На шляхах до вбогого театру

На шляхах до вбогого театру (пол. Ku teatrowi ubogiemu) — текст Єжи Ґротовського, опублікований у 1965 році. Вважається одним із найважливіших театральних маніфестів XX століття. Ґротовський мріяв про актора, здатного подолати роздвоєність тіла й духу і грати всім своїм єством, досягаючи спонтанності, повноти й цілісності. Останні тридцять років життя режисер, відійшовши від публічної театральної роботи, досліджував прадавні ритуали, провадив тілесні й духовні практики самопізнання. Українською текст переклав літературознавець Іван Денисюк.

Концепція "вбогий театр"

Концепція про створення театру після відкидання у ньому всього непотрібного. У такий спосіб у театрі залишаються лише актор та глядач, без зайвих прикрас чи реквізиту, а також без поділу на сценічний простір та публіку: "Таким чином приходимо, до театру вбогого, який, на відміну від театру багатого, не буде колажем різних видів мистецтва, таких як музика, література, живопис, серед яких людина є лише одним із елементів постановки, але буде становити інтегральну цілість, в якій все зосереджується на акторі".

У межах формальної техніки актор(к)и вбогого театру прагнуть не нагромадити знаки (як це відбувається в Орієнтальному театрі), а дистилювати знаки людських природних імпульсів, очищаючи їх від усього, що є нашаруванням повсякденної поведінки, і так досягаються чисті імпульси.

"Театр повинен врешті осягнути власні межі. Оскільки він не може перевершити кіно багатством, нехай вибере бідність; оскільки йому бракує розмаху й обсягу телебачення, хай стане аскетичним, а оскільки механіка, яку він має, позбавлена  привабливості, нехай зовсім відмовиться від механізмів", - вважав Єжи Ґротовський.

Джерела

Пошуки, які Єжи Ґротовський вів останні чотирнадцять років свого життя (1985–1999), мали назву «Мистецтво Ритуалу» і проходили в Італії біля міста Понтедери, розташованого за двадцять кілометрів від Флоренції. Усе, що там відбувалося, не було виставами і не передбачало присутності глядача. Пітер Брук вважає, що ці пошуки Ґротовського наснажують публічні виступи живого театру. Однак головною метою діяльності «Осередку Ґротовського» в Понтедерах були не тільки пошуки акторських можливостей. Через спів, танець, ритм, структуровані елементи рухів, фізичну дію, давні тексти та їх мотиви Ґротовський разом із молодими акторами з різних країн шукав у природі їхнього акторського єства те, що спільне для всіх людей, що існувало до того, як виникли різні культури і мови – єдине психологічне поле людини, її праджерело, шукав те, що було, за його словами, до Вавилонської вежі, шукав Спільне, а не Відмінне.

Закритий для широкої громадськості, Центр був осередком пізнання й дослідження ритуальних мистецтв. Ритуал — це дія або акція, яка щодень вдосконалюється й видозмінюється. За словами Ґротовського, «вироджений ритуал є виставою. Перформер є людиною дії, а не людиною, яка грає іншу. Він є танцівником, священиком, воїном». Ґротовський називав себе вчителем Перформера. У перші роки діяльності Центру майже 200 професіоналів з різних країн світу стажувалися в Ґротовського. У роботу учасників семінару він майже не втручався, контактуючи із лідерами груп.

Ґротовський погоджується з Сартром, який каже, що "будь-яка техніка веде до метафізики". У виставах Єжи Ґротовського все народжується спонтанно з внутрішньої структури ремесла, відкриваючи нове поле бачення.

Як дійти до джерел?

• конфронтувати міф, а не ідентифікувати себе з ним - спробувати на основі власного досвіду втілитися в міт, натягуючи на себе його шкіру
• за допомогою фізичних пошуків організму