Марія Лялькова
| Марія Лялькова | |
|---|---|
| чеськ. Marie Ljalková | |
 | |
| Ім'я при народженні | чеськ. Marie Petrušáková |
| Народження |
3 грудня 1920[1][2] Городенка, Польська Республіка |
| Смерть |
7 листопада 2011[3][1][2] (90 років) Брно |
| Країна |
 Чехословаччина Чехія |
| Приналежність |
 СРСР Чехословаччина |
| Роки служби | 1942–1953 |
| Звання | полковник |
| Війни / битви | Друга світова війна, Битва біля села Соколове, Битва за Дніпро, Східно-Карпатська операція і Дніпровсько-Карпатська операція |
| Нагороди |
   |
 Марія Лялькова у Вікісховищі | |
Марія Лялькова (чеськ. Marie Ljalková), до шлюбу Петрушакова (чеськ. Petrušáková)[4], після другого шлюбу Ластовецька (чеськ. Lastovecká[4]; 3 грудня 1920 — 7 листопада 2011) — чеська снайперка, учасниця Другої світової війни. Полковник.
Біографія[ред. | ред. код]
Народилася 3 грудня 1920 року[4] в місті Городенка[5] (нині в Івано-Франківській області) в родині волинських чехів. У 12 років втратила батьків, і її до себе забрала рідна тітка[5]. Пізніше Марія перебралася до Станіславова (нині Івано-Франківськ), де навчалася в технічному училищі. Після нападу Німеччини на СРСР була евакуйована в місто Бузулук, розташоване в Оренбурзькій області, де формувався 1-й чехословацький окремий піхотний батальйон РСЧА[6]. 1 березня 1942 року, пройшовши медичні курси і основну військову підготовку, була прийнята до лав військовослужбовців цього підрозділу. Потім пройшла курси снайперів[5].
Бойове хрещення відбулося в березні 1943 року, в битві при Соколове[4]. У тій битві Петрушакова з власної рушниці СВТ-40 вбила п'ятьох німецьких солдатів (в тому числі одного кулеметника[6]), при цьому лежажи на кризі. Тільки вночі її, примерзлу до льоду, знайшли чехословацькі солдати[4]. Марія брала участь також у боях за визволення Лівобережної і Правобережної України, в ході яких убила не менше 30 німецьких солдатів і офіцерів. В якості головної медсестри 1-го Чехословацького танкового батальйону брала участь в боях за визволення Чехословаччини. У боях при Дукельському перевалі під час Східно-Карпатської операції (вересень 1944 року) вибух артилерійського снаряда зламав їй хребет, а півсантиметровий осколок потрапив у голову, але Марії вдалося вижити[4].
Після війни одружилася з Михайлом Ляльковом[4]. Незабаром поїхала до Чехословаччини і одружилася з Вацлавом Ластовецьким[5], змінивши прізвище[4]. Полковник[7] Лялькова працювала у військових госпіталях в Празі[5] і Оломоуці[5], потім проживала в Брно. З початку 1960-х і до кінця 1990-х років працювала екскурсоводкою в Брно, завдяки відмінному знанню російської мови[4] стала найбажанішим екскурсоводом для туристів з країн колишнього СРСР[5]. Належала до Чехословацької легіонерської спільноти (групи ветеранів Другої світової війни), виступала покровителькою цілого ряду спортивних, культурних і громадських заходів в Південній Моравії, читала лекції в школах, займалася роботою з дітьми[4].
За подвиги у Німецько-радянській війні була нагороджена Орденом Червоної Зірки, також була нагороджена Чехословацьким військовим хрестом[4][5]. 28 жовтня 2010 року нагороджена за особливі заслуги перед Чехією Орденом Білого лева II ступеня[6][7], прийнявши цю нагороду разом з Мікулашем Кончіцкім (своїм близьким другом) особисто від президента Чехії Вацлава Клауса[4].
Померла 7 листопада 2011 року в Брно. Про її смерть повідомив керівник Чеської легіонерської спільноти Мілан Ржепка[6][8].
