Міщенко Валентин Юхимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Валентин Юхимович Міщенко
Народився 4 грудня 1922(1922-12-04)
с. Мар’янівка
Помер 15 січня 1994(1994-01-15) (71 рік)
Полтава
Громадянство CРСР, Україна
Alma mater Полтавське музичне училище
Батько Юхим Дмитрович Міщенко
Мати Горпина Максимівна Міщенко-Думенко
У шлюбі з Зінаїда Котунова, Марія Міщенко
Нагороди Заслужений артист УРСРОрден Дружби народів
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За визволення Праги»
Медаль «За визволення Праги»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Міщенко.

Валенти́н Юхи́мович Мі́щенко (4 грудня 1922, Мар'янівка — 15 січня 1994, Полтава)[1] — диригент, композитор, фольклорист, знавець народної творчості. Заслужений артист України та керівник Заслуженого ансамблю пісні і танцю України «Лтава». Ветеран Другої світової війни[2].

Біографія[ред. | ред. код]

Дитинство[ред. | ред. код]

Родився Валентин Міщенко 4 грудня 1922 р. у селі Мар'янівка Полтавської області у сім'ї селян. Батько — Юхим Дмитрович Міщенко, мати — Горпина Максимівна Міщенко-Думенко, має молодшого брата Павла. Навчався у Мар'янівській середній школі. Вчився у школі добре, любив історію рідного краю, історичні та біографічні твори. У шкільні роки організовував оркестр з учнів.

Студентські роки[ред. | ред. код]

У 1938 році вступає у Полтавське музичне училище до диригентсько-духового відділу[3]. Навчання далося Валентину легко через велику зацікавленість у музичному ремеслі. На літніх канікулах організовував оркестр з сільських хлопців та дівчат, де грав сам разом з братом Павлом. Але через початок Другої світової війни був вимушений припинити навчання на 3 курсі.

Воєнні часи[ред. | ред. код]

У 1941 році Валентин Міщенко, бувши у Німецькій окупації, переховувався у двоюрідної тітки, адже боявся, що німці відправлять його у Німеччину остарбайтером (нім. Ostarbeiter). У 1943 році йде до військомату і його відправляють на фронт. Він брав участь у боях на Дністровському та Віслинському плацдармах. Через війну застудив ногу, що далося взнаки у старості.

Вдень була відлига, грязюка, а вночі прихопив мороз, і тому вранці, прокинувшись, я відчув, що моя ліва нога примерзла до землі. З того часу вона почала хворіти.

Після закінчення війни Валентин Міщенко працює солістом в ансамблі Центральної групи військ. Ансамбль давав концерти у Дрездені, Відні, Бухаресті, Празі.

Валентин Міщенко має такі нагороди: «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною», «За визволення Праги», «Орден Дружби Народів».

Післявоєнні часи[ред. | ред. код]

В 1947 році демобілізується та повертається додому. Невдовзі відновлює заняття у музичному училищі. В 1949 р. Валентин Міщенко вступає до Київської державної консерваторії ім. П.Чайковського по класу хорове диригування[4].Закінчивши в 1954 році консерваторію, Валентин Юхимович повертається в Полтаву і працює художнім керівником Полтавської обласної філармонії. Водночас він створює ансамбль пісні і танцю «Лтава», який вже у 1960 році набуває звання Народного, а в 1967 — Заслуженого. В 1973 р. Валентину Міщенку дали звання Заслуженого артиста України.

Особисте життя[ред. | ред. код]

У Полтавському музичному училищі Валентин зустрічає свою майбутню дружину Зінаїду Котунову, через короткий час вони одружуються. Але через певні обставини пара розійшлась. Другою дружиною стала членкиня ансамблю «Веселка» Марія Степанівна Міщенко, з якою він провів усе своє подальше життя.

Останні дні життя[ред. | ред. код]

Помер відомий композитор 15 січня 1994 р. у Полтаві. Причиною смерті стала гангрена лівої ноги, яку він застудив у воєнні часи.

Список творів[ред. | ред. код]

  • «Ходила мати»
  • «Полтавські галушки»
  • «Бригадир наш жениться»
  • «Грай, Іване, полечку»
  • «Біла береза»
  • «Маруся Чураївна»
  • «Гарні полтавські дівчата»
  • «При камені, при білому»
  • «Весела дудочка»
  • «Ой розвійся туман яром»
  • «Земле моя»
  • «Чом схилилась, верба?»
  • «Що з тобою, друже?»
  • «Шумейкове урочище»

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Додаток. Діячі науки, літератури і мистецтва. histpol.narod.ru. Процитовано 4 серпня 2023.
  2. ↑ Ляпкало Марина, Островська Олена, Сиволап Наталія (2004). Пісня - його душа (Українська) . Полтава: Бібліотека Полтавського державного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка. с. 4.
  3. ↑ Гамкало, І. Д. (2019). Міщенко Валентин Юхимович (Ukrainian) . Т. 21. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. ISBN 978-966-02-2074-4.
  4. ↑ Мищенко, Валентин Ефимович. histpol.pl.ua. Процитовано 3 серпня 2023.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Міщенко_Валентин_Юхимович&oldid=42272881