Марсель Депре
| Марсель Депре | |
|---|---|
| фр. Marcel Deprez | |
 | |
| Народився |
29 грудня 1843[1] Аян-сюр-Мільрон, Луаре[1] |
| Помер |
14 жовтня 1918[1] (74 роки) Венсенн[1] |
| Країна |
.svg){kind=small} Франція |
| Діяльність | інженер-електрик, інженер, фізик, електромонтер |
| Alma mater | Гірнича школа Парижа |
| Посада | інженер-будівельникd |
| Членство | Французька академія наук |
| Нагороди | |
 Марсель Депре у Вікісховищі | |
Марсе́ль Депре́ (фр. Marcel Deprez; 29 грудня 1843, Аян-сюр-Мільрон, департамент Луаре — 13 жовтня 1918, Венсенн департамент Валь-де-Марн) — французький інженер і фізик, відомий своїми роботами в галузі електротехніки.
Біографія[ред. | ред. код]
У 1866 році Марсель Депре закінчив Вищу гірничу школу (фр. École des Mines de Paris) у Парижі. У період 1866—1872 працював секретарем директора цієї школи. До 1872 займався механікою. Під час франко-прусської війни (1870—1871) Депре створив прилад для визначення швидкості руху снаряда у дулі гармати. У 1878 розробив серію приладів для шляхових динамометричних вимірювань[2]. Винайшов абсолютний електродинамометр, амперметр і ватметр[3]
У 1882 році разом з д'Арсонвалем удосконалює гальванометр[4] з рухомою котушкою з провідником, намотаним на прямокутну рамку та підвішеною між полюсами постійного магніту. Струм, що вимірювався підводився до котушки металевою стрічкою на якій вона була підвішена, крутний момент протидії створювався гвинтовою пружиною[5]. Як покажчик використовувалось дзеркало, закріплене на котушці. Всередину котушки поміщався нерухомий циліндр з магнітом'якого заліза, що забезпечило рівномірний розподіл магнітного потоку для різних положень котушки. Завдяки цьому відхилення рамки є прямо пропорційним величині струму у котушці і, завдяки чому, гальванометр д'Арсонваля-Депре, на відміну від попередніх конструкцій, мав рівномірну шкалу. Цей прилад послужив першим зразком магнітоелектричного вимірювального механізму.
Передача електроенергії на відстань[ред. | ред. код]
Величезну популярність принесли йому його досліди над технологіями передавання електричної енергії на відстань.
У 1881 році на першому Міжнародному електричному конгресі[en] у Парижі під час Міжнародної електричної виставки Депре зробив повідомлення про можливість передавання та розподілу електроенергії на далекі відстані[6].
У 1882 році на запрошення та за сприяння німецького інженера-винахідника Оскара фон Міллера збудував дослідну лінію електропередачі для демонстрації на Мюнхенській електротехнічній виставці. На цій лінії Місбах — Мюнхен довжиною 57 км постійний струм від генератора З. Ґрамма, що урухомлювався паровою машиною, напругою від 1400 до 2000 В передавався телеграфним кабелем до аналогічного генератора, який виступав у ролі електродвигуна. Як навантаження для двигуна, встановленого у виставковому павільйоні, виступав насос, що піднімав воду на висоту декількох метрів, звідки вона падала в вигляді водоспаду. Потужність установки становила близько 1,5 кВт.
Заснувавши згодом у Парижі «Société pour la transmission de force électrique» («Компанія з передавання електричної енергії»), продовжував свої досліди.
Згодом Депре побудував декілька ліній електропередач у Франції, у тому числі найбільше значення мала лінія постійного струму Крей — Париж довжиною 56 км і напругою 5000-6000 В з ККД близько 45 %. Досягнуті ним результати втратили актуальність з появою ліній змінного струму. Проте, його досліди показали можливість практичного виконання цього такого важливого для техніки завдання.
Депре з успіхом займався і теорією динамо-машин, відкрив принцип компаундного збудження (компаундування).
Обертове магнітне поле[ред. | ред. код]
У 1883 році Марсель Депре представив у Французькій академії наук теорему, що доводила утворення обертового магнітного поля двома струмами однакової амплітуди але зсунутими за фазою на 90 градусів (тобто двофазним струмом)[7]. Ця робота не була зауважена. Тому принцип створення обертового магнітного поля пов'язують з працями Галілео Ферраріса (1847—1897) і Ніколи Тесли (1856—1943), які незалежно один від одного повторно відкрили це явище і створили на його основі перші двофазні електродвигуни.
Після 1885 року Депре займався викладацькою роботою у вищих навчальних закладах Франції.
Визнання[ред. | ред. код]
- 1883 рік — кавалер Ордена Почесного легіону[8].
- У 1886 році обраний членом Французької академії наук.
- З 1890 року — професор Національної консерваторії мистецтв і ремесел у Парижі.
Наукові праці[ред. | ред. код]
- Deprez, Marcel Les lois fondamentales de l'électrotechnique. — Paris: Dunod, 1919. — 758 p.
- Deprez, Marcel Traité d'électricité industrielle théorique et pratique. — Paris: Liège, 1896. — 366 p.
- Deprez, Marcel Le transport de la force par l'électricité. — Paris: B. Tignol, 1885. — 341 p.
- Deprez, Marcel Notice sur les travaux scientifiques. — Paris: Gauthier-Villars, 1880. — 25 p.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Депре Марсель // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
- ↑ Храмов Ю. А., 1983. — С. 101
- ↑ Joseph F.Keithley. The story of electrical and magnetic measurement: from 500 B.C. to the 1940s. — New York: IEEE Press, 1999. — ISBN 0-7803-1193-0. — С.196
- ↑ Відеоролик з коротким описом гальванометра Д'Арсонваля-Депре. Архів оригіналу за 27 серпня 2016. Процитовано 26 лютого 2018.
- ↑ Веитков Ф. Летопись электричества. — М: Госэнергоиздат, 1947. — С.187
- ↑ Развитие систем передачи электроэнергии и начало применения переменного тока [Архівовано 27 квітня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Décret du 12 avril 1883, cf. cote LH/736/55. =Léonore. Архів оригіналу за 29 квітня 2014. Процитовано 28 квітня 2014.
Джерела[ред. | ред. код]
- Ефремов Д. В., Радовский М. И. Электродвигатель в его историческом развитии. Документы и материалы, т. 1, М. — Л., 1936.
- Храмов Ю. А. Депре Марсель (Deprez Marcel) // Физики: Биографический справочник / Под ред. А. И. Ахиезера. — Изд. 2-е, испр. и дополн. — М.: Наука, 1983. — С. 101. — 400 с.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Марсель Депре |
- Gérard Borvon. Histoire de l'électricité. Distribution de l'énergie électrique par courant continu ou alternatif ?. Association S-EAU-S (фр.). Архів оригіналу за 6 червня 2016. Процитовано 13 лютого 2010.
|
