Минуле і думи
| «Минуле і думи» | ||||
|---|---|---|---|---|
| «Былое и думы» | ||||
 | ||||
| Форма | автобіографія[1][2] | |||
| Автор | О. І. Герцен | |||
| Мова | російська | |||
| Опубліковано | 1868 рік | |||
| Країна |
 Росія[1] | |||
|
| ||||
«Минуле і думи» (рос. «Былое и думы») — автобіографічна хроніка Олександра Івановича Герцена, за формою близька до роману. Представляє безприкладну в російській літературі панораму вітчизняного та європейського життя середини XIX століття. Твір визнано вершиною літературної творчості Герцена та однією з ключових творів російської літератури ХІХ століття. Написана в 1852—1868 роках, присвячена М. П. Огарьову[3].
Історія створення[ред. | ред. код]
Написанню книги передувала важка смуга у житті Герцена: руйнувалися як його революційні погляди, а й сім'я[4].
Успіх перших розділів (про юнацьку клятву на Воробйових горах, університетські роки тощо) був надзвичайний[5].
Окремі глави писалися з розривом у кілька років і публікувалися в «Полярній зірці», головним чином у 1852—1855 року, хоча дописувати та переглядати свою головну книгу[6] Герцен продовжував практично до кінця життя (до 1868 року).
Вже посмертно побачила світ найбільша, мабуть, відверта і знаменита глава «Кружіння серця» про відносини Герцена та його дружини з парою Гервегів[6].
Зміст[ред. | ред. код]
- Частина перша «Дитяча та університет» (1812—1834) — життя в будинку батька
- Частина друга «В'язниця і заслання» (1834—1838) — справа образи його величності
- Частина третя «Володимир-на-Клязьмі» (1838—1839) — історія кохання Герцена та Наталії Олександрівни Захар'їної
- Частина четверта «Москва, Петербург і Новгород» (1840—1847) — про західництво і слов'янофільство
- Частина п'ята «Париж — Італія — Париж (1847—1852): Перед революцією і після неї» — перші роки, проведені Герценом в Європі, у тому числі під час «весни народів»
- Частина шоста «Англія (1852—1864)» — період життя письменника в Лондоні після смерті дружини
- Частина сьома «Російська еміграція» — нариси про М. Бакуніна та В. Печеріна
- Частина восьма (1865—1868) — враження А. Герцена від подорожі Європою
- Частина дев'ята «Старі листи» — листи від Бєлінського, Чаадаєва, Грановського та ін.
Художні особливості та значення[ред. | ред. код]
Для большинства читателей эта автобиография остаётся главной книгой Герцена. Её привлекательность главным образом в её свободе и очевидной искренности. Не то, чтобы в ней вовсе не было позы, — Герцен слишком француз и слишком романтик, чтобы обойтись без позы. Герцен — один из последних великих русских писателей, выросших на французском языке, и ничуть не боится честного и неприкрытого галлицизма. Это язык человека, который одинаково свободно говорит на многих языках. Но это именно его, герценовский язык, и он обладает совершенно стихийной жизненной силой. В нём очарование свободы и непосредственности, это текучая и богатая речь страстного, блестящего собеседника.
Герцен — великий портретист-импрессионист, и его впечатления об отце и других родных, о московских идеалистах и вождях европейской революции незабываемо-живые. Легкость его прикосновения, скользящего, без всякого нажима, сообщает этим портретам на диво убедительную подвижность. Не менее замечательны те пассажи книги, где он подводит под свой рассказ широкую историческую базу; в первых частях, повествующих о его жизни до ссылки, содержится самый широкий, самый правдивый и самый проницательный обзор русской социальной и культурной истории первой половины девятнадцатого столетия. Это великая историческая классика[6].
— Святополк-Мирський Д. П.. История русской литературы
Я. Ельсберг у своїх статтях «Роман про російського революціонера і мислителя» пише: «„Колишнє і думи“ є складне поєднання різних жанрових форм, мемуару та історичного роману-хроніки, щоденника та листів, художнього нарису та публіцистичної статті, сюжетно-новелістичної прози та біографії. Змішування жанрів усередині мемуарного обрамлення було пов'язане з особливостями всієї стильової структури „Минулого і дум“[7]; „Минуле і думи“ можна назвати романом про російського революціонера. Але це роман і про людину з усіма її особистими особливостями, шуканнями і помилками, перемогами і поразками, з усіма протиріччями його внутрішнього світу, це розповідь і про його особисте життя, кохання, захоплення і пристрасті»[3].
Екранізація[ред. | ред. код]
- «Минуле і думи» — реж. Лев Єлагін
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #4099195-7 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Національна бібліотека Франції — 1537.
- ↑ а б А. И. Герцен. Былое и думы / А. Козловский и А. Краковская. — М. : Художественная литература, 1969. — Т. 73. — 924 с. — (Библиотека всемирной литературы) — 300000 прим.
- ↑ Лидия Чуковская. «Былое и думы» Герцена. — М : Художественная литература, 1966. — 26 травня. Архівовано з джерела 22 грудня 2016. Процитовано 21 квітня 2022.
- ↑ Вл. Путинцев. А. И. Герцен и его «Былое и Думы». Архівовано з джерела 10 березня 2010.
- ↑ а б в Святополк-Мирський Д. П. История русской литературы с древнейших времён до 1925 года [Архівовано 28 листопада 2020 у Wayback Machine.] / Пер. с англ. Р. Зерновой. — London: Overseas Publications Interchange Ltd, 1992. — С. 331—339.
- ↑ Герцен Александр: Эльсберг Я.: Роман о русском революционере и мыслителе
Література[ред. | ред. код]
- «Колишнє і думи». [Архівовано 28 січня 2022 у Wayback Machine.] Стаття До. [Архівовано 28 січня 2022 у Wayback Machine.] Зубкова на сайті «Полиця» [Архівовано 28 січня 2022 у Wayback Machine.]
- Гінзбург Л. Я. «Колишнє і думи» Герцена. — Л. .: Держлітвидав, 1957. — 374 с.
Посилання[ред. | ред. код]
- Текст [Архівовано 10 травня 2017 у Wayback Machine.]
- Текст [Архівовано 4 квітня 2022 у Wayback Machine.]
|
