Національна бібліотека Неаполя
| Національна бібліотека Неаполя | |
| Дата створення / заснування | 1804 |
|---|---|
 | |
| Офіційна назва | італ. Biblioteca nazionale di Napoli (1860)[1] |
| Названо на честь | Віктор Емануїл III |
| Країна |
 Італія |
| Адміністративна одиниця | Неаполь[2] |
| Член у | Polo MiC Napolid[3] і National Collective Archive of Periodicalsd[4] |
| Батьківська організація | Міністерство культурної спадщини, культурної діяльності і туризму Італіїd |
| Обсяг фондів | 2 482 890 документ[5], 176 021 документ[5], 2 429 380 документ[6], 2 439 741 документ[7], 2 684 556 документ[8][9], 176 025 документ[8][9], 2 241 370 том[9] і 4900 документ[9] |
| Кількість відвідувачів за рік |
103 073 осіб (2019)[5] 5580 осіб (2021)[7] 32 965 осіб (2022)[8] |
| Дні роботи | понеділок[10], п'ятниця[10], субота[10], вівторок[10], середа[10] і четвер[10] |
| Wi-Fi | безкоштовноd[5] і такd[8] |
| Статус спадщини | національна спадщина Італіїd[11] |
| Площа | 21 256 квадратний метр[5] і 4078 квадратний метр[5] |
| Адреса | Piazza del Plebiscito 1 - 80132 Napoli[2] і Piazza Del Plebiscito 1, 80132 Napoli[5][6][…] |
| Поштовий індекс | 80132[11][2] |
| Електронна пошта |
mailto:bn-na@cultura.gov.it mailto:bn-na@beniculturali.it |
| Сторінка інституції на Вікісховищі | Biblioteca Nazionale Vittorio Emanuele III |
 | |
| Офіційний сайт(італ.) | |
 Національна бібліотека Неаполя у Вікісховищі | |
Координати: 40°50′10″ пн. ш. 14°14′58″ сх. д. / 40.83619000002777710° пн. ш. 14.24956000002777756° сх. д.
Національна бібліотека Неаполя (італ. Biblioteca nazionale di Napoli) — одна з національних бібліотек Італії. Була заснована 1804 року. Носить ім'я короля Італії Віктора Еммануїла III. Розташована у Королівському палаці в Неаполі[12].
Передісторія[ред. | ред. код]
Основою фондів Національної бібліотеки Неаполя є книги з колекції Фарнезе, зібраної кардиналом Алессандро Фарнезе, який пізніше став папою римським Павлом III. Колекція Фарнезе окрім книг виключає також чимало творів мистецтва. Фарнезе почав збирати книги приблизно в 1493 році, а 1495 року почав будівництво палаццо Фарнезе, в якому і була розміщена його колекція книг[12].
У XVI столітті бібліотекарем був дослідник, колекціонер та антиквар Фульвіо Орсіні[12].
Бібліотека не постраждала при розграбуванні Рима в 1527 році, але зазнала збитків внаслідок двох пожеж на початку XVII століття. Також вона постраждала, коли родина Фарнезе приймала в гостях шведську королеву Крістіну, та відмовилася платити своїм слугам, а ті пограбували Фарнезе[12].
У 1653 році Фарнезе стали герцогами Парми, тож книги переїхали до Парми і були переплетені шкірою з золотими ліліями на задній обкладинці[12].
1731 року помер Антоніо, останній представник роду Фарнезе, і герцогство Парми перейшло до Карла, іспанського принца та короля Неаполя. Бібліотека Фарнезе переїхала до Неаполя, де розташувалася в палаці Каподімонте. Карл планував перемістити книги в Палац досліджень[it] (сучасний Національний археологічний музей Неаполя) і відкрити там громадську бібліотеку, проте в 1759 році його батько, король Іспанії Фердинанд VI, помер і принц Карл вирушив до Іспанії, аби посісти там на трон.[12]
Історія[ред. | ред. код]
У 1799 році французькі війська повалили монархію, і на місці Неаполітанського королівства на короткий час проголошено Партенопейську республіку, створену за зразком Французької республіки, а потім — Королівство обох Сицилій, маріонеткову державу Франції. Були конфісковані церковні книжкові збірки, зокрема й цінні фонди августинської церкви Сан-Джованні-а-Карбонара[12].
13 січня 1804 була офіційно відкрита Королівська бібліотека Неаполя (італ. Reale Biblioteca di Napoli), розташована у тому ж Палаці досліджень, де й планувалося принцом Карлом. Тоді ж почалася публікація каталогу видань, що зберігаються в бібліотеці[12].
