Міська спеціальна констебльська служба Лондона

	Міська спеціальна констебльська служба Лондона; англ. Metropolitan Special Constabulary (MSC)
	Загальна інформація:
Тип:	допоміжна поліція
Юрисдикція:	Великий Лондон,; Велика Британія
Дата заснування:	1831
	Структура:
Головний офіцер:	Джон Конвей
Керівна організація:	Міська поліція Лондона
Ключовий документ:	Акт про спеціальних констеблів 1831
Кількість співробітників:	4 587
Кількість тер. підрозділів:	32
	Вебсайт:
	content.met.police.uk/Site/specialconstables
	Територіальні підрозділи

Міська спеціальна констебльська служба Лондона — добровільна допоміжна поліційна служба Міської поліції Лондона^[1]. Служба була створена одразу після прийняття Акту про спеціальних констеблів 1831. Зараз в ній служить 4 587 спеціальних констеблів, що робить цю службу найбільшою допоміжною поліцією у Великій Британії. Спеціальні констеблі виконують ту саму роботу, що й звичайні поліціянти, здійснюють патрулювання пішки та на автомобілях (як одні, так і з іншими спеціальними констеблями або офіцерами), носять ту саму форму, але з іншими погонами. Від спеціальних констеблів вимагають працювати як мінімум 200 годин на рік, не менше ніж 16 годин на місяць, хоча більшість працює значно більше.

Принципи роботи[ред. | ред. код]

Кожен територіальний підрозділ Міської поліції Лондона, який обслуговує одне з 32 боро, має власний контингент Спеціальної констебльської служби, яким, зазвичай, керують декілька спеціальних сержантів та спеціальний інспектор. Територіальні підрозділи мають в середньому по 150 допоміжних поліціянтів зі Спеціальної констебльської служби. Найбільше їх в Вестмінстері — 300.

Допоміжні поліціянти не отримують платні за свою роботу, хоча деяких допоміжних поліціянтів фінансують їх роботодавці в рамках суспільної програми Підтримка правоохоронної діяльності роботодавцями (англ. Employer Supported Policing), в якій роботодавці відпускають своїх підлеглих на певний час для виконання обов'язків допоміжних поліціянтів що два тижні^[2]. Також їм надається право безкоштовного проїзду на будь-якому громадському транспорті в Лондоні.

Допоміжні поліціянти можуть вибирати район, в якому вони служитимуть, задачі, які вони виконуватимуть, та час служби. Зазвичай вони займаються патрулюванням, але можуть також бути направлені до Водної поліції, Поліції аеропорту Хітроу, Транспортної поліції, підрозділів з розслідування економічних злочинів та протидії організованій злочинності.

Підготовлення[ред. | ред. код]

Допоміжні поліціянти мають пройти процедуру рекрутування, яка починається з подання резюме, причому відбувається ця процедура протягом дня. Після первинної оцінки кандидати запрошуються до центру відбору в Empress State Building. Кандидатів оцінюють за такими критеріями: прийняття рішень, комунікативність, відповідальність, стійкість, толерантність та вміння працювати в команді. Процедура рекрутування складається з таких частин:

30-хвилинне оцінювання дій кандидата в певній ситуації
20-хвилинна співбесіда
Повне медичне обстеження, в тому числі перевірка зору та слуху
Перевірка та копіювання поданих кандидатом документів
Тест з фізичної підготовки

Тільки кожний сьомий кандидат проходить далі. Ті, що пройшли починають проходити навчальний курс довжиною у 23 дні, з яких п'ять днів вони вивчають самооборону, два дні вивчають першу медичну допомогу, а інші дні проходять навчання в класах. Ці 23 дні можуть йти як підряд, так і тільки щовихідних, на вибір кандидата. Після проходження первинної підготовки, кандидати починають вторинну підготовку вже у своїх територіальних підрозділах. Під час проходження підготовки кандидатам видають такі самі форму та обладнання, як і у звичайних поліціянтів. Після цього вони мають ходити на тренування в цій формі.

Після завершення підготовки кандидати складають присягу на офіційній церемонії в Новому Скотленд-Ярді або в Гендонському поліційному коледжі та отримують посвідчення.

Звання[ред. | ред. код]

Оскільки допоміжні поліціянти мають таку саму форму, як і звичайні, погони є єдиним чим вони відрізняються. Констеблі та сержанти мають на своїх погонах двохлітерний код територіального підрозділу та чотирицифровий персональний номер.