Моджахеди Афганістану

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Моджахеди Афганістану
Зображення
Участь у військовому конфлікті Війна в Афганістані 1979—1989, Громадянська війна в Афганістані, Громадянська війна в Афганістані (1992-1996), Війна в Афганістані 2001-2021, Карабаський конфлікт, Громадянська війна в Таджикистані, Перша чеченська війна і Дагестанська війна
Країна  Афганістан,  Демократична Республіка Афганістан і  Ісламська Держава Афганістан
CMNS: Моджахеди Афганістану у Вікісховищі

Афганські моджахеди (араб. مجاهد‎ mujahiddin- захисник віри, що воює за релігію або за батьківщину) — члени нерегулярних збройних груп, мотивовані ісламською ідеологією, організовані в єдину повстанську силу в період громадянської війни в ДРА і Афганістані, воювали проти законного уряду Афганістану і Радянської Армії, у 1979—1992 роках.

Набиралися з 1979 року з місцевого населення з метою ведення збройної боротьби проти радянської військової присутності і афганських урядів Бабрака Кармаля і Наджибулли. Частина афганських моджахедів після закінчення війни в середині 1990-х років поповнила ряди руху " Талібан ", інша — загони " Північного альянсу ". Слово " моджахед " — арабського походження («муджахід», множина «муджахіддін»), буквально означає «борець за віру»[1], одночасно будучи найменуванням учасника джихаду або заколотника (повстанця). Радянська Армія і афганська влада називали їх душманами (дарі دشمان‎ — dušman, душмон, пушту دښمان — duxman, dušman — «ворог»), або просто бунтівниками[2], а радянських солдат афганці іменували шураві (дарі شوروی‎ — šuravî, шӯравӣ — «радянський»). Радянські солдати часто, в побуті, вживали для їх позначення жаргонне слово «духи» — похідне від «душмани».

Моджахеди (душмани) носили той же традиційний афганський одяг, що і місцеве населення, зовні нічим з нього не виділяючись (сорочки, чорні жилетки, чалма або паколь).

Історія[ред. | ред. код]

Ідеологія і стратегія афганських душманів (моджахедів)[ред. | ред. код]

  • Головною лінією і основою політичної платформи в пропаганді ідеології душманів була декларація основного принципу: "Обов'язок кожного афганця — захищати від невірних свою Батьківщину — Афганістан і свою віру — священний іслам ".
  • Об'єднання під прапором священного ісламу всіх правовірних мусульман: «… В ім'я Аллаха, обов'язком кожного благовірного мусульманина є священна війна — Джихад, для цього йому слід йти і вбивати невірних, тільки тоді його душа зможе увійти у браму раю»[3].
  • Духовні і політичні лідери душманів приділяли особливе значення веденню політичної пропаганди та агітації в рядах збройних загонів і серед місцевого населення. Політичними партіями моджахедів і зарубіжними спонсорами на ці цілі витрачалися значні кошти.
  • У пропагандистській боротьбі за підтримку місцевого населення душманами була здобута беззастережна перемога.
  • Моджахеди в рамках рішення найближчих бойових завдань діяли в складі різних за масштабом груп: невеликих мобільних загонів, значних за чисельністю угруповань і великих формувань.
  • Іноді різні за чисельністю, боєздатностю, оснащеностю і ступеню організації збройні формування, крім головної мети — вигнання «шураві» і повалення чинної влади, переслідували свої приватні та фінансові інтереси.
  • Часто внутрішні протиріччя між політичними партіями, їх лідерами і ватажками (польовими командирами), пов'язані з розділом сфер впливу і перевагою в розподілі зарубіжної спонсорської допомоги, приводили до збройних зіткнень між самими душманами.
  • Однак, незважаючи на різні протиріччя, пов'язані спільною метою моджахеди були здатні оперативно мобілізувати значні сили і засоби, організовуючи єдину взаємодію формувань для ведення масштабних бойових дій на широкому фронті, як єдине воєнізоване об'єднання.
  • Щороку чисельність членів збройних формувань душманів, починаючи з кінця 1979 року — моменту введення ОКСВА, росла в геометричній прогресії. До моменту виведення ОКСВА в 1989 році вона перевищувала 250 тисяч чоловік.
  • На всьому протязі війни 1979—1989 років в урядових колах, в рядах командування армії, МГБ, МВС ДРА, серед місцевого населення моджахеди мали широко розгалужену і добре організовану розвідувальну мережу.
  • Метою ведення збройної боротьби моджахедів з ОКРВА, державною владою і збройними силами ДРА було виведення радянських військ і повалення прорадянського урядового режиму в Афганістані.
Моджахеди (душмани) переходять афгано-пакистанський кордон, 1985 рік.

