Мустафін Михайло Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мустафін.
Михайло Андрійович Мустафін
рос. Михаил Андреевич Мустафин
Ім'я при народженні Мударіс Ідрісовіч Мустафін
Народження 15 листопада 1916(1916-11-15)
с. Карнавар, Неверкінскій район, Пензенська область, Російська імперія
Смерть 9 квітня 1987(1987-04-09) (70 років)
Вольськ, Саратовська область, Росія
Поховання Мусульманське кладовище Вольська
Країна  СРСР
Приналежність СРСР
Рід військ авіація
Роки служби 1937—1958
Партія КПРС
Звання ВПС СРСР Капітан
Війни / битви німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Червоної Зірки
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За взяття Будапешта»
Медаль «За взяття Будапешта»

Михайло Андрійович Мустафін (15 листопада 1916 - 9 квітня 1987) - командир ланки 165-го гвардійського штурмового авіаційного Червонопрапорного полку, гвардії старший лейтенант, Герой Радянського Союзу.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 15 листопада 1916 в місті Вольськ Саратовської області. За національністю татарин. Член КПРС з 1943[1].

Згідно з інформацією збірника «Навічно в пам'яті нащадків: пензенцев - Герої Радянського Союзу і Кавалери ордена Слави трьох ступенів» (м Пенза, 2010 г.): «Михайло Андрійович (Мударіс Ідрісовіч) народився 15.11.1916 р в с. Карнавар Неверкінского р-на Пензенської обл. в родині робітника».

Закінчив 8 класів середньої школи № 1 (нині гімназія), школу фабрично-заводського навчання та аероклуб. Працював слюсарем на Вольському цементному заводі «Комсомолець». У 1937 році вступив в Енгельського військове авіаційне училище, закінчив його напередодні війни[1].

На фронт потрапив в грудні 1942 року. Воював на Воронезькому, 1-му, 2-му і 3-му Українських фронтах. Брав участь в боях на Курській дузі, визволенні України, Молдавії, Румунії, Угорщини та Югославії.

5 липня 1943 Михайло Мустафін здійснив свій перший бойовий виліт. Під Білгородом у складі групи з 18 літаків Іл-2 при ударі за перейшло в наступ в сторону Курська військам противника потрапив під обстріл. Тут Мустафін знищив дві автомашини і зенітне знаряддя[2].

9 липня 1943 в районі Рождественке в результаті зенітного обстрілу артилерії противника мотор машини Мустафіна був пошкоджений осколком снаряда. Незважаючи на це Михайло Андрійович знищив один танк і чотири автомашини. При догляді від мети штурмовик Мустафіна був атакований двома «мессерами». Однак льотчик відбив усі атаки ворожих винищувачів і привів пошкоджену машину на свій аеродром.

Через кілька місяців Мустафін почав самостійно водити в бій групи штурмовиків. 15 липня 1944 шістка «Іллюшин» під його командуванням справила три бойових вильоти. В цей день було знищено 7 танків, 3 батареї зенітної артилерії і більше 60 одиниць живої сили противника.

22 липня 1944 група льотчиків під командуванням Мустафіна знищила 15 автомашин і понад 150 гітлерівських солдатів і офіцерів, подавила вогонь двох зенітних точок противника. Всі літаки повернулися на свій аеродром. У кожному з них, в тому числі і машині Мустафіна, було понад 50 кульових пробоїн.

Після війни продовжував службу у ВПС. З 1958 року Мустафін капітан в запасі.

Жив і працював у місті Власюк. Помер 9 квітня 1987[1]. Похований на мусульманському кладовищі в Вольські.

Нагороди та звання[ред. | ред. код]

Пішов у запас у званні капітана.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1944 Мустафіна було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 3498). Також нагороджений орденом Леніна (1944), двома орденами Червоного Прапора (1943, 1957), двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня (1943, 1985), орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня (1943), орденом Червоної Зірки (1952), медалями[1].

Пам'ять[ред. | ред. код]

  • Меморіальна дошка на будівлі школи №1 (гімназія) в місті Вольські, де вчився Мустафін М.А.
  • Меморіальний пам'ятник в сквері школи №1 (гімназія) в місті Вольські, де вчився Мустафін М.А.
  • Надгробний пам'ятник на мусульманському кладовищі міста Вольська, де похований Мустафін М.А.

Цікаві дані[ред. | ред. код]

Незадовго до смерті Михайла Андрійовича у нього були викрадені всі бойові нагороди[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Румянцев. Н. М. Люди легендарного подвига. — Саратов, 1968. — С. 328—329.
  2. ↑ Герои и подвиги. Саратов, 1984, кн.6. / стр. 221—222

Посилання[ред. | ред. код]

  • Румянцев.Н.М. Люди легендарного подвига. Саратов, 1968. / стр.328—329.
  • Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1987. — Т. 1 /Абаев — Любичев/. — 911 с. — 100 000 экз. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382
  • Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1988. — Т. 2 /Любов — Ящук/. — 863 с. — 100 000 экз. — ISBN 5-203-00536-2
  • Кавалеры ордена Славы трёх степеней: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии Д. С. Сухоруков. — М.: Воениздат, 2000. — 703 с. — 10 000 экз. — ISBN 5-203-01883-9
  • Татарский энциклопедический словарь. - Казань: Институт Татарской энциклопедии АН РТ, 1998 - 703 с., илл
  • Герои Советского Союза М. 1987г том.2 ч.1 (М-Р)
  • Андреев С.А. Совершенное ими бессмертно. М., 1976. / стр.170—171
  • Герои и подвиги. Саратов, 1984, кн.6. / стр. 221—222

Джерела[ред. | ред. код]

На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії.
Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мустафін_Михайло_Андрійович&oldid=42159374