Марія Горовіц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марія Горовіц
Marja Horowitz
Псевдо Maria Horowitz,
Miriam Horowitz
Народилася 1892[1]
Коломия, Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина
Померла жовтень 1942
Коломия, Дистрикт Галичина, Генерал-губернаторство,
Третій Рейх Третій Рейх
·самогубство
Громадянство Польська Народна Республіка
Національність єврей
Місце проживання Коломия
Діяльність підприємець
Нагороди

Марія Горовіц (пол. Maria Horowitz; 1892, Коломия — жовтень 1942, так само), також відома як Міріам Горовіц[2] — коломийська підприємниця єврейського походження, засновниця першої в Коломиї гардинної фабрики (1924).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася Марія Горовіц у 1892 році[1] в Коломиї у нащадків славетної родини Горовіців зі Станіславова.[3] Вона була онукою шановного та блискучого рабина Мешулама Горовіца зі Станіславова (тепер Івано-Франківськ).[2]

Документально її ім'я з'являється в річному звіті Товариства ригорозантів Єврейського академічного дому у Львові за 1924 рік як його член, який проживає в Коломиї[4].

У довіднику «Rocznik Polskiego Przemysłu i Handlu» за 1936 рік можна дізнатися, що Марія Горовіц в 1924 році заснувала фабрику штор і фіранок у будинку на розі вулиць Франка та Театральна,[5] хоча, її фабрика була внесена в державний торговий реєстр рішенням Окружного суду в Коломиї лише 10 січня 1934 року.[6] За свідченнями Василя Нагірного, сама власниця та її родина мали своє підприємство та помешкання на 3 поверсі триповерхового будинку[7]. Спочатку її підприємство було невеличкою вирібнею, а потім перетворилося на величезне підприємство з філіями в містах Європи.[8] Її фабрика зовсім скоро стане відомою не лише в Коломиї, а й на Галичині, про що свідчить оголошення фабрики у львівському виданні «Wschód» 1935 року випуску про політичне і господарське життя Східної Малопольщі[9]. За свідченнями Василя Нагірного, продукція підприємства Марії Горовіц експортувалася до Європи (килими) та США[7]. За розповідями наукової співробітниці Музею історії міста Коломиї Мирослави Кочержук, на фабриці працювало близько 700 робітників та робітниць. Цікаво, що приблизно 180 з них працювали в цехах фабрики, а 500 виконували роботу вдома. Жінки вишивали на виготовленій в цехах сітці. Це були гардини неймовірної краси, витвори мистецтва, ручна робота, що експортувалася за кордон.[10] Попри це, за даними англомовних єврейських джерел, кількість робітників фабрики сягала до 400.[11] Як дізнаємося з довідника «Rocznik Polskiego Przemysłu i Handlu» того ж 1936 року, річний капітал підприємства становив 170 тисяч злотих, що на той час була величезною сумою. На фабриці підприємиці спеціальних машинок було 30. З них були та швейні машинки «Зінгер», які були спроваджені Горовицями в 1925 році.[12]

На гардинній фабриці Горовіців, 1930-ті роки

Співвласниками її фабрики були Маркус Горовіц (1895—1942), який під час Другої світової війни очолить Юденрат і скоїть самогубство в 1942 році[13], та Йозеф Горовіц[14].

Марія Горовіц була і громадською діячкою: у червні 1928 року увійшла до складу до Виконавчого комітету рухомої промислової виставки в Коломиї, про що свідчить коломийська газета «Tygodnik Pokucki Zjednoczenie» за 24 червня 1928 року[15].

Також підприємиця займалася благодійністю: неодноразово виділяла кошти на діяльність Єврейської народної кухні[16][17][18][19][20], а також у квітні 1927 року допомогла фінансово Товариству опіки над бідними єврейськими дітьми[21]. Також Марія Горовіц була «прихильницею і симпатиком» Товариства об'єднання сліпих працівників, заснованого в 1921 році, про що свідчить звіт 15 років діяльності цього об'єднання[22]. У квітні 1939 року виділила підприємиця 1000 злотих на т.зв. "протиповітряну позику" (пол. - Pożyczką Przeciwlotniczą).[23]

Після початку Другої світової війни фабрика Горовіців була націоналізована радянською владою.[7]

Німецька окупація

[ред. | ред. код]

Коли у 1941 році Коломию окупували німецькі війська, брат Марії Горовіц Маркус, співвласник фабрики, очолив Юденрат на початку 1942 року.[13] На фабриці Горовіців нацисти збирали та сортували конфісковані у євреїв хутро, ювелірні вироби, які потім відправляли у Львів.[24]

