Маргарита Ваклінова
| Маргарита Ваклінова | |
|---|---|
| Народилася |
4 травня 1939 Софія, Болгарія |
| Померла |
5 квітня 2023[1] (83 роки) Софія, Болгарія[2] |
| Країна |
 Болгарія |
| Діяльність | археолог, викладачка університету |
| Alma mater | Софійський університет Святого Климента Охридського |
| Галузь | археологія[3] |
| Нагороди |
 |
Маргарита Тодорова Деянова-Ваклінова (болг. Маргарита Тодорова Деянова-Ваклинова; 4 травня 1939, Софія — 5 квітня 2023, там же), більш знана як Маргарита Ваклінова — болгарська археологиня, багаторічна викладачка Софійського університету Святого Климента Охридського та Нового болгарського університету, заїжджа професорка у Паризькому та Страсбурзькому університетах, авторка понад 150 наукових публікацій.
Біографія[ред. | ред. код]
Народилася 4 травня 1939 року в Софії, середню освіту здобула в місцевій гімназії № 23 імені Антима I. Закінчила історичний факультет Софійського університету за спеціальністю археологія та музейна справа у 1962 році. Професійну діяльність розпочала в Історичному музеї в Смоляні[4], завідувала музеєм з 1962 до 1966 рік[5]. З 1966 року розпочала роботу в Археологічному інституті в Софії[6].
Спеціалізувалася за кордоном. У 1968 році закінчила курс візантійського та равеннського мистецтва в Інституті мистецтв Болонського університету в Равенні. У 1971—1972 роках проходила спеціалізацію в Колеж де Франс і Сорбонні, у 1986 році у Лондоні, за програмою спільних досліджень з Британською академією[6]. 1980 року захистила дисертацію на тему «Кам'яна декоративна пластика ранньовізантійської епохи в Болгарії V—VI ст.» та здобула науковий ступінь кандидата історичних наук.
У 1984 році обійняла посаду старшого наукового співробітника Археологічного інституту, з 1993 року — заступник директора. З 2008 до 2010 рік виконувала обов'язки директора Археологічного інституту[6].
З 1984 року брала участь у роботі багатьох державних і громадських організацій: була членом вченої ради, ВАК, головою Національної музейної ради з музеїв, членом Ради з охорони пам'яток культури, Національного фонду «Культура» тощо. Керувала та брала участь в організації наукових конференцій та безлічі виставок.
Займалася викладацькою діяльністю. У Паризькому університеті (1988—1989) як заїжджий професор читала курс з ранньохристиянського мистецтва та ранньосередньовічної культури Болгарії. У Великотирнівському університеті викладала на історичному факультеті (1994—1996). Була одним із засновників і викладачем курсів візантійської та середньовічної болгарської культури у Новому болгарському університеті (1993—2004), У Софійському університеті викладала у 1991—2006 роках[6]. Керувала магістратурою та докторантурою.
Була одружена з відомим болгарським археологом Станчо Вакліновим[bg] з 1967 року.
Деянова-Ваклінова померла 5 квітня 2023 року[4] у Софії.
Науковий внесок[ред. | ред. код]
Понад 50 років Ваклінова присвятила археологічним дослідженням у Болгарії[4]. З 1964 року — член наукового колективу, а потім керівник польових досліджень і координатор наукових праць у Палацовому центрі у Великому Преславі. Керувала археологічними дослідженнями Ягодинської печери[bg] в Родопах (1964—1966), розкопками ранньохристиянського центру біля села Гела (1964—1970). Керувала розкопками палацового центру та палацу хана Крума у Плиску (до 1970). Брала участь у розкопках пагорба Царевець у Велико-Тирново (1966—1980). З 1980 року була керівником археологічних досліджень античного та середньовічного міста Нікополіс-ад-Нестум[bg] і Червоної церкви у Перуштиці та брала участь у їхній роботі аж до останніх місяців життя[7]. Брала участь у реєстрації археологічних пам'яток і знахідок та була науковим консультантом у багатьох розкопках на всій території Болгарії.
Автор понад 150 наукових публікацій[8], автор понад 20 статей в Енциклопедії «Болгарія», Кирило-Мефодіївської енциклопедії й Енциклопедії образотворчих мистецтв[7].
Нагороди[ред. | ред. код]
За великий внесок у культуру нагороджена ланцюгом Ордену «Святі Кирило та Мефодій» (2009)[9]. Відзначена нагородою Міністерства культури Болгарії «Золотий грифон» (2015)[10] та нагородою «Піфагор».
Почесна громадянка міст Софія[8], Великий Преслав і Смолян[6].
Вибіркова бібліографія[ред. | ред. код]
- соавт. Овчаров Д. Ранновизантийски паметници от България IV-VII век : [болг.]. — София : Септември, 1978. — 160 с.
- Mediaeval jewellery of the Bulgarian lands 6th-14th century : [англ.]. — Sofia : Septemvri, 1981. — 78 p.
- соавт. Ваклинов С. Съкровището от Над Сент Миклош : [болг.]. — София : Септември, 1987. — 87 с.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ https://bntnews.bg/news/pochina-prof-margarita-vaklinova-1229161news.html — БНТ1, 2023.
- ↑ https://en.historymuseum.org/prof-margarita-vaklinova-rip/ — Національний історичний музей (Софія), 2023.
- ↑ Czech National Authority Database
- ↑ а б в pogled.info (6 квітня 2023). Скръбна вест: на 05.04.2023 г. ни напусна доц. д-р Маргарита Тодорова Деянова–Ваклинова. Поглед Инфо (болг.). Процитовано 22 квітня 2024.
- ↑ Чолов П. Български историци. Биографично-библиографски справочник. — ISBN 788-954-322-149-3.
- ↑ а б в г д Недкова, Силвия (6 квітня 2023). Почина голямата българска археоложка проф. Маргарита Деянова-Ваклинова. Площад Славейков (bg-BG) . Процитовано 22 квітня 2024.
- ↑ а б Станилов С. Памет за Маргарита Ваклинова (1939-2023). — Т. XVIII. — DOI:.
- ↑ а б Археологът Маргарита Ваклинова получи званието "Почетен гражданин на София". Столица.bg (болг.). 15 вересня 2020. Архів оригіналу за 16 січня 2024. Процитовано 16 січня 2024.
- ↑ Указ № 175 от 08.06.2009 г. за награждаване на Маргарита Тодорова Деянова-Ваклинова с орден "Св. св. Киил и Методий" огърлие : [арх. 15 квітня 2023] : [болг.]. — Държавен вестник. — 2009. — № 45 (16 април).
- ↑ Безплатен Държавен Вестник издание - Официален раздел , брой 45 от 16.VI.2009. www.ciela.net. Процитовано 22 квітня 2024.
Посилання[ред. | ред. код]
|
