Мардкович Олександр Маркович
| Мардкович Олександр Маркович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народився |
24 лютого (8 березня) 1875 Луцьк, Волинська губернія, Російська імперія | |||
| Помер |
5 квітня 1944 (69 років) Луцьк, Українська РСР, СРСР | |||
| Країна |
 Російська імперія.svg){kind=small} Польська Республіка.svg){kind=small} СРСР | |||
| Діяльність | поет, письменник, нотаріус | |||
| Мова творів | караїмська | |||
| Роки активності | з 1929 | |||
| Нагороди |
 | |||
|
| ||||
Олександр Маркович Мардкович (Кокізов; пол. Aleksander Mardkowicz/Kokizow; 8 березня (24 лютого) 1875, Луцьк — 5 квітня 1944, Луцьк) — письменник, поет, популяризатор караїмської мови та культури.
Життєпис[ред. | ред. код]
Олександр Мардкович народився в небагатій родині Марка та Ганни, в дівоцтві Локшиньскої. Батько переселився до Луцька з Кукезіва (Червоний Острів) — він був останнім членом тієї громади — і все життя пропрацював учителем в початковій школі. Родина Мардковичів жила на Караїмській вулиці, де було зосереджене все життя луцької караїмської громади.
Початкову школу та гімназію Олександр закінчив у рідному місті. Після випуску став працювати в нотаріальному бюро. У 1901 році залишив Луцьк, попрямувавши спочатку до Бреста, а потім до Катеринослава . Там він також працював в нотаріальній конторі і одночасно продовжував навчання на юридичних курсах у Києві. У 1903 році, здавши на відмінно іспит на право самостійного виконання обов'язків нотаріуса, він відкрив власне нотаріальне бюро.
Здобувши спеціальність Олександр Мардкович одружився. Він також брав активну участь у громадському житті місцевої караїмської громади. В цей же час два його твори були опубліковані в журналі «Караїмське життя» (Москва).
Під час революції в Російській імперії родина Мардковичів виїхала до Польщі . А в грудні 1921 року вони знову повернулися в рідні місця.
У Луцьку Олександр Мардкович почав працювати в одній з нотаріальних контор, одночасно присвячуючи себе активній громадській діяльності.
Суспільно-політична діяльність[ред. | ред. код]
- Дарувальник караїмського Олександрівського духовного училища
- Член Комітету з відновлення кенаси (після 1921 року)
- Тимчасово виконував обов'язки голови правління громади
- Брав участь в роботі по врегулюванню юридичного статусу караїмів, з підготовки статутів окремих караїмських громад і Статуту Караїмського релігійного союзу.
Розуміючи, що караїмська мова поступово відходить у небуття, він наприкінці 1920-х років запропонував створити караїмське видавництво. Опубліковані ним праці мали на меті збудження серед караїмів інтересу до власного минулого, зміцнення традицій і за допомогою надання матеріалів для читання — також поширення знання мови. Саме з його ініціативи, караїмська мова стала однією з мов богослужіння караїмів у Східній Європі[1] .
У 1930—1939 роках Олександр Мардкович видав 16 найменувань книг, включаючи одинадцять — караїмською мовою. У більшості випадків він сам був їх автором, сам готував публікації до друку і видавав власним коштом.
Діяльність Мардковича перервала Друга світова війна .
Твори караїмською мовою[ред. | ред. код]
Цикл «Караїмська бібліотечка»
- Elijahunun Ucuru («Пригода Еліягу», 1930, авторський твір)
- Birtihi Kekłernin («Зерно небес», 1931, авторський твір)
- Aj Jaryhynda («У місячному світлі», 1933, авторський твір)
- Aziz Tas («Священний камінь», 1934, авторський твір)
- Zemerłer (Збірник релігійних пісень, 1931, літературна обробка)
- Łuwachłar dert jiłha («Календар на чотири роки», 1932, містить, окрім таблиць, науково-популярні статті та невеликі літературні твори)
- Halic («Галич», 1937, поема свідчить про чималі поетичні здібності Мардковича)
- Janhy jirłar («Нові пісні», 1937)
- Szełomit («Шеломіт», 1938)
- Tozdurhan birtik («Розсипане зерно», 1939, збірник чотиривіршів)
Твори польською мовою[ред. | ред. код]
- Synowie Zakonu («Сини Закону», 1930)
- O Iljaszu Karaimowiczu zwierzchniku wojsk zaporoskich («Про Ілляша Караїмовича, ватажка Війська Запорозького») 1931 — художній твір приписують Мардковичу караїмське походження і представляє його видатним військовим, патріотом, який до смерті був вірним Польщі та польським королям[2][3] .