У 1806 році родич Наполеона Йоахім Мюрат став неаполітанським королем, а конфіскації церковної власності продовжилися, зокрема картезіанського монастиря Чертоза-ді-Падула[it]. Мюрат також придбав повну колекцію книг видавця Джамбаттісти Бодоні та бібліотеку маркіза Франческо Антоніо Такконе (італ. Francesco Antonio Taccone)[12].
У 1815 році, після реставрації Бурбонів та повернення короля Неаполя Фердинанда I бібліотека була перейменована на Королівську Бурбонську бібліотеку (італ. Reale Biblioteca Borbonica)[12].
У 1818 король Фердинанд придбав для бібліотеки колекцію інкунабул у економіста Мелькіоре Дельфіко[it].
У 1860 році, під час Рісорджіменто, волонтерські війська Джузеппе Гарібальді та армія Сардинського королівства завоювали Неаполітанське королівство. Бібліотека була перейменована на Національну бібліотеку Неаполя[13], а управління бібліотекою передали філософу Віто Форнарі[it], який завідував нею до своєї смерті в 1900 році. Закриття монастирів продовжилося, були також конфісковані Королівська бібліотека та особиста бібліотека королеви[12].
У 1882 році Антоніо Рав'єрі[it] передав для бібліотеки зібрання рукописів і листування свого друга, поета Джакомо Леопарді. У 1888 році граф Едуардо Луккезі Паллі (італ. Eduardo Lucchesi Palli) подарував бібліотеці 61 тисячу томів і 1500 автографів, в основному з історії театру.[12]
Також до бібліотеки приєднали Офіс Геркуланумських папірусів (італ. Officina dei Papiri Ercolanesi), тож до фондів додалися 1816 Геркуланумських папірусів, з яких на 1999 рік 196 штук розкручено, а 185 штук — частково розкручено[12].
У 1923 році король Італії Віктор Еммануїл III передав державі Королівський палац у Неаполі і до 1927 року туди переїхала вся бібліотека. 17 травня 1927 відбулося відкриття бібліотеки в новому приміщенні, яка отримала ім'я Віктора Еммануїла III[14].
До фондів Національної бібліотеки також додалися книги з Бібліотеки Бранкаччана (італ. Biblioteca Brancacciana), найстарішої публічної бібліотеки Неаполя, та Бібліотеки Провінчале (італ. Biblioteca Provinciale), колекції з 20 тисяч томів на наукові теми, географічних мап та подорожніх нотаток[14].
Під час Другої світової війни існувала загроза бомбардування, саме тому книги перемістили в глиб міста і вони не постраждали, коли 1943 року в будівлю Королівського палацу справді влучила бомба[14].
У 1947 році герцогиня Єлена Орлеанська передала бібліотеці свої колекції У 1957 році один із залів був названий на честь філософа Бенедетто Кроче, чиї праці зберігаються в бібліотеці. У 1980 році бібліотеці завдано невеликої шкоди внаслідок землетрусу в Ірпінії[en][14].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ https://www.librari.beniculturali.it/it/biblioteche-pubbliche-statali/visualizza-le-46-biblioteche/biblioteca/Biblioteca-Nazionale-Vittorio-Emanuele-III/
- ↑ а б в Anagrafe delle biblioteche italiane — 1990.
- ↑ https://www.iccu.sbn.it/it/SBN/poli-e-biblioteche/polo/NAP-Polo-MiC-Napoli/
- ↑ National Collective Archive of Periodicals — 1972.
- ↑ а б в г д е ж ISTAT 2019 survey on Italian libraries — 2021.
- ↑ а б ISTAT 2020 survey on Italian libraries — 2022.
- ↑ а б в ISTAT 2021 survey on Italian libraries — 2023.
- ↑ а б в г ISTAT 2022 survey on Italian libraries — 2024.
- ↑ а б в г www.beniculturali.it
- ↑ а б в г д е www.beniculturali.it — 2016.
- ↑ а б dati.beniculturali.it — 2014.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п Zorzi, 2001, с. 477.
- ↑ Decreto prodittatoriale 17 ottobre 1860, n. 130 in Collezione delle leggi e de' decreti emanati nelle provincie continentali dell'Italia meridionale durante il periodo della dittatura. — Napoli, 1860. — 27 maggio. — P. 326—327.
- ↑ а б в г Zorzi, 2001, с. 478.
Література[ред. | ред. код]
- Marino Zorzi. National Libraries of Italy. National Library of Naples // International Dictionary of Library Histories. — Routledge, 2001. — 27 травня. — С. 477—478. — ISBN 9781136777851.
Посилання[ред. | ред. код]
|