Тактика[ред. | ред. код]

Тактика ведення бойових дій — партизанська. Головними принципами управління бойовими діями моджахедів були:

  • ухилення від прямих зіткнень з переважаючими силами регулярних військ;
  • не звернення бойових дій в позиційну війну,
  • відмова від закріплення і утримання зайнятих районів протягом тривалого часу;
  • раптові напади

Збройне протистояння умовно поділялося на три стадії:

  • Організований опір з неактивною формою бойових дій, утримання окремих пунктів і районів, проведення широких агітаційно-пропагандистських заходів серед населення та залучення його на свою сторону.
  • Нарощування активності бойових дій за рахунок диверсій і терактів, здійснення нальотів на гарнізони і пости урядових військ, напади на колони. Основна мета — захоплення зброї, боєприпасів і різних матеріально-технічних засобів.
  • Повне і повсюдне знищення противника.

Озброєння[ред. | ред. код]

Моджахеди ІЗА, озброєні ДШК, АКМС і РПГ-7, 1987 рік

Велика частина зброї моджахедів була виробництва Китаю і СРСР.

Засоби ППО :

Різні типи мін, в тому числі протитанкові (ПТМ) і протипіхотні (ПМ) і фугаси ;

  • Італійські міни (TS -1, TS-2,5, TS-1,6, TS-50, SH-55);
  • Американські — М-19, М 18А-1, ДСМЕ-С, «Клеймор»;
  • Шведські — М-102, Англійські МАК-7, а також чехословацького і радянського виробництва.
Моджахед, полонений радянським десантом в Афганістані

Союзники моджахедів[ред. | ред. код]

  • США в особі ЦРУ.
  • Велика Британія в особі МІ-6.
  • ОАЕ, а також деякі організації і приватні особи в інших арабських країнах.
  • Пакистан був своєрідним каналом передачі американської допомоги; власна ж підтримка виражалася головним чином у наданні місця для тренувальних таборів і таборів для радянських військовополонених на своїй території, а також в участі пакистанських інструкторів в підготовці моджахедів.
  • Іран (надавав підтримку шиїтській частині афганських моджахедів, які базуються на заході країни уздовж кордону з Іраном, а також загонам афганських моджахедів, що складаються з числа хазарейців-шиітів і хазарейців-ісмаїлітів, що проживають в центральній частині Афганістану провінціях Баміан і Дайкунді, в провінції Баглан на півночі країни).
  • КНР постачала моджахедам зброєю, поставляючи його через Пакистан.
  • Єгипет — поставки моджахедам зброї, фінансова допомога.

Джерела постачання та фінансування[ред. | ред. код]

Президент США Рональд Рейган зустрічається з делегацією афганських моджахедів в Білому домі в 1983 році

Після введення радянських військ в Афганістан ЦРУ сформувало в Пакистані мережу навчально-тренувальних таборів і баз постачання моджахедів. Надалі основними джерелами фінансування для моджахедів були:

  • наркоторгівля (завдяки душманам, що склали згодом Північний Альянс, Афганістан став найбільшим в світі виробником опіуму і героїну, давши назву району наркоторгівлі — Золотий півмісяць);
  • кустарний видобуток золота і продаж золотого піску;
  • спонсорська допомога США, ОАЕ, Пакистану, Китаю, арабських країн, мусульманських організацій.

Найвідоміші керівники партій[ред. | ред. код]

  • Моджахеди не були однорідні, загони складалися з великої кількості дрібних з*єднань, командири яких часто воювали не тільки з радянськими військами, а й між собою. Причина — різний національний склад (пуштуни, таджики, узбеки, хазарейці, чараймаки, нуристанці і інші) і релігійний (суніти, шиїти, ісмаіліти), різні джерела спонсорської допомоги.
  • Найбільша їхня коаліція — створена в травні 1985 року сунітська «Ісламська єдність афганських моджахедів», або «Пешаварска сімка», куди входили шість пуштунських і одне таджицьке угруповання (лідер таджицької партії «Джаміат-і ісламі» Бурхануддіна Раббані після виведення радянських військ став президентом Афганістану). Існувала також військово-політична організація шиїтських моджахедів — «Шиїтська вісімка», що базувалася в Ірані.

