Міщенко Фросина Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (квітень 2021)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Міщенко.
Міщенко Фросина Іванівна
Народилася 7 липня 1926(1926-07-07)
Новоселівка, Гайсинський район, Тульчинська округа, Українська СРР, СРСР
Померла 30 серпня 2021(2021-08-30) (95 років)
Країна  Україна
 СРСР
Діяльність гончарка
Членство Національна спілка майстрів народного мистецтва України
Роки активності з 1948
Напрямок декоративно-ужиткове мистецтво
Жанр гончарство
Нагороди

Фросина Іванівна Міщенко (7 липня 1926, Новоселівка, Гайсинський р-н, Вінницької області — 30 серпня 2021)[1] — майстриня художнього розпису та гончарного мистецтва, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України (1991) з квитком № 1[2], заслужений майстер народної творчості України (1995).

Зовнішні відеофайли
4-й день обласного пленеру з гончарства. 90-річчя Фросини Міщенко.(9 липня 2016)
Фросина Міщенко кераміка Mishchenko ceramics (5 серпня 2016)
Бубнівська кераміка с. Новоселівка Гайсинський район (25 квіт. 2017)
Мистецтво села Новоселівка Гайсинського району (24 травня 2017)
94-річчя Фросини Іванівни Міщенко, видатної майстрині гончарного мистецтва (27 липня 2020)
Фросина Міщенко: «Якщо є пташки, то є і життя…». (традиційна культура) (3 вересня 2020)

Життєпис[ред. | ред. код]

Керамічні півники Фросини Міщенко

Народилась Фросина Міщенко в селі Новоселівка, що на Гайсинщині Вінницької області у бідній сільській сім'ї[3]. Мальовнича Новоселівка розташована на пагорбах лівого берега річки Соб, недалеко від місця, де вона впадає в Південний Буг. Батько помер, коли Фросині виповнилося 2 роки. Мати, Тупчієнко Тетяна Агафонівна, працювала в колгоспі, і була рідною сестрою Якима та Якова Герасименків, відомих за межами України гончарів[4]. Кераміка яких в 30-ті роки XX століття експонувалася не лише в Києві, а й далеко за кордоном.

З семирічного віку Фросина потягнулася до малювання, маючи неабиякі здібності. Виготовляла разом з мамою власні фарби з різних рослин, ягід, сажі та розмальовувала ними стіни новоселівських хат. А у голодному 1933-му році, почала прилучатись до гончарного мистецтва дядьків Герасименків, які примітили хист малої племінниці і навчили її всьому, що самі вміли. Фросина розмалювала не один десяток їхніх легендарних керамічних виробів.

У дванадцять років почала працювати у колгоспі в полі, а потім з 1944 по 1947 роки — на цукровому заводі, куди за рекомендацією колгоспу направили на роботу.

З 1947 року Герасименки взяли Фросину до себе ученицею в гончарню, стали навчати роботи з глиною, доручали розписувати роботи на виставки.

У 1948 році майстриня вже самостійно виготовляла посуд, іграшки. За те що пішла з колгоспу працювати в гончарну майстерню була засуджена до шести місяців примусової праці. Спочатку втекла до Молдавії, але бідуючи прийшлось повернутися додому та відпрацювати в колгоспі півроку примусової праці.

Потім знову повернулася до гончарної справи. З початку 50-х років почала брати участь у виставках народної творчості за участь у яких завжди мала відзнаки та різні нагороди.

У 1958 році для бубнівської артілі гончарів настали скрутні часи, чиновникам видалося нерентабельним це підприємство. В цей час Фросині прийшлось іти працювати в ланку у полі. І лише, коли випадала вільна хвилина виготовляла і розписувала декоративний посуд, різноманітні скульптурки, іграшки.

Бубнівська кераміка

У 1959 році артіль перестала існувати. Під тиском громадськості, майстрів у 1969 році в Бубнівці знову почала діяти експериментальна гончарня Тростянецького промислового комбінату до якої повернулася Фросина Міщенко та працювала тут до 1983 року. Як досвідчений митець докладала зусиль задля збереження мистецьких здобутків, самобутності подільського промислу. ЇЇ глиняні вироби — це глечики, макітри, полумиски, горнятка, гладущики, куманці, свистульки, баранці та півники, які розмальвані буйним рослинним орнаментом, чудернацькими птахами й звірами, оригінальними сюжетами і вирішеннями. Вони свідчать про самобутність авторки.

Багато з кращих творів майстрині поповнили колекції музеїв Вінниці, Львова, Києва.

Вироби Міщенко прикрашають оселі не лише односельчан, а й шанувальників гончарного мистецтва по всій Україні.

Високу оцінку її творчості дали поціновувачі з Німеччини, Канади, Чехословаччини та інших країн[2].

Любить Фросина Іванівна і народні пісні та оповідки.

Послідовники та учні[ред. | ред. код]

У 1969 році з ініціативи Міщенко при бубнівській гончарні було створено школу, в якій навчалися близько 20 переважно сільських дівчат[3].

