Мікора Олександр Ілліч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мікора Олександр Ілліч
Народження 22 грудня 1925(1925-12-22)
Північно-Кавказький край, РСФРР, СРСР
Смерть 5 травня 2014(2014-05-05) (88 років)
  Київ, Україна
Країна  СРСР
 Україна
Жанр портрет і пейзаж
Навчання Київський державний художній інститут (1957)
Діяльність художник
Вчитель Касіян Василь Ілліч і Плещинський Іларіон Миколайович
Працівник Барвінок і Малятко
Член Спілка радянських художників України
Діти Мікора Михайло Олександрович
Учасник німецько-радянська війна
Роботи в колекції Музей історії Києва, Національний музей Тараса Шевченка, Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка, Чернігівський обласний художній музей і Прилуцький краєзнавчий музей імені В. І. Маслова
Нагороди
орден Червоної Зірки медаль «За відвагу»
Заслужений художник України

Олександр Ілліч Міко́ра (22 грудня 1925, Жаркевич — 5 травня 2014, Київ) — український художник; член Спілки радянських художників України з 1970 року. Заслужений художник України з 1995 року[1]. Батько живописця Михайла Мікори.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 22 грудня 1925 року на хуторі Жаркевич Північно-Кавказького краю РРФСР (у 1999 році знятий з обліку у Краснодарському краї Російської Федерації). Брав участь у німецько-радянській війні. Служив у стрілецьких військах, мав військове звання сержанта. Нагороджений медаллю «За відвагу» (18 жовтня 1943), орденом Червоної Зірки (4 листопада 1944)[2].

У 1949—1950 роках викладав малювання у Хабаровському педагогічному училищі. З 1951 року працював у товаристві «Художник» у Краснодарі. 1957 року закінчив Київський державний художній інститут, де навчався у Василя Касіяна, Іларіона Плещинського.

Після здобуття мистецької освіти працював у Києві: протягом 1957—1961 років — художнім редактором журналу «Барвінок», у 1963—1974 роках — художнім редактором журналу «Малятко».

Мешкав у Києві в будинку на проспекті 40-річчя Жовтня, № 112, квартира № 53[3] та у будинку на вулиці Академіка Заболотного, № 95, квартира № 45[4]. Помер у Києві 5 травня 2014 року.

Творчість[ред. | ред. код]

Працював у галузях книжкової та станкової графіки, станкового живопису (писав портрети, пейзажі). Серед робіт:

  • серія портретів «Мої однополчани» (1987);
  • «Тиша» (1992);
  • «Місток» (1994);
  • «Надвечір'я» (1994);
  • «Осіннє золото» (1996);
  • «Над островом Березань» (1997);
серії літографій
  • «Пам'ять ветерана» (1980);
  • «За Київ рідний» (1982—1983);
  • «З вірою в Перемогу» (1984);
  • «Шляхами Перемоги» (1986);
серії пастелей
  • «Пейзажі України» (1985—2003);
  • «Седнівські пейзажі» (1987);
  • «Навколо Києва» (1990—2003);
живопис
  • триптих «Звільнення Європи» (1986);
  • «Тарасова гора» (1995);
  • «Хатина в яру» (1995);
  • «Березневий ранок» (1995);
  • «Дніпровські заплави» (1998);
  • «На Черкащині» (1998);
  • «Продавець сигарет (Доля переможця)» (1998);
  • «Нас залишалось тільки троє…» (2004).
ілюстрації до книг

Брав участь у всеукраїнських мистецьких виставках з 1968 року, зарубіжних — з 1982 року, всесоюзних — з 1985 року. Персональні виставки відбулися у Києві у 1984, 1990, 2000, 2005 роках, Луганську у 1991 році.

Роботи художника зберігаються у Музеї історії Києва, Національному музеї Тараса Шевченка у Києві, Полтавському і Чернігівському художніх музеях, Прилуцькому краєзнавчому музеї, а також музеях Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки, Греції, Великої Британії, Німеччини, Португалії, Ірландії.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]