Новаченко Микола Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Новаченко Микола Петрович
Народився 17 (29) грудня 1898
Буринь, Путивльський повіт, Курська губернія, Російська імперія
Помер 1966
Харків, Українська РСР, СРСР
Поховання Міське кладовище № 2
Діяльність науковець, викладач університету
Alma mater Харківський національний медичний університет
Заклад Державна установа "Інститут патології хребта та суглобів імені професора М.І. Ситенка Національної академії медичних наук України"
Посада директор і депутат Верховної Ради УРСР[d]
Вчене звання член-кореспондент
Нагороди
орден Леніна орден «Знак Пошани»
Заслужений діяч науки і техніки Української РСР

Мико́ла Петро́вич Новаче́нко (5 (17) грудня 1898(18981217), село Буринь Курської губернії, нині місто Сумської області — 1966, Харків) — український ортопед-травматолог. Член-кореспондент Академії медичних наук СРСР (1957). Заслужений діяч науки УРСР (1952). Депутат Верховної Ради УРСР 4-го скликання.

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

1922 року закінчив Харківський медичний інститут.

У 1922—1966 роках працював в Українському науково-дослідному інституті протезування, ортопедії та травматології (від 1940 року — імені професора Михайла Ситенка). Спочатку очолював один із відділів інституту, був заступником директора із наукової і лікувальної частин, а від 1940 (за іншими даними — 1943) року директор цього НДІ (очолив інститут після смерті Михайла Ситенка). Під час німецько-радянської війни працював головним хірургом ряду військових госпіталів і з'єднань.

В Українському науково-дослідному інституті протезування, ортопедії та травматології було удосконалено методику функціонального лікування переломів кісток. Цю велику працю узагальнено в монографії Михайла Новаченка та Фаїни Ельяшберг «Постійне витягнення» («Постоянное вытяжение»; три видання — 1940, 1960, 1972). Широко відомі відновні операції на опорно-руховому апараті за Новаченком, кісткова пластика.

Велика заслуга Новаченка в тому, що він зумів зберегти традиції Михайла Ситенка, збагатити їх і передати своїм учням — Олексієві Коржу, Віктору Трубникову, Миколі Хвисюку, Олексієві Скобліну, Юрію Колонтаю, Борисові Гавриленку, Тимофієві Ревенку.

У 1947—1966 роках був головою правління Українського наукового товариства ортопедів і травматологів. Був головним редактором журналу «Ортопедия, травматология и протезирование».[1] [2]

Був членом КПРС (від 1946 року). Депутат Верховної Ради УРСР 4-го скликання. Делегат XVI і XVII з'їздів Комуністичної партії України.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Праці Новаченка присвячено вивченню регенерації кісткової тканини в умовах експерименту, питанням лікування переломів кісток, протезування тощо. Запропонував низку ефективних кістковопластичних операцій, низку апаратів.

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороджено двома орденами Леніна, іншими орденами, медалями.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]


  1. Новаченко Микола Петрович — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 11 листопада 2021.
  2. Корж, М. О.; Шевченко, С. Д. (2017). Микола Петрович Новаченко - велике бачиться здалеку (1898-1966 рр.). Ортопедия, Травматология И Протезирование. № 2 (607). doi:10.15674/0030-598720172105-109. ISSN 0030-5987. Процитовано 11 листопада 2021.