- Ogniska karaimskie («Караїмські вогні» 1932, 1934, 1936)
- Karaim, jego życie i zwyczaje w przysłowiach ludowych («Караїм, його життя і звичаї в народних прислів'ях», 1935)
- Krótki wykład gramatyki języka zachodnio-karaimskiego («Короткий виклад граматики західно-караїмської мови») Ананій Зайончковський
- Słownik karaimsko-polsko-niemiecki («Караїмсько-польсько-німецький словник» обсягом 4417 словникових статей, 1935). Словник залишався єдиним словником караїмської мови аж до 1973 року, коли був опублікований «Караїмсько-російсько-польський словник»
Журнал «Karaj Awazy»[ред. | ред. код]
Головним починанням Олександра Мардковича, справою всього життя стало видання караїмомовного часопису.
У 1931—1939 роках було видано дванадцять чисел «Karaj Awazy» («Голос караїма»), що містять статті різноманітної тематики, літературні твори, дитячі вірші і загадки, інформацію про актуальні події в житті караїмських громад Польщі та інших країн.
Велика частина робіт належала самому Мардковичу. Крім того тут публікувалися роботи Товія Леві-Бабовича, З. Зараховича, Бориса Кокеная, Й. Малецького, Сергія Рудковського, Шимона Фірковича, поетичні твори Захарія Абрагамовича, С. Кобецького, Ш. Лопатто, а також твори таких авторів, як Моше Дар'ї або ріббі Йозеф з Деражного.
Особисте життя[ред. | ред. код]
У 1910 році Олександр Мардкович одружився з єврейкою Розалією Сандомирською, яка народила йому доньку Тамару, синів Анатолія і Марка. Нащадки Мардковичів живуть в Польщі і, насамперед, у Гданську. У 1917 році Олександр Мардкович направляв до Таврійського і Одеського караїмських духовних правліннь чимало клопотань з проханням причислити його сина, що народився від шлюбу з дівчиною юдейського віросповідання, до «лона караїмської релігії». Але вони були відкинуті гахамом на підставі того, що подібний шлюб вважався у караїмів незаконним[4].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Цитата: «…Aleksandr Mardkowicz, one of the leaders of Luck community, on the 23rd of January, 1928 wrote a letter to S. Szapszal, and indicated the need to abandon» the Hebrew language, because everyone prays in it, but just the minority of community members understands it…" Dovile Troskovaite.Identity in Transition: The Case of Polish Karaites in the first [Архівовано 23 лютого 2014 у Wayback Machine.] half of the 20th century.// University of Klaipeda (Lithuania) 2013, с.214 [Архівовано 23 лютого 2014 у Wayback Machine.]
- ↑ див. рецензію Ананія Зайончковского в: Myśl Karaimska 10 (1934) .З. 115—116.
- ↑ Ілляш Караїмович і Тиміш Хмельницький: кровна помста, якої не було [Архівовано 26 квітня 2018 у Wayback Machine.], Karadeniz Araştırmaları, Cilt: 6, Sayı: 22, Yaz 2009 °C.43-74.
- ↑ Прохоров Д. А., Білий О. Б. Огляд документів фонду Таврійського і Одеського караїмського духовного правління з державного архіву в АР Крим // Матеріали по археології, історії та етнографії Таврії. — Зб. / Ред.-упоряд. В. Н. Зінько. — Сімферополь, 2008. — Вип. XIV. — С. 513—573.
Література[ред. | ред. код]
- Анна Сулімович. Олександр Мардкович — громадський діяч, письменник і видавець (пол.) // Caraimica Quarterly Review — II. — International Institute of the Crimean Karaites: Simferopol, Ukraine — Slippery-Rock, USA: 2007 — C. 29-30
|
