Морозов Микола Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Морозов Микола Григорович
Загальна інформація
Громадянство  Росія
Народження 28 серпня 1941 року
радгосп Іркутського району Іркутської області
Спорт
Вид спорту велоспорт
Спортивне звання Заслужений тренер СССР, РСФСР
Команда "Катюша"
Участь і здобутки
Особисті рекорди 15 велогонок Джиро д’Італія, 7 шосейних велогонок — Тур де Франс, 15 шосейних гранд-турів — Вуельта (Іспанія)

Морозов Микола Григорович (нар. 28 серпня 1941 року) — заслужений тренер СРСР і РРФСР, тренер збірної СРСР з велоспорту, яка перемогла на XXII Олімпійських іграх в 1980 році.[1]

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 28 серпня 1941 року в радгоспі Іркутського району, Іркутської області. У 1949 році, в зв'язку з рекомендацією лікарів за станом здоров'я батька, сім'я переїжджає в Сочі. Там закінчив середню школу №9 ім. Миколи Островського.[2]

У той час почав цікавитися велоспортом, тому що в м.Сочі щовесни проходили відбіркові змагання з Велогонок світу, Прага-Варшава-Берлін.[3]

Освіта[ред. | ред. код]

У 1959 році вступив до Ленінградського інституту фізичної культури і спорту ім. П. Ф. Лесгафта на спортивний факультет. Але пізніше Микола Григорович залишив велоспорт і продовжив навчання в іншому ВНЗ. Тоді мама Морозова важко захворіла і він був змушений покинути навчання і повернутися в Сочі.[3]

Кар'єра[ред. | ред. код]

Почав працювати тренером в міській раді ДСТ "Спартак" після повернення в Сочі і знову повернувся до велоспорту. Брав участь у міських, союзних змаганнях, спартакіадах народів і чемпіонатах країни з велоспорту.

1965-1966 р.р. — член збірної команди СРСР з велоспорту.

1971 рік — тренер ДЮСШ №1 в м.Сочі.[4]

1974 року — отримав запрошення в збірну команду СРСР помічником головного тренера В. Капітонова, а потім був затверджений тренером збірної, в якій пропрацював до розпаду СРСР. З командою брали участь в Олімпійських іграх у Монреалі, Москві, Сеулі, але не були в Лос-Анджелесі (1984 г.) через бойкот США Олімпійських ігор в Москві (1980 г.).[5]

Микола Морозов зі своєю командою ALFALUM (1989-1990)

1989-1990 р.р. — тренер першої професійної радянської команди ALFA LUM (Сан Марино). 1989 рік — радянська команда приймає старт на чемпіонаті світу в Шамбері, Франція. Це сталося вперше в історії вітчизняного спорту. Головним тренером був італієць, а Микола Григорович був делегований в цю команду відповідальним від радянської сторони.

1991 рік — після розпаду Радянського Союзу залишається в Італії і укладає контракт з командою CARRERA.

1995 рік — отримав запрошення від Дмитра Конишева стати масажистом-тренером в команді і продовжив представляти РФ на Чемпіонаті світу і Олімпійських іграх.[6]

"Катюша"[ред. | ред. код]

Після пекінської Олімпіади керівництво Федерації велоспорту пропонує Морозову очолити континентальну команду «Катюша».[3]

Команда виступала на всіх чемпіонатах світу, а також на Олімпійських Іграх цього періоду під керівництвом Миколи Григоровича і займала призові місця.

Винятком стали лише 1999 і 2000 роки, коли Морозов разом з Сергієм Гончаром представляли збірну України у 1999 році Чемпіонаті світу у Іспанії (2 місто), на Олімпійських Іграх в Сіднеї 2000 рік (9 місце) , та Чемпіонаті світу у Франції (1 місце).

2009 рік — головний тренер континентальної велокоманди "Катюша".[7]

2010 - 2012 р.р , 2014 рік — головний тренер континентальної команди "Ітера-Катюша".