Нагороди і звання[ред. | ред. код]
Радянські державні нагороди:
Чехословацькі державні нагороди:
Оцінка і думки[ред. | ред. код]
|
Майстром влучної стрільби, знаменитим снайпером стала Марія Лялькова, дівчина з 1-го Чехословацького батальйону ... У перших рядах наступаючих воїнів йшла вона - чудовий снайпер, що не знає промаху. Час від часу вона зупинялася, швидко прицілювалась і стріляла. Міцна рука молодої жінки, керована гарячим, мужнім серцем, помстилася за убитих і поранених. | 
|
— президент ЧССР Людвік Свобода[9] | ||
|
|
У свої 91 вона ще була здатна не тільки приймати енергію, а й роздавати її всім навколо. Вона була просто як сонце. |
|
— перший заступник голови Чеської легіонерської спільноти Їндржих Сітта[4] | ||
Примітка[ред. | ред. код]
- ↑ а б Encyklopedie dějin města Brna — 2004.
- ↑ а б Czech National Authority Database
- ↑ http://www.mocr.army.cz/informacni-servis/zpravodajstvi/zemrela-valecna-veteranka-a-nejznamejsi-ceska-snajperka-marie-lastovecka-62161/
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п Катерина Прокофьева (10 ноября 2011). Умерла Мария Лялькова-Ластовецка — самый знаменитый чешский снайпер. Радио Прага. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 17 липня 2014.
- ↑ а б в г д е ж и Каглян Олександр (7.05.2011). Марія Лялькова — жінка-снайпер із Городенки (укр.). Діловий сайт Городенка і Городенківський район. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 17 липня 2014.
- ↑ а б в г Anna Brandejská (9. listopadu 2011). Zemřela slavná česká válečná snajperka Marie Ljalková-Lastovecká (чес.). iDNES.cz. Архів оригіналу за 29 серпня 2017. Процитовано 17 липня 2014.
- ↑ а б Seznam osobností vyznamenaných při příležitosti 28. října 2010 (чес.). Novinky.cz. 28. října 2010. Архів оригіналу за 10 квітня 2015. Процитовано 17 липня 2014.
- ↑ Ivan Holas (9. listopadu 2011). V Brně zemřela válečná veteránka bitvy u Sokolova. Český rozhlas. Архів оригіналу за 15 січня 2012. Процитовано 17 липня 2014.
- ↑ Свобода Л. Батальон - 6. Контрудар // От Бузулука до Праги = z buzuluku do prahy / Авторизованный перевод с чешского. Переводчики Грачев С. И. и Петров Ф. П. — Воениздат, 1963. — 408 с. — 15 000 прим. Свобода Л. Батальон - 6. Контрудар // От Бузулука до Праги = z buzuluku do prahy / Авторизованный перевод с чешского. Переводчики Грачев С. И. и Петров Ф. П. — Воениздат, 1963. — 408 с. — 15 000 прим.
Література[ред. | ред. код]
- Jaroslav Láník. Vojenské osobnosti československého odboje 1939—1945 (2005) ISBN 80-7278-233-9
- Zlatica Zudová-Lešková, Marie Ljalková (Lastovecká), roz. Petrušáková, in: Vojenské osobnosti československého odboje 1939—1945, Praha 2005 s. 176.
- Zlatica Zudová-Lešková, Ženy v čs. armáde v rokoch 1939—1945, in: Statečné ženy, o kterých se málo ví (ed. Helmichová, Šárka), Praha 2003, s. 9-32.
Посилання[ред. | ред. код]
- Benešová, Hana. Máme snajperku! [Архівовано 23 травня 2009 у Wayback Machine.], Reflex.cz (2009)
- Jičínská, Vendula. Zdravotnice vzala pušku a šla do první linie [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.], Brněnský deník (2008)
- Prezident udělil státní vyznamenání, Pražský hrad (28.10.2010)
|
.svg){kind=small}
