Марія Португальська (королева Кастилії)
| Марія Португальська | |
|---|---|
| порт. Maria de Portugal | |
 | |
| Народилася | 9 лютого 1313[1] |
| Померла |
18 січня 1357[1][2] (43 роки) Евора |
| Поховання | Monasterio de San Clemented |
| Країна |
.svg){kind=small} Португальське королівство |
| Діяльність | аристократка |
| Титул | list of Castilian consortsd і royal consort of Castiled |
| Конфесія | християнство |
| Рід | Португальський Бургундський дім |
| Батько | Афонсо IV |
| Мати | Беатриса Кастильська |
| Брати, сестри | Eleanor of Portugald і Педру I |
| У шлюбі з | Альфонсо XI |
| Діти | Педро I[1] |
Марія Португальська (порт. Maria de Portugal, ісп. María de Portugal, 9 лютого 1313 — 18 січня 1357, Евора) — королева Кастилії і Леона.
Біографія[ред. | ред. код]
Марія була старшою дочкою короля Португалії Альфонса IV Хороброго і його дружини Беатріс Кастильской. 1328 року вийшла заміж за свого двоюрідного брата Альфонса Справедливого.
Шлюб був нещасний — Альфонсо не хотів відмовлятися від своєї юнацької прихильності до Леонори Нуньєс де Гусман. 1335 року Марія повернулася до батьків. Португальський король налаштував проти Леонори римського папу і частину кастильцев, а потім почав бойові дії. За договором, укладеним в 1339—1340 роках в Севільї, метресса була заслана в монастир, так як Альфонсо не хотів втратити допомогу португальців в боротьбі з Маринідами.
Велику силу Марія і її фаворит Хуан де Альбукерке отримали при сині Марії Педро Жорстокому. Вона помстилася давній суперниці, умовивши сина стратити її, а також змусила його одружитися з Бланш де Бурбон. Однак уже через три дні Педро заарештував Бланш і повернувся до своєї коханки Марії де Падільї. Королева-мати і де Альбукерке підтримали повстання проти Педро і поїхали до Португалії.
Королева померла 1357 року в Еворі, похована в Севільї, в Капелі королів Севільського кафедрального собору.
Марії присвячені кілька строф у третій пісні «Лузіад» Камоенса, де вона просить батька допомогти кастильцам у боротьбі з маврами:
Ввійшла Марія, мила й чарівна,
У батьківській палац, найкращій в світі,
Всміхнулася нерадісно вона
Очіма, що слізьми гіркими вміті;
Волосся, наче хвиля коливна,
На білі плечі впала тої ж миті(переклад Михайла Литвинця [Архівовано 28 лютого 2019 у Wayback Machine.])