У кінці жовтня 1942 року у кабінеті очільника Юденрату Марія Горовіц разом зі своїм братом Маркусом скоїла самогубство. За спогадами коломийських євреїв, які пережили Голокост, вони самоотруїлися.[25] Причиною самогубства вважається депортація єврейського населення до концтабору Белжець.[26] За даними французьких джерел, у прощальному листі Мордехай писав, що втратив надію на порятунок останніх євреїв Коломиї.[27]

Марія та Маркус Горовіци були поховані на єврейському кладовищі в Коломиї.[25]

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Кавалер Срібного Хреста Заслуги (11.08.1937) — за заслуги в галузі професійної діяльності.[28]

Пам'ять

[ред. | ред. код]
Мурал, зроблений на честь Марії Горовіц

У травні 2020 року автор проєкту першого в Україні Музею «Небесної Сотні» в Івано-Франківську, автор найбільшої в Україні картини «Хроніка України», відомий художник з Івано-Франківська Роман Бончук створив мурал у честь Марії Горовіц на стіні будинку, де була її фабрика.[29]

Марія Горовіц також увійшла до дев'яти жінок, які вплинули на культурне і політичне життя Коломиї на початку ХХ століття.[30]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Marja Horowitz Yad Vashem.
  2. ↑ а б Будинок, де в часи Голокосту брат із сестрою скоїли самогубство. Історія будівлі на вул. Шухевича в Коломиї.
  3. ↑ Борис С. Арсен; Моя гірка правда – Я і Холокост на Прикарпатті - Надвірна: Надвірнянська друкарня, 2004.  — 366 с.
  4. ↑ XLVI sprawozdanie roczne Wydziału Towarzystwa Rygorozantów (Żydowski Dom Akademicki) we Lwowie za rok akademicki 1924/1925.
  5. ↑ Rocznik Polskiego Przemysłu i Handlu : połączone wydawnictwa: "Rocznik Informacyjny o Spółkach Akcyjnych w Polsce" i "Polski Przemysł i Handel (Rynek Polski)". R. 5, 1936.
  6. ↑ Gazeta Lwowska. 1934, nr 38 (10 lutego 1934).
  7. ↑ а б в Коломийська швейна фабрика.
  8. ↑ Енциклопедія Коломийщини. Зшиток 4, літери Г-Ґ. - Коломия: Вік, 2006. -  — 228 с.
  9. ↑ Targi Wschodnie 1935 : Lwów, Stanisławów, Tarnopol.
  10. ↑ Цінна для світу: 9 імен з історії жіночого руху Коломиї, які варто знати кожному.
  11. ↑ History, A Dateline of Events.
  12. ↑ С. Андріїшин. Коломия, 1939-1941 / Коломия: Вік, 2013. — С. 125
  13. ↑ а б Kolomyya Forever By Arie Suchman.
  14. ↑ Rocznik Polskiego Przemysłu i Handlu : połączone wydawnictwa: "Rocznik Informacyjny o Spółkach Akcyjnych w Polsce" i "Polski Przemysł i Handel (Rynek Polski)". R. 5, 1936.
  15. ↑ Tygodnik Pokucki Zjednoczenie : R.2, nr 26 (24 czerwca 1928).
  16. ↑ Nasz Głos : pismo tygodniowe : R. 6, nr 6 (7 lutego 1930).
  17. ↑ Nasz Głos : pismo tygodniowe : R. 3, nr 38 (23 grudnia 1927).
  18. ↑ Nasz Głos : pismo tygodniowe : R. 6, nr 9 (28 lutego 1930).
  19. ↑ Nasz Głos : pismo tygodniowe : R. 4, nr 40 (21 grudnia 1928) + nadz. dod. filmowy.
  20. ↑ Nasz Głos : pismo tygodniowe : R. 8, nr 5 (2 grudnia 1932).
  21. ↑ Nasz Głos : pismo tygodniowe : R. 3, nr 15 (15 kwietnia 1927).
  22. ↑ XV zjednoczenie pracowników Organu zjednoczenia pracowników niewidomych.
  23. ↑ Głos Pokucia : organ regionalny Pokucia i Huculszczyzny. R. 3, 1939 nr 14 (23 IV).
  24. ↑ From Stanislawow to the Extermination and Resettlement in Kolomyja and District.
  25. ↑ а б In Kolomey between 1944 and 1946 by Lusia Borten (Tel Aviv).
  26. ↑ Markus Horowitz.
  27. ↑ Le ghetto de Kolomyja.
  28. ↑ Zarządzenie o nadaniu Srebrnego i Brązowego Krzyża Zasługi M.P. 1937 nr 187 poz. 309.
  29. ↑ Швейна машинка “SINGER” і Коломия: що спільного?.
  30. ↑ 9 ЖІНОК, ЯКІ ВПЛИНУЛИ НА КУЛЬТУРНЕ І ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ КОЛОМИЇ.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Марія_Горовіц&oldid=42806181