Нестор Посудевський-Кононович
| Нестор Посудевський-Кононович | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| вересень — листопад 1668 | |||
| Попередник: | Лука Бускевич | ||
| Наступник: | Михайло Вуяхевич-Височинський | ||
| |||
| 1670 — 1678 | |||
| Попередник: | Улас Железкович | ||
| Наступник: | Іван Пика | ||
| Народження: |
невідомо Любецьке староство, Київське воєводство, Річ Посполита | ||
| Смерть: | після 1678 | ||
| Країна: |
 Річ Посполита → Гетьманщина | ||
| Релігія: | православний | ||
Не́стор Посудевський-Кононович (Кононович, Унучко-Посудевський) (? — після 1678) — український державний діяч доби Гетьманщини, дипломат. Генеральний писар Війська Запорозького реґіменту Петра Дорошенка (1668), писар Київського магістрату (1670-1678).
Походження[ред. | ред. код]
Походив з роду шляхтичів-зем'ян Любецького староства Київського воєводства Унучків-Кононовичів-Посудевських, засновником якого був шляхтич Конон Посудевський, що мешкав у XVI столітті. Родовим гніздом було село Пльохів[1].
Життєпис[ред. | ред. код]
Мав добру освіту. Під час подій 1659 року був писарем Генеральної військової канцелярії, відзначився як активний прибічник Юрія Хмельницького. Пізніше входив до військового товариства — близького оточення гетьмана, був серед дипломатів, які відповідали за взаємини з Московським царством. Сестра була у шлюбі з Григорієм — братом Петра Дорошенка[2].
9 жовтня 1660 відправлений Хмельницьким до Москви у розпал Слободищенської битви в складі посольства, до якого також входили Михайло Суличич, Григорій Дорошенко[3] і Василь Колачинський[4]. Разом з іншими послами ув'язнений за наказом царя після звістки про підписання гетьманом Слободищенського трактату з Річчю Посполитою.
Утримувався в Москві. Звільнений 1667 року — після Андрусівського перемир'я. Поступив на службу до Генеральної військової канцелярії правобережного гетьмана Петра Дорошенка. Восени 1668 призначений генеральним писарем замість Луки Бускевича[2].
21 листопада 1668, виконуючи завдання гетьмана, вирушив до Києва, де зустрівся з московським воєводою Петром Шереметьєвим. Запевнив воєводу у готовності Дорошенка прийняти московський васалітет за умови виведення з міст Гетьманщини царських залог, розповів про намір гетьмана сприяти обранню царевича Олексія Олексійовича королем Речі Посполитої, розірвати союз із Кримським ханством. Візит генерального писаря мав і особисту мету — домовитися про звільнення з полону своєї сестри. У грудні Посудевський-Кононович їздив з Києва в Остер, де козаки облягали московську залогу. Переконував їх припинити бойові дії[5].
Залишився у Києві, поступив на службу до магістрату. 22 січня 1670 вперше згаданий у документах як міський писар: засвідчив продаж Григорієм Биримовичем третини Ленковського хутора на межі села Вигурівщина київському війту Данилу Полоцькому. Остання згадка про Нестора Кононовича датована 26 лютого 1678[6]. Подальша доля невідома.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Модзалевский В. Малороссийский родословник. Том четвертый. — Киев, 1914
- ↑ а б Кривошея В. Козацька еліта Гетьманщини. — Київ, 2008
- ↑ Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Білоцерківський полк. — Київ, 2002
- ↑ Липинський В. Твори. Том 2: Участь шляхти у Великому Українському Повстанні під проводом Богдана Хмельницького. — Філаделфія, 1980
- ↑ Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею. Том 7. — СПб, 1872
- ↑ Сохань Світлана Колекція Київської казенної палати з фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Вип. 1: Акти і документи Михайлівського Золотоверхого монастиря (1522–1785). — Київ, 2019