Пешаварська сімка — «Альянс семи»[ред. | ред. код]

«Альянс семи», або «Пешаварська сімка» — військово-політичний союз лідерів афганських моджахедів. Створений в 1982 році, штаб-квартира в м Пешавар в Пакистані. Був представлений лідерами різних фундаментальних ісламських партій, переважно пуштунської більшості суннітського напрямку в ісламі. У альянс входили в тому числі чотири фундаменталістські партії, які проголосили своєю головною метою створення в Афганістані ісламської держави. Афганське суспільство, яке є великою кількісті різних соціальних груп, що відрізняються один від одного етнічними, конфесійними та іншими ознаками, які проживають автономно, або в тісному сусідстві з іншими групами, характеризували його як дуже неоднорідне. Тому сили афганських повстанців були роз'єднані етнічно, географічно, конфесійно. Численні спроби різних груп опору об'єднатися в єдину організовану силу не змогли усунути поділу їх на дві головні угруповання: ісламських фундаменталістів і помірних націоналістів. Такими є:

  • «Ісламська партія Афганістану» (ІПА). Її очолював Ґульбуддін Хекматіар. Він користувався особливою прихильністю ЦРУ США і отримував до 40 % всієї американської допомоги опозиції.
  • «Ісламське товариство Афганістану» (ІЗА) під керівництвом Бурхануддіна Раббані.
  • «Ісламський союз звільнення Афганістану» (ІСОА). Головою цієї партії був Абдул Расул Сайяф. ІСОА орієнтувався головним чином на Саудівську Аравію і більшу частину допомоги отримував від неї.
  • «Ісламська партія Афганістану» Юнуса Халес (ІПА). Однойменна з «Ісламською партією Афганістану» Гульбеддіна Хетматіяра. Лідер партії Юнус Халес — єдиний з усіх керівників «сімки», який безпосередньо брав участь у бойових діях.

Три інші партії «сімки» називалися традиціоналистськими. Вони виступали за повернення Афганістану до дореволюційних форм правління. це:

  • «Національний ісламський фронт Афганістану» (НІФА). На чолі стояв Саїд Ахмад Гейлані, збройними загонами командував Абдул Рахім Вардак. Найбільшим впливом користувався серед афганських біженців на території Пакистану. Вважався найбільш світським і прозахідним з моджахедская рухів.
  • «Національний фронт порятунку Афганістану» (НФСА). Партія, яку очолював Себгатулла Моджаддеді, була нечисленною. Перебувала на монархістськими позиціях, виступала за повернення в Афганістан колишнього короля Захір Шаха.
  • «Рух ісламської революції Афганістану» (Діра). Лідер цього угруповання — Мухаммад Набі Мухаммад, релігійний діяч. Серед традиціоналістських партій був найближче до фундаменталістів.

Шиїтська вісімка — «Альянс восьми»[ред. | ред. код]

У «шиїтських вісімку», звану частіше «Альянс восьми», входило вісім партій орієнтованих на шиїтську частину населення афганського суспільства. Всі вони користувалися фінансовою та іншої підтримкою Ісламської Республіки Іран і її духовних керівників. Таджики-шиїти, чараймаки що проживають в прикордонних з Іраном провінціях — Герат, Фарах, частково Гільменд, а також хазарейці-шиїти і хазарейці-ісмаіліти, що живуть в центральній частині Афганістану в провінціях — Баміан, Дайкунди, Гор, Урузган, Газні, Баглан, Балх і Саманган. Шиїти і ісмаїліти, не будучи більшістю афганського населення протягом всієї історії існування Афганської держави відчували релігійну і національну дискримінацію більшістю — пуштунів і таджиків. Формування «Альянсу восьми» було доцільним не тільки з точки зору фінансової незалежності шиїтської частини суспільства від впливу сунітського Пакистану, тобто пуштунів, які керують фінансовими потоками ЦРУ в рамках операції «Циклон», а й спроби самостійної участі в політичному розділі влади в країні. «Шиїтська вісімка» — це вісім шиїтських партій афганських моджахедів.