2013 рік - спортивний директор проконтинентальної команди "Русвело".

У 2015 році був частиною тренерської ради збірної команди Росії з велоспорту-шосе.

Команди після 1991 року[ред. | ред. код]

Чемпіонат світу з шосейних велогонок 1985, Микола Морозов (в червоній куртці) зі своєю командою

З 1991 року працював в наступних відомих командах:

  • CARRERA (Італія)
  • AKI-SAFI (Монте-Карло)
  • SAFI (Італія)
  • LIQUIGAS (Італія)
  • TENAX (Італія)
  • FASSA BORTOLO (Італія)
  • GEROLSTEINER (Німеччина)
  • ASTANA (Іспанія - Казахстан)
  • ITERA - KATUSCA
  • РУСВЕЛО (Росія)[8]
  • ITERA  (Росія)

Досягнення[ред. | ред. код]

Микола Морозов ( у автомобілі тех. допомоги) разом з Д. Конишевим, Джиро д'Італія 1989 р.
  • 1 місце - Олімпійські ігри 1976 р., командні перегони 100 км.
  • 1 місце - Чемпіонат світу 1977 р., 1983 р., 1985 р., командні перегони.
  • Отримав звання "Заслужений тренер РРФСР" (1979)
  • 1 місце - Олімпійські ігри 1980 р., командні перегони, 1 та 3 місце індивідуальні перегони разом с В. Капітоновим та В. Соколовим.
  • Заслужений тренер СРСР (1980)
  • За підсумками Олімпійських Ігор в 1980 році визнаний кращим тренером країни і нагороджений золотою медаллю "Кращий тренер СРСР"[9]
  • За період участі в командах провів 15 велогонок Джиро д'Італія, 7 шосейних велогонок — Тур де Франс, 15 шосейних гранд-турів — Вуельта (Іспанія)
  • 1 місце - Чемпіонат світу 2012 р., індивідуальні перегони на час.
  • Взяв участь у підготовці до 7-ми Олімпійських ігор

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Москва 1980 | Олимпийские игры | Спортивная Россия. www.infosport.ru (рос.). Архів оригіналу за 6 березня 2021. Процитовано 18 березня 2021.
  2. ↑ Там Х. Огневые сооружения Севастопольского Оборонительного Района 1941 г.: анализ характеристик и проблем. Исторический журнал: научные исследования. Т. 3, № 3. 2018-03. с. 78—88. doi:10.7256/2454-0609.2018.3.26310. ISSN 2454-0609. Процитовано 18 березня 2021.
  3. ↑ а б в Иванова, Юлия. Морозов: распад СССР для меня стал трагедией. www.championat.com (рос.). Процитовано 18 березня 2021.
  4. ↑ МБУ ДО «Детско-юношеская спортивная школа № 1» г. Сочи. xn--23-kmc.xn--80aafey1amqq.xn--d1acj3b. Процитовано 18 березня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  5. ↑ Тренеры В. М. Соколов и Н. Г. Морозов о задачах на будущее (Велоспорт / Информация) - Cnopm.ru. www.cnopm.ru. Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 18 березня 2021.
  6. ↑ Колыванова, Марина. ВелоСочи. SCAPP (ru-RU) . Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 18 березня 2021.
  7. ↑ sport_rekord (May. 4th, 2012). Велоспорт шоссе. Александр РЫБАКОВ: Главное - это работа на уход. Спортивные рекорды. Процитовано 18 березня 2021.
  8. ↑ Российский велоспорт: время перемен. Новости велоспорта на VeloLIVE (рос.). Архів оригіналу за 8 серпня 2020. Процитовано 18 березня 2021.
  9. ↑ Перспектива — побеждать | История велоспорта. www.velorider.ru. Процитовано 18 березня 2021.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Морозов_Микола_Григорович&oldid=42420949