса в економічній теорії. Він виступав проти російської революції 1917 року та відкидав жорсткість комуністичної партії. Точніше, він був близький до П'єра Жозефа Прудона, а також до Бакуніна та їхнього анархізму. Він критикував аристократичний клас (членом якого був) за його злочини та втрату можливостей. Гонсалес Прада закликав робітників, студентів і жителів Анд взяти владу і реформувати Перу.
З доробку[ред. | ред. код]
Найвідоміша книга Мануеля Гонсалеса Пради Pájinas libres (укр. «Порожні сторінки», Париж, 1894) викликала громадський резонанс, який наблизив автора до відлучення від католицької церкви. Його мати, віддана католичка, померла в 1888 році, і після цього критика тільки посилилась. Прада висловився, що Церква «проповідувала нагірну проповідь і практикувала мораль Юди». Найрадикальнішим же твором, який мислитель опублікував за життя, стала книга Horas de lucha («Години битви», Ліма, 1908).
Окрім того, що він був філософом і визначним політичним агітатором, Гонсалес Прада важливий як перший латиноамериканський автор, який писав у стилі, відомому як модернізм (модерніст по-іспанськи, відмінний від англо-американського модернізму) — поет у Перу, що передбачив деякі літературні інновації, які Рубен Даріо незабаром принесе всьому латиноамериканському світу. Він також представив нові прийоми, такі як тріолет, рондель і малайський пантун, які оживили іспанський вірш.
Крім поезії, Прада розвивав есеїстику. Його інтелектуальний і стилістичний слід можна знайти в роботах Клорінди Матто де Тернер, Мерседес Кабелло де Карбонери, Хосе Сантоса Чокано, Аврори Касерес, Сесара Вальєхо, Хосе Карлоса Маріатегі та Маріо Варгаса Льйоси.
Його книги поезій Minúsculas (1901) і Exóticas (1911) часто вважаються модерністськими, хоча вони й виходять за рамки цього руху. Деякі критики вважають його поезію допролетарською. «Перуанські балади» (Baladas peruanas, 1935), чи не найкраща його книга, є виправданням індіанця. Його метричні та ритмічні інновації та експерименти є визначними в іспано-американській поезії. «Години битви» (1908) є взірцем його прози.[6]
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Есеї
- Discurso en el Politeama (1888)
- Pájinas libres (París, 1894)
- Nuestros indios (Lima, 1904)
- Horas de lucha (Lima, 1908)
- Bajo el oprobio (посмертно, París, 1933)
- Anarquía (посмертно, Santiago de Chile, 1936)
- Nuevas páginas libres (посмертно, París, 1936)
- Figuras y figurones (посмертно, París, 1938)
- Propaganda y ataque (посмертно, Buenos Aires, 1938)
- Prosa menuda (посмертно, Buenos Aires, 1941)
- El tonel de Diógenes (посмертно, México, 1945)
- Поезія
- Minúsculas (Lima, 1901)
- Presbiterianas (Lima, 1909 [анонімно] і 1928)
- Exóticas (Lima, 1911)
- Trozos de vida (посмертно, París, 1933)
- Baladas peruanas (посмертно, Santiago de Chile, 1935)
- Grafitos (посмертно, París, 1937)
- Libertarias (посмертно, París, 1938)
- Baladas (посмертно, París, 1939)
- Adoración (посмертно, Lima, 1946)
- Poemas desconocidos (посмертно, Lima, 1973)
- Letrillas (посмертно, Lima, 1975)
- Cantos del otro siglo (посмертно, Lima, UNMSM, 1979, pp 200.)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Gran Enciclopèdia Catalana — Grup Enciclopèdia, 1968.
- ↑ https://grancomboclub.com/2009/02/el-ateismo-peruano.html
- ↑ https://elcomercio.pe/opinion/rincon-del-autor/papa-francisco-ateos-peruanos-marco-sifuentes-noticia-490245-noticia/
- ↑ https://blog.derrama.org.pe/y-quien-fue-manuel-gonzalez-prada/
- ↑ THE PENGUIN POETS LATIN-AMERICAN VERSE, edited by Enrique Caracciolo-Trejo
Джерела, література та посилання[ред. | ред. код]
- Rufino Blanco Fombona, Grandes escritores de América, Madrid, 1917. (ісп.)
- Eugenio Chang-Rodríguez, La literatura política: De González Prada, Mariátegui y Haya de la Torre, Mexico, 1957, esp. pp. 51–125. (ісп.)
- John A. Crow, "The Epic of Latin America," Fourth Edition, pp. 636–639. (англ.)
- Joël Delhom, "Ambiguités de la question raciale dans les essais de Manuel González Prada", en Les noirs et le discours identitaire latinoaméricain, Perpignan, 1997: 13-39. (фр.)
- Efraín Kristal, Una visión urbana de los Andes: génesis y desarrollo del indigenismo en el Perú, 1848-1930, Lima, 1991. (ісп.)
- Robert G. Mead, Jr., Perspectivas interamericanas: literatura y libertad, New York, 1967, esp. pp. 103–184. (ісп.)
- Eduardo Muratta Bunsen, "El pensamiento filosofico de don Manuel González Prada," en Filosofía y sociedad en el Perú, Lima, 2003: 128-143.
- Luis Alberto Sánchez, Nuestras vidas son los ríos…historia y leyenda de los González Prada, Lima, 1977. (ісп.)
- Isabelle Tauzin-Castellanos, ed., Manuel González Prada: escritor de dos mundos, Lima, 2006. (ісп.)
- Marcel Velázquez Castro, Las máscaras de la representación: el sujeto esclavista y las rutas del racismo en el Perú (1775-1895), Lima, 2005, esp. pp. 249–264. (ісп.)
- Thomas Ward, La anarquía inmanentista de Manuel González Prada. New York, 1998. (ісп.)
- Thomas Ward, “González Prada: soñador indigenista de la nación”, en su Resistencia cultural: La nación en el ensayo de las Américas, Lima, 2004: 160-177. (ісп.)
- Thomas Ward, “Manuel González Prada vs. Rigoberta Menchú: When Indigenismo meets Indigenous Thought.” Hispania 95.3 (September 2012): 400-423. (англ.)
- Thomas Ward, ed, El porvenir nos debe una Victoria. La insólita modernidad de Manuel González Prada. Lima, 2010.
- Мануель Гонсалес Прада. на Анархістська енциклопедія Daily Bleed (англ.)
- El porvenir nos debe una victoria, новий веб-сайт, присвячений Мануелю Гонсалесу Праді, який замінює "Ensayos y poesía" (ісп.)
- Найважливіші збірки есеїв та поезії М. Г. Пради, архівовані з «Ensayos y poesía», Мануель Гонсалес Прада
|