Найбільш відомі польові командири моджахедів[ред. | ред. код]

Польові командири — командувачі різними за чисельністю формуваннями збройної опозиції, що постійно базувалися безпосередньо на території Афганістану. Здійснювали збройне протидія діючій офіційній владі ДРА, урядовим військам і присутності ОКСВА. У разі тактичної необхідності вступали в контакти з представниками уряду ДРА, укладали тимчасові угоди з різних питань. Відомі випадки, коли польові командири зі своїми загонами переходили на бік народної влади. Основна маса запекло боролася, під прапорами «Альянсу семи» або «Шиїтської вісімки». Були й командири незалежні від політичних партій.

Найбільш відомими і впливовими були:

  • Ахмад Шах Масуд лідер " ІТА ", його загони діяли в Панджшерскій ущелині і долині Чарикар, поблизу стратегічної траси Хайратон — Кабул, в районі перевалу Саланг
  • Ісмаїл-хан (Туран Ісмаїл) — контролював весь захід, частково північний захід і південний захід країни.
  • Юнус Халес, Джелалуддін Хаккані «ІПА» — схід, південний схід країни
  • Саїд Мансур «ІПА», Устад Фарід «ІПА», Абдул Сайяф, Абдул Хак, Сайд Мохаммад Хасан (Саїд Джарган) «СІС», Сайд Алі Бехешті «СІС» — центр країни
  • Мулла Маланг, Мулла Накіб, Мулла Насім «ДІРА», Мохаммад Ассеф Мохсені (Ассеф Кандагарі) «СІС» — південь країни
  • Мохаммад Башир (ІПА), Абдул Басір «ІЗА», Казі Кабір Марзбон «ІЗА», Саїд Мансур, Абдул Вахоб, Мохаммад Вадуд, Суфі Паянд «ІПА», Аріенпур «ІЗА», Хіродманд «ІПА», «доктор Ісмаїл» "ІПА «, Забіулла» ІПА "- північний схід країни
  • інші: Нікмамад «ДІРА», Абдурахман «Діра», Гуляммамад «ІСОА», Гафар «ДІРА», Махмуд «ІПХ», Акбаралі «ІПА», Фатех «ІПА» та інші

Ці керівники, що безпосередньо ведуть збройну боротьбу проти режиму НДПА, набули значну вагу і вплив як в рядах заколотників, так і серед населення країни і користувалися навіть більшою популярністю, ніж закордонні лідери опозиційних партій.

До лав моджахедів також вливалися вихідці з інших країн світу, особливо з Саудівської Аравії, контингенти з Алжиру, Йорданії, Єгипту, Бангладеш, Філіппін, групи малої чисельності з Марокко, Франції, Англії. У Афганській війні на боці моджахедів брали участь такі відомі згодом діячі, як Осама бен Ладен (Саудівська Аравія) і Тарік аль-Фадля (Ємен).

Великі укріпрайони афганських моджахедів[ред. | ред. код]

Уздовж кордону з Пакистаном і Іраном знаходилося кілька великих опорних баз і укріпрайонів моджахедів, неодноразово займаних Радянськими військами в ході військових операцій в період Афганської війни 1979—1989 років. Найбільш відомими з таких вважаються:

  • Джавара — провінція Пактія (південний схід, кордон з Пакистаном)
  • Тора-Бора — провінція Нангархар (схід, кордон з Пакистаном)
  • Кокар-Шаршарі — провінція Герат (захід, кордон з Іраном)

Див. також[ред. | ред. код]

  • Втрати в Афганській війні (1979—1989)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Толковый словарь Беслова
  2. ↑ Глава IV Как воюют моджахеды / Трагедия и доблесть Афгана. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 20 серпня 2021.
  3. ↑ МОДЖАХЕДЫ — Культура веры. Путеводитель сомневающихся. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 20 серпня 2021.

Література[ред. | ред. код]

  • Журнал «Армія», 1999, № 6[уточнити]
  • Хто ж вони, душмани? // «Проблеми світу і соціалізму», № 5 (333), 1986. стр.93-96
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Моджахеди_Афганістану&oldid=41645318