Микола Кавасила
| Микола Кавасила | |
|---|---|
| грец. Νικόλαος Καβάσιλας, Χαμαετός | |
 | |
| Основні відомості | |
| Народження |
1322 Салоніки |
| Країна: |
 Візантійська імперія |
| Конфесія: | православ'я |
| Смерть: | 1398 |
| Константинополь | |
| Праці й досягнення | |
| Рід діяльності: | письменник |
| Основні інтереси: | теологія |
| Титул: | святий |
Висловлюваня у Вікіцитатах | |
Микола Кава́сила або Хамаєт (грец. Νικόλαος Καβάσιλας, Χαμαετός; 1322, Фесалоніки — 1397/1398) — православний богослов та літургіст, вчений-енциклопедист, філософ, письменник, представник візантийскої традиції ісихазму. Шанується в лику святих як праведний.
Життєпис[ред. | ред. код]
Микола Кавасила народився в аристократичній сім'ї. Представники його роду відігравали важливу роль у церковному та політичному житті Візантії починаючи з XI століття. Його мати була сестрою трьох архієреїв, з яких найбільш відомий Ніл Кавасила, вчитель майбутнього світильника Церкви, архієпископ Фессалонікійський в 1361–1363 роках, автор ряду полемічних творів проти латинян.
У 1335–1340 роках Микола Кавасила навчався в Константинополі. Крім граматики, риторики і філософії, вивчав природничі науки, особливий інтерес виявив до астрономії.
Джерела свідчать, що вже в 1330-х роках Микола Кавасила перебував у тісному зв'язку з ісихастським рухом. Його духовним керівником в роки юності був учень преподобного Григорія Синаїта — майбутній Константинопольський Патріарх Ісидор Бухір.
Починаючи з 1341 року Кавасила активно бере участь в політичному і релігійному житті. Довгий час він був другом та радником імператора Іоанна Кантакузина, підтримував його під час громадянської війни, насилу врятувався від смерті в дні страшної різанини Фессалонікійської знаті зилотами в серпні 1345 року.
В 1347 р. імператор доручив Кавасилі супроводжувати новообраного архієпископа Фессалонікійського Григорія Паламу на його кафедру. Солуняни не прийняли святителя. Він і Кавасила попрямували на Святу Гору Афон, де пробули рік.
Як свідчать джерела, Кавасила і його друг Димитрій Кідоніс знали від самого імператора про його намір віддалитися в монастир святого Маманта (1349) і зібралися піти за ним. Кантакузин характеризує їх як чоловіків, які отримали вищу мудрість…
Кавасила твердо дотримувався православної позиції під час і після Влахернського собору 1351 року, який засудив антипаламітів. Про його високий авторитет у сучасників свідчить наступний факт: в 1353 опустів патріарший престол Константинополя. Собор серед трьох кандидатів, запропонованих імператору, назвав і мирянина Кавасилу. Мирянином він, очевидно, залишався до кінця життя, принаймні жодне з джерел, що дійшли до нас, не говорить про прийняття Кавасилою чернечого постригу або священницького сану. (Приписування ж йому честі Фессалонікійського архієпископа засноване на історичному непорозумінні.)
Про життя Кавасили після 1353 р. до нас дійшли лише деякі уривчасті свідчення.
В 1354 році він проголошує панегірик при вступі на імператорський престол Матвія Кантакузина, сина Іоана.
В 1363 році він прибув в Фессалоніки на похорон свого дядька Ніла, а пізніше і свого батька. Свідченням того, що він жив ще в першій половині 90-х років, є листи, що піддаються точному датуванню, направлені йому Мануїлом II Палеологом, Димитрієм Кідонісом і Йосипом Врієннієм.
Вірогідною датою кончини Кавасили вважається 1397 (1398) рік.
Праці[ред. | ред. код]
Спадщина, залишена Миколою Кавасилою, досить велика. Кількість тільки богословських його праць перевищує півтора десятка. До самих ранніх його творів відноситься уривок із коментарів до Птолемея; «Про ріст проти лихварів», книгу про неправильну позовах цивільних начальств стосовно церковним предметів.
Чимало залишилося від нього окремих слів моральних, на свята і похвальних. З них можна вказати слова: на Страсті Христові, на Вознесіння, на великомученика Димитрія, на св. Феодори Чудотвориці, на трьох вселенських святителів. З богословських творів його відомі: «Яка мета втілення Господа», «Проти помилок Никифора Григори», «Виклад на пророка Єзекіїля», «Про душу» та інші дрібні твори і листи. Однак, за справедливим зауваженням І. І. Соколова:
|
слава Миколи Кавасили як богослова-містика покоїться головним чином на його творі «Про життя у Христі». | 
|
У семи главах («словах») цього видатного твору Кавасила піддає глибокому розгляду і дослідженню природу православного духовного життя. Його богослов'я — це відвертий і глибокий діалог Православ'я з світоглядом, що народжується, в якому утопії гуманізму без Христа протиставляється церковне вчення про людину, яка створена по образу і подобі Божій і призваній до відновлення затьмареного образу, до обоження, життю в Христі, яке можна знайти через всеціле приєднання до літургійного і молитовного досвіду Церкви.
|
|
«Гріх розтліває людину. А Христос відновлює і знову створює людину, подаючи їй Своє Тіло». |
|
Канонізація[ред. | ред. код]
3 червня 1982 року Микола Кавасила був прославлений у лику святих Синодом Елладської православної церкви.
Пам'ять[ред. | ред. код]
День його пам'яті встановлений на 20 червня (за новим стилем)[2][3].
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Миколай Кавасила. Христос, Церква, Богородиця. — М.: Видавництво храму святої мучениці Тетяни, 2002. Включає:
- Сім слів про життя в Христі [Архівовано 21 червня 2018 у Wayback Machine.] видання "Свічадо" 2005 р.
- Пояснення Божественної Літургії [Архівовано 3 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
- Пояснення обрядів Божественної Літургії
- Пояснення священних одеж
- Богородичні гомілії
- Пояснення до книги пророка Єзекіїля
- Слово на Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії
- Слово на достопоклінне і преславне Успіння Пресвятої і Пречистої Владичиці нашої Богородиці
- Слово на Преславне Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці
- Лист Димитрію Кідону
Див. також[ред. | ред. код]
 |
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Микола Кавасила |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Кавасила Микола. Життя в Христі / Пер. з давньогогрецького Дз. Коваль. — Львів: Свічадо, 2005. — 168 с.
- ↑ Lives of all saints commemorated on June 20 [Архівовано 12 березня 2007 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Orthodox calendar [Архівовано 13 липня 2010 у Wayback Machine.] (англ.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Кавасила Микола. Життя в Христі / Пер. з давньогогрецького Дз. Коваль. — Львів: Свічадо, 2005. — 168 с.
- Beck H. G. Kirche und theologische Literatur im byzantinischen Reich. — München, 1959.
- Lot-Borodine M. Une maître de la spiritualité byzantine au XIV siècle Nicolas Cabasilas. — P., 1958.
- Salaville S. Cabasilas le sacellaire et Nicolas Cabasilas, Échos d'Orient. t. 35, — P., 1936.
- Tatakis В. La philosophie byzantine. — P., 1949.
Посилання[ред. | ред. код]
- Nicholas Cabasilas [Архівовано 3 лютого 2007 у Wayback Machine.] в Encyclopaedia Britannica
- Азбука віри Православна бібліотека праведний Микола Кавасила [Архівовано 21 січня 2016 у Wayback Machine.]
- Віртуальний тур християнськими пам'ятками [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.]