Фросина Іванівна навчила гончарному мистецтву 15 майстрів. Пишається своїми двома ученицями — Тетяною Шпак, заслуженою майстринею народної творчості України та Валентиною Живко, які разом з нею брали участь у Всеукраїнському семінарі з питань народного мистецтва, що відбувався у 1988 році в місті Седневі Чернігівської області.

Нині в селі Новоселівка діє музей-садиба братів Герасименків, де директоркою є Тетяна Іванівна Шпак. В експозиції музею є унікальні керамічні вироби Фросини Іванівни[4][5].

У Міщенко навчались гончарному ремеслу: Тетяна Дмитренко, Людмила Філінська, Вікторія Ніколаєва, Михайло Діденко, а також Василь і Наталя Рижі, які нині допомагають Фросині Іванівні у випалі її чудо-виробів[2] [6].

У 1995 році за підтримки Національної спілки майстрів народного мистецтва України було створене виробничо–художнє об’єднання "Бубнівська кераміка" де працювали Тетяна Дмитренко та Валентина Живко[7].

Виставки[ред. | ред. код]

Роботи Фросини Міщенко експонуються на різних районних, обласних та всеукраїнських виставках народного мистецтва у Вінниці, Києві, Полтаві від 1948 року. Деякі із них зберігаються у Вінницькому художньому та краєзнавчому музеях[8].

Учасниця щорічних пленерів гончарного мистецтва «Освячені горном»[9][2] [10].

Вироби були представлені на творчому звіті — «Мистецтво одного села» в «Українському домі»[11].

8 липня 2016 року з нагоди 90-річчя Фросини Міщенко в селі Бубнівка Гайсинського району відбулося урочисте закриття Вінницького обласного пленеру гончарного мистецтва[12].

Нагороди[ред. | ред. код]

Фросина Міщенко удостоєна численних нагород за вагомий внесок у розвиток гончарного мистецтва.

Нагороджена почесними грамотами Міністерства культури України, Національної спілки майстрів народного мистецтва України, Вінницької облдержадміністрації, обласної Ради, управління культури і мистецтв облдержадміністрації, подяками обласного центру народної творчості та відділу культури і туризму Гайсинської райдержадміністрації[2].

Удостоєна неодноразово Президентської премії.

Основні роботи[ред. | ред. код]

Зооморфна посудина «Баранець» (1991; 1999);

свищики — «Коник» (1998), «Пташечка» (1998; 1999), «Жінка-пташка»;

іграшка «Кінь із вершником»;

серія «Писанки» (усі — 1999).

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ "За час до смерти сказала, что будет умерать" - не стало племянницы известных на весь мир гончаров. Gazeta.ua. 30 серпня 2021. Архів оригіналу за 30 серпня 2021. Процитовано 17 лютого 2023.
  2. ↑ а б в г д 94-річчя Фросини Іванівни Міщенко, видатної майстрині гончарного мистецтва, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості України. ВОЦНТ. Архів оригіналу за 19 липня 2021. Процитовано 21 березня 2021.
  3. ↑ а б Лідія Мельничук, Етнічна історія народів Європи, Випуск № 7, Вінниця, ст. 88-91
  4. ↑ а б Музей гончарного мистецтва (музей-садиба братів Герасименків). Мандруй Україною. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 21 березня 2021.
  5. ↑ Музей-садиба гончарного мистецтва – переможець конкурсу «7 чудес Вінниччини». Новини Вінниці korotko.vn.ua. 25.08.2020. Архів оригіналу за 13 лютого 2022. Процитовано 21.03.2021.
  6. ↑ Видатні люди села. Бубнівська бібліотека-філія.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  7. ↑ Таланти Гайсинщини. Гайсинська централізована бібліотечна система (ЦБС). Архів оригіналу за 1 березня 2021. Процитовано (25.03.2021).
  8. ↑ Вінницький художній музей представив глечик вироблений Фросиною Міщенко. Преса Вінниці. 09/10/2020. Архів оригіналу за 8 квітня 2022. Процитовано 21/03/2021.
  9. ↑ «Освячені горном» обласний пленер гончарів. ВОЦНТ. 18 липня 2016. Архів оригіналу за 6 серпня 2021. Процитовано 21 березня 2021.
  10. ↑ Відділу культури, молоді та спорту Гайсинської райдержадміністрації, “Освячені горном” (7 липня 2017). Архів оригіналу за 22 червня 2021. Процитовано 25 березня 2021.
  11. ↑ Міщенко Фросина Іванівна. Вінницький інформаційний портал. 24.10.2015. Процитовано 21.03.2021.
  12. ↑ Закриття обласного пленеру гончарства відзначили святкуванням 90-річчя Фросини Міщенко (фото та відео). Новини Ладижина. 9 липня 2016. Архів оригіналу за 9 вересня 2017. Процитовано 21.03.2021.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Міщенко_Фросина_Іванівна&oldid=42430513